На website Єврофоруму опублікували дослідження «(Не)доступна транспортна інфраструктура та транспортні засоби. Що може зробити ЄС для покращення?», у якому зібрали головні проблеми у цій сфері та запропонували варіанти їхнього розв’язання.
Немає сумнівів, що на рівні ЄС ми досягли прогресу за останні роки щодо доступності транспорту. Маємо не лише права пасажирів у всіх видах транспорту, а й вимоги щодо забезпечення доступності залізниць та деякі зобов’язання щодо доступності автобусів. Зовсім недавно Європейський акт про доступність запровадив правові стандарти для вебсайтів, додатків та терміналів самообслуговування, що використовуються в транспорті.
Ми також проводимо щорічну премію «Access City Awards» Європейської Комісії, яка наводить приклади передового досвіду розвитку доступних міст, зокрема з потужним транспортним компонентом. Хоча це важливий інструмент підвищення обізнаності та демонстрації можливостей створення доступної інфраструктури міського транспорту, ми водночас знаємо, що, на жаль, це стосується не всіх міст ЄС.
Насправді користування громадським транспортом досі часто є проблемою, що обмежує свободу людей з інвалідністю їздити туди, куди вони хочуть, і коли хочуть. Міста закуповують новий електрифікований автобусний парк, але йому бракує базових функцій доступності. Будуються нові трамвайні зупинки, але вони не відповідають старому трамвайному парку, що робить послугу недоступною для користувачів інвалідних візків.
Це лише кілька прикладів. І ми досі обговорюємо базовий елемент доступності, попри весь прогрес, досягнутий за ці роки. Ось кілька думок:
- Відсутність загальноєвропейських правил доступності міських транспортних засобів та інфраструктури, включаючи метро, легкий рейковий транспорт, трамваї та автобусні зупинки. Хоча експлуатація автобусів частково охоплена правилами ЄС, цього недостатньо, а загальноєвропейських вимог чи правил щодо того, як зробити інші види транспорту доступними, узагалі немає. Результатом є клаптиковий набір національних, регіональних та місцевих рішень, які часто призводять до відсутності доступності. Надзвичайно засмучує те, що деякі міста та муніципалітети досі купують транспортні засоби та будують автобусні зупинки, недоступні для людей з інвалідністю, хоча інші міста раніше значно ефективніше впоралися із цим завданням.
- Недостатнє розуміння доступності в державних органах та у виробників продукції. Згідно з Директивою ЄС про державні закупівлі, міста чи муніципалітети, які бажають придбати нові міські автобуси, можуть включити критерій доступності до тендерних пропозицій і надавати перевагу саме доступності, а не ціні.
Однак технічні специфікації, що додаються до тендерних пропозицій, іноді бувають недостатньо чіткими, оскільки муніципалітетам бракує експертних знань щодо чинників доступності. З іншого боку, виробники транспортних засобів або будівельні компанії також іноді не мають необхідного розуміння, щоб якісно реалізувати ці специфікації.
- Нерозуміння того, як витрачаються кошти ЄС на інфраструктурні проєкти. Механізм Connection Europe Facility (CEF) — це інструмент фінансування транспортної інфраструктури ЄС. У регламенті, що регулює цей інструмент, чітко зазначено, що фінансування забезпечення доступності інфраструктури є прийнятним, а доступність включено до критеріїв оцінювання пропозицій. Однак немає конкретних даних про те, який обсяг фінансування фактично спрямовано на створення доступної інфраструктури. Регламент також не забороняє будівництво нової інфраструктури, що не відповідає вимогам доступності.
Ці виклики передбачають рішення для розв’язання проблеми. Ми пропонуємо деякі з них, щоб у майбутньому рівень мобільності в містах міг стати вищим, забезпечуючи інклюзивність і доступність:
а) Необхідно переглянути законодавство ЄС або розробити нові закони щодо доступності транспортної інфраструктури та транспортних засобів, включаючи міський транспорт. Було б доцільно включити до Європейського акту про доступність чинне законодавство, що регулює використання конкретних видів транспорту. Більше інформації можна знайти в нашому документі з викладом позиції щодо наступних дій Європейської стратегії з прав людей з інвалідністю з 2025 року.
б) Створити нове децентралізоване регуляторне європейське агентство з питань доступності, яке спиратиметься на роботу центру AccessibleEU та розвиватиметься на основі результатів його діяльності, щоб підтримувати впровадження гармонізованого законодавства ЄС та сприяти рухові до більш доступної Європи. Таке агентство могло б підтримувати держави-члени та муніципалітети, надаючи практичні поради щодо того, як зробити громадський транспорт доступнішим.
в) Розробити рекомендації ЄС щодо закупівель систем міського громадського транспорту. Такі документи повинні надавати місцевим органам влади технічні поради та передавати передовий досвід із закупівлі доступних транспортних засобів та інфраструктури громадського транспорту (трамваї, метро, таксі, автобуси), визначаючи мінімальні характеристики доступності, які мають бути включені до тендерної документації. Ці характеристики повинні враховувати не лише фізичну доступність, а й зрозумілість знаків, карт і інструкцій, а також чіткі оголошення станцій і зупинок для полегшення навігації пасажирів.
г) Фінансування ЄС більше не повинне спрямовуватися на проєкти транспортної інфраструктури, які є важкодоступними. У наступному багаторічному бюджеті ЄС, що також включатиме перегляд механізму «Об’єднання Європи», до регламенту слід додати положення, яке дозволятиме фінансувати лише ті проєкти транспортної інфраструктури, що містять елементи доступності. Нові або відремонтовані залізничні станції чи аеропорти повинні бути доступними за замовчуванням.
д) Доцільно активніше використовувати плани сталої міської мобільності, які вже є обов’язковими для 431 міста та міського об’єднання в ЄС. У межах цих планів міста повинні звітувати за конкретними показниками, зокрема щодо доступності для маломобільних мешканців. Ми сподіваємося, що протягом наступних п’яти років міський громадський транспорт буде в центрі політики ЄС, що передбачатиме конкретні заходи з поліпшення доступності.
