Рух, який змінює простір: історія одесита Олега Соколова і його боротьба за поліпшення доступності у громаді

Понад сорок років він пересувається на кріслі колісному. Але вже давно сприймає його не як символ обмеження, а, навпаки, елемент руху вперед. Шляху до мети, на якому доводиться долати бар’єри та вирішувати дуже непрості повсякденні завдання.

…Травма сталася ще в підлітковому віці. У той час, коли більшість будує перші плани на доросле життя, Олегові довелося заново вчитися найпростішого – пересуватися, жити, приймати себе в новій реальності. Це був період болючих запитань і чесних відповідей. Чи можна жити активно? Чи можна бути потрібним? Чи можна не зникнути з життя, а навпаки – увійти в нього ще дієвішим?

Його відповіддю став рух.

Тривалий час Олег займався реабілітацією, не просто відновлював себе —  навчав інших. Працював інструктором в реабілітаційних таборах, передаючи людям з інвалідністю не суху теорію, а власний досвід: як зміцнювати тіло, як не втрачати віру, як повертати смак до життя. Бо найскладніше – не фізична травма, а момент, коли людина перестає бачити для себе майбутнє.

Спорт став для нього не тільки терапією, а й середовищем розвитку. Сьогодні Олег Соколов — спортсмен, кандидат до Національної збірної України з паранастільного тенісу. За кожним тренуванням – роки дисципліни, падінь і підйомів. У 59 років він продовжує навчатися в Уманському педагогічному університеті за спеціальністю, пов’язаною з фізичним вихованням. Каже: вчитися ніколи не пізно, якщо хочеш бути корисним.

У 2000 році він заснував у місті Балті (Одеська область) реабілітаційний спортивно-фізкультурний центр «Фенікс». Назва невипадкова. Бо «Фенікс» — це про відродження. Щороку захід «Балтське літо» збирав людей на кріслах колісних з усієї України. Там народжувалися дружба, партнерство, навіть сім’ї. Люди, які раніше були вимушено ізольованими, вперше почали відчувати себе частиною великої спільноти. Це була територія, де не потрібно було пояснювати, чому тобі складно – тебе розуміли без слів.

З квітня 2022 року Олег Соколов працює представником Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю при Одеській обласній військовій адміністрації. Його робота – це постійні виїзди, моніторинги, зустрічі, брифінги. Лікарні, школи, вокзали, укриття, соціальні установи – він бачить регіон не з кабінету, а з рівня коліс.

І те, що він бачить, часто болить.

Одеська область, вважає Олег Соколов, досі має низький рівень доступності. Краще, ніж було, але недостатньо. В перлині над морем людині на кріслі колісному, щоб потрапити, скажімо, із вулиці до залізничного вокзалу, доводиться об’їжджати величезну територію. І вона також не ідеальна для пересування. Пандуси нерідко встановлені під неправильним кутом – без сторонньої допомоги ними не скористаєшся. Ліфти не працюють. Декларацій багато, системності – мало.

Особливо гостро проблема проявилася під час війни. Проблеми зі сховищами тут такі ж, як і всюди в Україні: журналісти, громадськість вважають, що їх вкрай недостатньо. Ще більше питань – до доступності цих сховищ для маломобільних одеситів. Для людини на візку навіть невеликий поріг, встановлений за стандартами захисту від затікання води, може стати неподоланною перепоною. А коли на місто летить балістична ракета, у тебе є дві–п’ять хвилин, щоби заховатися – час працює проти тих, хто рухається повільніше. Для людей із порушенням зору ситуація ще складніша: вони часто фізично не встигають дістатися укриття самостійно.

– Виходи із ситуації можуть бути різні, – розмірковує Олег Соколов. – Скажімо, ізраїльський варіант, коли кімнату-укриття споруджують у квартирі. Але це надто дорогий метод.

Окремий біль уповноваженого з прав осіб з інвалідністю – ветерани. Поки вони на фронті, суспільство допомагає. Після шпиталю – дуже часто залишаються сам на сам із недоступними містами, вулицями, будівлями. Реабілітація зривається не через відсутність програм, а через неможливість доїхати до медичного центру. Хтось не може виїхати з під’їзду, бо нікому винести його на своєму кріслі. У когось не працює ліфт. Комусь потрібен спеціальний транспорт.

На нарадах і публічних зустрічах Олег Соколов постійно повторює: безбар’єрність – це не лише бетонні пандуси й кнопки виклику. Це насамперед ставлення. Поки людина з інвалідністю сприймається як «чужа» або «виняток», бар’єри залишатимуться навіть у новобудовах.

Він говорить із владою про системні рішення, з бізнесом – про повагу до клієнтів, із громадами – про спільну відповідальність. Кожна кав’ярня, аптека, готель чи коворкінг має бути відкритою для всіх. Бо доступність – це не пільга, а норма цивілізованого міста.

Його мета амбітна — зробити Одесу по-справжньому безбар’єрною. Містом, де людина на кріслі колісному не планує маршрут як спецоперацію. Де ветеран після ампутації може вільно повернутися до роботи. Де дитина з інвалідністю потрапляє на реабілітацію без логістичних квестів. Де укриття рятують усіх – без винятку.

Олег Соколов не любить патетики — він говорить про системну роботу. Про відповідальність. Про довгу дистанцію, яку треба пройти разом.

Сьогодні він разом із однодумцями пройшов значну частину цього шляху. Вони взяли участь у реалізації адвокаційної кампанії «Гуманітарна допомога: право на захист має кожен», що здійснюється у межах проєкту «Посилення захисту прав осіб з інвалідністю під час гуманітарного реагування та відновлення відповідно до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю».

Громадські активісти разом із владою досліджували проблему доступності сховищ для людей з інвалідністю. У своїй роботі вони користувалися вимогами Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, зокрема статті 11 цього документу, низки урядових постанов та наказу МВС, які визначають вимоги щодо облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту: забезпечення вільного доступу,  рекомендацій із дублювання інформації тактильно та шрифтом Брайля.

Також учасники кампанії провели опитування людей з інвалідністю щодо доступності маршруту до укриття, входу та умов перебування всередині. Досліджували рівень доступності та надійності каналів оповіщення, зокрема для людей з порушенням слуху, а також наявність навігації та зрозумілих позначень.

Команда Олега Соколова з’ясувала, що кількість доступних  укриттів у громаді є недостатньою: більш-менш придатними для людей з інвалідністю, за їх даними, виявилися лише 78 сховищ із 1208. До того ж розміщені вони нерівномірно на території міста: в одних районах більше, в інших – немає взагалі.

Втім, дослідження показало, що типові бар’єри на шляху до сховищ – це перешкоди, які не так вже й важко усунути. Звичайно, при щирому бажанні це зробити. Адже найбільше заважають людям з інвалідністю сходи до сховищ, коли вони є єдиним шляхом до безпечного місця, відсутність простих рішень для подолання перепадів висот, порогів чи вузьких проходів, недостатнє освітлення та відсутність навігації. Сирена як єдиний канал оповіщення аж ніяк не забезпечує потреби людей із порушенням слуху, а цифрові канали, тобто месенджери і додатки на смартфоні, також не є універсальними. Натомість необхідні візуальні та текстові канали як обов’язковий елемент багатоканального оповіщення.

Учасники круглого столу, на якому підсумували результати адвокаційної кампанії в Одесі, рекомендували виконавчим органам міської ради, профільним структурним підрозділам, балансоутримувачам укриттів та іншим відповідальним суб’єктам проект «швидких рішень»: перелік простих кроків, які дозволять швидко і без непомірних бюджетних витрат ефективно виправити ситуацію.

Перший крок – це запровадження мінімального стандарту доступу на вході до укриттів, де більш радикальні рішення потребують більше часу та фінансових затрат. «Тимчасовий стандарт» включає у себе металеві чи дерев’яні трапи, переносні пандуси, інші тимчасові рішення для подолання сходів та порогів.

– Втім, прошу зауважити, що ми важаємо такі роботи перехідним етапом до стаціонарної реконструкції, – наголошує Олег Соколов.

Другий крок – це визначення пріоритетних укриттів, які будуть реконструйовані у числі перших. Для цього одеські активісти аналізуватимуть фактичну потребу в таких об’єктах, користуючись результатами опитувань чи звернень людей з інвалідністю,  наближеністю цих об’єктів до проживання чи перебування великої кількості людей, а також доступністю маршруту та можливістю швидкої реалізації проєкту.

Крок номер три – запровадження базового уніфікованого пакета навігації. Йдеться про зовнішні вказівники до укриття: контрастні, зрозумілі, на доступній висоті, внутрішню навігацію, тобто, маркування маршрутів, попередження про пороги чи сходи, позначення безпечних зон. А також просте позначення статусу доступності: доступно, частково доступно, тимчасово недоступно – з коротким поясненням, що саме об’єкт не працює.

Четвертий крок – це багатоканальне оповіщення з обов’язковим візуальним та текстовим дублюванням. Йдеться, зокрема, про візуальні та текстові канали оповіщення, розвиток офіційних цифрових каналів (бот/канал + push із вібрацією), резервні текстові канали (SMS) – які мають стати доповненням до сирен та гучномовців.

– При цьому у пріоритеті мають бути саме публічні місця із масовим перебуванням людей: комунальні заклади, соціальна інфраструктура, місця тимчасового проживання, – додає Олег Соколов.

Ініціативна група пропонує передбачити пілотні рішення – з їх подальшим масштабуванням за результатами оцінки ефективності та з урахуванням даних опитування. Також важливим, на думку одеських активістів, є бюджетне фінансування їхніх проєктів. Вони рекомендували міській владі при плануванні чи уточненні заходів на 2026 рік окремо закласти фінансування на “швидкі рішення”: доступності входів, навігацію, елементи багатоканального оповіщення.

Резолюцію круглого столу активісти передали департаментам міської ради, департаменту муніципальної безпеки, обласної військової адміністрації, головному управлінню ДСНС в області – і пообіцяли свою підтримку у її реалізації.

Вони впевнені – у співпраці із владою, небайдужими громадянами у них все вийде!

…І, можливо, саме тому історія Олега Соколова – це не лише історія людини на кріслі колісному. Це історія людини у місті, яке вчиться рухатися швидше, ніж зникають його бар’єри.

Юрій Патиківський, комунікаційний менеджер проєкту

​Проєкт «Посилення захисту прав осіб з інвалідністю під час гуманітарного реагування та відновлення відповідно до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю» ГС «ВГО «НАІУ» реалізує в межах гранту Міжнародного Альянсу людей з інвалідністю (IDA)