Доступність до об’єктів житлового призначення для людей з особливими потребами

21 Лютого 2012 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

В ході підготовки цієї програми Держкомбуд України звертався за консультаціями до Національної Асамблеї осіб з інвалідністю України (надалі – НАІУ), під час яких виникла думка про необхідність тіснішої державно-громадської співпраці в цій сфері. Зокрема необхідно, здійснювати архітектурно-будівельний контроль за дотриманням вимог щодо забезпечення безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до соціальної інфраструктури, залучаючи до складу комісій з прийняття в експлуатацію об’єктів житлового та громадського призначення представників громадських організацій осіб з інвалідністю. З ініціативи НАІУ до програми також включене положення про створення “комітетів доступності” за участю представників НАІУ та інших громадських організацій осіб з інвалідністю. Ці комітети мали б виконувати дорадчу та консультаційну функцію, давати фахівцям та представникам влади оцінку щодо доступності з погляду користувача.
     Для реалізації своєї пропозиції НАІУ започаткувала навчально-просвітницьку програму з метою підготувати представників громадських організацій до співпраці з органами влади. Метою було надати цим представникам основи знань щодо законодавчих та нормативних документів, які регламентують на сьогоднішній день в Україні вимоги створення доступності та навчити практично використовувати їх при обстежені об’єктів.
     Фактично вимоги щодо безбар’єрності в соціальній інфраструктурі були законодавче передбачені ще у 1991р. Законом “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”. Однак, реальний прогрес мізерний і навряд чи зрушиться з мертвої точки без громадського впливу на всіх рівнях. В ідеалі ми б хотіли, щоб існував дієвий механізм поступового покращення доступності в тих місцях, які найбільше потрібні споживачам, щоб архітектура наших міст і сіл реагувала на потреби мешканців і змінювалась до найкращої вигоди всіх, у тому числі й найслабших членів суспільства.
     Найперше, необхідне ширше усвідомлення проблеми безбар’єрності. У суспільстві є досить значна кількість людей, яким завдає величезних зусиль пересування та орієнтація в існуючому середовищі, користування транспортом та іншими загальними речами. Те, що для більшості так званих відвідувачів, споживачів, мешканців, покупців та пасажирів є природним і само собою доступним, для людей зі зниженою справністю становить нездоланні проблеми. Треба щоб усі розуміли – пристосування, які роблять середовище доступнішим для неповносправних, насправді роблять його доступнішим для всіх, зокрема для старших людей, для вагітних жінок і мам, які везуть своїх малюків у візочках, для пасажирів і покупців з багажем, який вони пересувають на коліщатах, для різного роду дрібної прибиральної і іншої техніки, для малих дітей. Похилі площини замість сходів, виразні піктограми замість написів, дублювання звуком сигналів світлофора, важільні ручки дверей та водяних кранів – всі ці прості, вироблені практикою рішення мають універсальне, а не спеціальне призначення. Одним словом, те що для неповносправних є реалізацією їхнього основоположного людського права на рівний доступ, для інших людей є полегшенням, а не ускладненням.
     Хоча ще не всі у нашому суспільстві бачать необхідність якогось більш доступного, ніж те, яке ми бачимо навколо себе, середовища, насправді змінити його можливо і реально. Інформація про вже прийняті державні будівельні норми і стандарти на сьогодні є малодоступна. У пропонованому вашій увазі посібнику зібрані найбільш відповідні витяги з діючих державних будівельних норм, які стосуються пристосування середовища до потреб неповносправних осіб. Існує також ряд спеціальних видань, методичних вказівок, а також цілий масив інформації з універсального дизайну та безбар’єрної архітектури в Інтернеті. Найбільш правильним для наших громадських активістів буде спиратися у своїй роботі в першу чергу на діючі нормативи.
     В кожному місті і населеному пункті з часом виробиться свій досвід роботи щодо облаштування житлового середовища. Важливо, щоб він був реальним, тривалим і не губився, а поширювався як офіційними державними каналами, так і громадськими. Добре було б, щоб і самі люди з інвалідністю та їх організації, і органи архбудконролю, проєктні бюро, і архітектурні факультети, їх молоді науковці присвятили добру частку своєї уваги цим питанням. Тоді ми вже на старті напрацюємо певний потенціал, виробимо кращі зразки архітектурних рішень, а не будемо множити помилки.
     Кожен з наших послідовників – чи то громадський активіст, чи то посадовий працівник повинен засвоїти методику обстеження доступності, також навчитись документувати свої спостереження і подавати відповідні рекомендації. При цьому слід пам’ятати про конкретність своїх висновків і реалістичність порад. Досить просто внести відповідні корективи на папері в стадії первинного проєктування, іноді це можливо при загальній реконструкції, і дуже важко добитись рішення на спеціальну реконструкцію з метою усунення бар’єрів. Зрозуміло, що такі поради менш болісно сприйматимуться на стадії проєктування, а не постфактум. Часом треба раз зробити комусь “боляче”, щоб вдруге заручитись згодою на проведення аудиту доступності заздалегідь. Не перестарайтесь. З часом, дехто стане справжнім експертом у справах безбар’єрного дизайну, носієм практичного і теоретичного досвіду. Ми часто вимагаємо від офіційних органів бути експертами у всьому, що стосується наших проблем, але наш підхід – стати експертами самим, і тоді ми зможемо нарівні розмовляти з відповідними службами.
     Вдосконаленню немає меж, але починати всяку справу треба з малого успіху. Можна порадити фіксувати всі фази ліквідації перешкод, починаючи з описів самих недоліків, і до досягнення позитивного результату. Варто зберігати копії актів обстеження, офіційних листів, фотографії об’єктів до і після реконструкції і публікувати позитивний досвід у пресі.
     Можна вимагати і тиснути, це також спосіб. Але справді добрі результати дає лише взаємовигідна співпраця. Можна порадити створювати при місцевих радах чи інших органах державно-громадські комітети, комісії з доступності. Представники неповносправних можуть входити до містобудівних рад, комісій, які здійснюють прийом в експлуатацію об’єктів. Зараз у зв’язку з прийнятою державною програмою створюються місцеві програми ліквідації архітектурних бар’єрів, і ці моменти слід використовувати. Кажуть, що головний бар’єр – це той, який пролягає в нашій голові. Давайте ж подолаємо його разом.