До лікарні – на інвалідному візку

18 Травня 2015 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Чи завжди жінки-інваліди можуть розраховувати на якісне медичне обслуговування? 

Про безбар’єрність вітчизняних медичних закладів для жінок з інвалідністю кореспондент «Кур’єра» мав бесіду з Ларисою БАЙДОЮ, представником Національної Асамблеї інвалідів України (НАІУ).

Пані Ларисо, про доступність та відкритість навколишнього світу для людей з інвалідністю останнім часом в Україні йдеться доволі часто та й зроблено тут на загально-суспільному і державному рівнях уже чимало. Асамблея ж, яку ви представляєте, дедалі активніше звертає суспільну увагу на жінок з обмеженими можливостями. Очевидно, є тут якісь свої нюанси?

— Справді, вивченням проблем у сфері прав жінок з інвалідністю Асамблея займається кілька років. Порушуються різні питання: доступ до працевлаштування, освіти тощо. А торік розпочалася робота над проєктом «Доступ до планування сім’ї та репродуктивного здоров’я жінок з порушеннями опорно-рухового апарату». Питання це — надзвичайно болісне, бар’єрів тут чимало. Найбільше їх пов’язано з доступом до медичних послуг, що стосуються репродуктивного здоров’я жінок з інвалідністю.

У рамках проєкту дослідження проводилися в чотирьох пілотних регіонах: Львівській, Луганській (до початку бойових дій у зоні АТО), Житомирській і Вінницькій областях. З’ясувалося, що зі 46 медичних закладів, розташованих у цих регіонах, жоден не відповідає державним будівельним нормам (ДБН). Це — якщо говорити лише про фізичну доступність.

— Можливо, ці медичні установи просто давно збудовані?..

Рік уведення будівель в експлуатацію не має значення. Згідно з законодавством України має бути належне пристосування вже існуючих будівель до державних будівельних норм. Життя ж не стоїть на місці. Тим більше, маємо щодо цього відповідні рішення уряду, зобов’язання за Конвенцією ООН… Інакше кажучи, вихід з будь-якої ситуації можна знайти, якщо є на те бажання. Тим паче, що жінка на візку має не лише дістатися до медичної установи, але й потрапити в реєстратуру, а потім — до різних спе­ціалістів.

Проте, як засвідчило опитування серед жінок цієї групи, до жодного з профільних лікарів без сторонньої допомоги вони дістатися не можуть. Приміром, на запитання: «Оглядає вас лікар на кушетці чи у колясці?» більшість відповіла, що у колясці. І це зрозуміло, бо ж пересісти на кушетку вони не можуть — немає у кабінеті потрібних пристосувань. От і виходить, що через це до стоматолога жінка не завжди може потрапити. А про рентген-кабінет годі й казати — у державних мед закладах не має жодного рентген-кабінету, який відповідав би «безбар’єрним» вимогам. Немає таких кабінетів і для прийому гінеколога. Цікаво, що державні кошти на закупівлю належного обладнання виділяються, але частенько купують на них застарілі зразки. Прикметно й ін­ше: серед багатьох державних програм у сфері охорони здоров’я жодна, на жаль, не бере до уваги потреби жінок з інвалідністю.

— Отже, треба думати, що, крім «застарілих» будівель та медичного обладнання, проблема має ще й інші аспекти?..

— Авжеж. Наприклад, у нас мало лікарів, які можуть надавати специфічні послуги жінкам з інвалідністю. Опитування лікарів показало, що 90% із них ніколи не проходили відповідних спеціальних курсів. Але треба навчатися особливих навичок, треба знати певні методики. Інакше кажучи, пацієнт з особливими потребами вимагає також особливої підготовки лікаря.

— Чи багато в Україні таких потенційних пацієнтів — жінок в інвалідній колясці?

— На жаль, ми не маємо таких статистичних даних. Відомо лишень те, як свідчать міжнародні експерти, що чисельність жінок з інвалідністю у світі перевищує кількість чоловіків, що мають інвалідність. Не отримали ми й жодних статистичних даних і з тих областей, які брали участь у наших дослідженнях. Не отримали — бо їх немає. А це, вочевидь, зайвий раз доводить, що по-справжньому означеною проблемою ніхто не переймався.

Нині, як відомо, оголошено про реформи в медичній сфері, які мають початися з Києва. Тож Асамблея готується до перевірки на архітектурну безбар’єрність та доступність послуг столичних медичних закладів. Почнемо поки що з цього. Тим паче, що, зважаючи на нинішні події в країні, помітно збільшується кількість інвалідів-ампу- тантів, і проблема архітектурної недоступності медичних закладів і медичного обслуговування загалом набуває надзвичайно великого значення.

Тетяна ГУЗИК 

«Пенсійний кур’єр»