«Як її не стало, поратися по господарству й бути з Олею стало набагато важче, хоч і худоба в нас залишились, щось сіємо, щось збираємо. Зі своїм чоловіком я вже 30 років у шлюбі, замінюємо одне одного, то я біля доньки, то він. Вона погано сприймає чужих людей, тож до соціального працівника ми не зверталися. Тримаємося власними силами», — розповідає Валентина.

Її донька має важкий діагноз, пересувається на кріслі колісному та майже не говорить. Періодично тіло дівчини зводять судоми, найчастіше тоді, коли вона за щось переймається або чогось боїться. Спить Ольга разом з мамою і татом, навіть вночі їй треба допомога, щоб перевернутися з боку на бік.

«Мене дуже підтримує сестра. Поки я з Олею, вона на городі хазяйнує, парничок тримає, разом вирощуємо овочі, розсаду продаємо. Так і виживаємо. Але мені не важко, я не сумую, не опускаю руки. Щоправда, зі здоров’ям справи не дуже, часом водить, бо не досипаємо, донька має дуже тривожний сон», — додає жінка.

Попри всі виклики родина не опускає руки, а гуртується, об’єднується та любить одне одного. Водночас команда Національної Асамблеї людей з інвалідністю України завжди готова допомогти сім’ї за будь-яким запитом.