Як «Біла тростина» стала рятівною соломинкою

З перших днів повномасштабної війни громадські організації людей з інвалідністю (далі – ГОІ) включилися у допомогу постраждалим. Жінки-лідерки ГОІ часом роблять просто неможливе для того, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Саме про них, справжніх героїнь, розповідає проєкт «Посилення лідерства жінок з інвалідністю в гендерно орієнтованих гуманітарних реагуваннях в Україні», який реалізується Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України (НАІУ) та фінансується Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF).

Сьогодні наша історія про ще одну мобілізаторку проєкту, лідерку Громадської організації «Біла тростина» (далі – ГО «Біла тростина») Марію Гогільчин. Організація працює в Івано-Франківську та області і опікується людьми, що мають інвалідність по зору.

Марія долучилася до громадської діяльності після того, як отримала інвалідність по зору. Зір вона втратила ще в юному віці. Проблеми зі здоров’ям почалися ще у дитинстві, проте ДТП, в яке потрапила Марія, суттєво погіршило стан зору Марії. Невдоволення тодішнім рівнем ставлення суспільства до людей з інвалідністю спонукало Марію Гогільчин створити громадську організацію.

«Я була здорова і жвава дівчинка і після втрати зору не могла звикнути до явища, коли, наприклад, говорять не до самої людини з інвалідністю, а до її супроводжуючого. ̶  розповідає про початок діяльності Марія Гогільчин.  ̶ Раніше я закінчила три курси технікуму, а потім отримала юридичну освіту в Університеті «Україна». Я знайома із законодавством і знаю закон «Про об’єднання громадян», згідно якого і можна створити громадську організацію. Я не могла змиритися із тим, що до нас ставилися не як до звичайних людей, адже сама лишилася такою ж, лише зір втратила».

Так і утворилося ГО «Біла тростина», завдяки Марії та її однодумцям. Організація спочатку позиціонувалася як жіноча. Назву обрали таку, адже біла тростина і є символом людей з порушенням зору. Працювали на величезному ентузіазмі. Марію, як одну із засновниць, обрали головою. ГО «Біла тростина» проводила літні наметові табори для дітей, а також зустрічі-знайомства, на які запрошували владні та бізнесові структури, а також інші громадські організації. Під час цих зустрічей розповідали про себе, наголошуючи, що незрячі – такі ж люди, як і усі інші. Проводили психологічні тренінги для жінок із порушеннями зору. Допомагали вирішувати певні фінансові, соціальні та юридичні питання.

З 2008 року, коли почала діяти програма «Безбар’єрна Україна», Марія Гогільчин зі своїми колегами долучилася до створення доступного середовища у Івано-Франківську. У місті запрацювала служба супроводу, а пізніше – соціальне таксі. Послугами такого таксі можуть скористатися люди з першою групою інвалідності, попередньо зареєструвавшись і подаючи заявку на користування.

Досвід співпраці з НАІУ дозволив організації активізувати свою діяльність. Організація запустила різні проєкти, серед яких: семінари зі скандинавської ходьби та  озвучення міського транспорту Івано-Франківська. Було озвучено перших 18 автобусів, це було зовнішнє оповіщення на зупинках. А пізніше озвучили вже 25 автобусів. Озвучування працювало до карантину, а потім роботу проєкту було згорнуто. Марія сподівається поновити роботу цього проєкту, адже він дуже важливий. Серед останніх успішних проєктів – відремонтована нещодавно зупинка громадського транспорту, на якій розташували тактильну плитку.

Широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну зруйнувало багато планів і надій, виплеканих Марією і ГО «Біла тростина».

«Перш, ніж прокинутися, я чула звук літака, проте не звернула увагу. Наш гуртожиток, де я живу з родиною, розташований біля аеропорту, тому ми часто чуємо літаки.  О 7 ранку я почула звук першого вибуху. Потім я знову почула звук вибуху.  ̶ Ось яким було для Марії 24 лютого 2022 року.  ̶ Я питаю чоловіка: «Гроза?» Він визирнув у вікно: «Трохи моросить». Я заспокоїлася. А коли вже втретє вибухнуло, ми зрозуміли, що щось сталося. До того ж – зник мобільний зв’язок. Ще і сигнал телебачення зник. Було спочатку дуже страшно, адже поблизу – і хлібокомбінат, і м’ясокомбінат, і заправка, а недалеко – військомат. У перший день ніхто не знав, що робити. У нашому будинку бомбосховища нема, підвал не готовий. А сховище на хлібокомбінаті дуже маленьке і не могло вмістити всіх бажаючих. Потім через Телеграм наш міський голова закликав за можливості виїхати у безпечні місця. Хто міг – прислухався до поради, ми теж спочатку поїхали, але недалеко від села, в яке ми поїхали – нафтопереробний завод, який теж міг стати ціллю атаки. Ми могли лише молитися. Я згадала, як Валерій Михайлович Сушкевич завжди говорив про важливість доступності бомбосховищ. А я думала – «Мирний час, які бомбосховища? Навіщо цю тему піднімати?» А ж ось – знайшлася відповідь, навіщо».

Через кілька днів були знову вибухи, незмінною супутницею життя як гуртожитку, так і міста, стала сирена повітряної тривоги. Мобільний зв’язок відновився у той же ж день, а також з’явився сигнал телеканалів, і люди вже не почувалися відрізаними від світу. Тож почалися дзвінки із взаємопідтримкою, поступово робота ГО «Біла тростина» відновлювалася. А з квітня робота організації повністю відновилася. Більше стало спілкування телефоном та через Інтернет. Постали нові виклики, тож Марія Гогільчин та ГО «Біла тростина» надавали посильну інформаційну допомогу, допомагали ліками чи у вирішенні інших проблем.

Згодом організація долучилася до допомоги внутрішньо-переміщеним особам, особливо тим, які мають порушенням зору та проживають на території області. Надавали гуманітарну допомогу, у вигляді продуктів харчування, ліків, засоби гігієни, тощо. Вирішує питання надання медичної допомоги особам з інвалідністю, надає соціально – правову допомогу.

Нещодавно Марія провела зустріч з внутрішньо переміщеними жінками з інвалідністю, жінками з інвалідністю з дітьми, сім’ями з інвалідністю, які отримали тимчасовий прихисток неподалік  Івано-Франківська. Тепло і дружно поспілкувалися з сім’єю Валентини та її чоловіка Святослава з Донеччини, що має глибокі порушення зору і якому важко пересуватися на милицях після перелому ноги. Під час зустрічі люди ділилися перш за все історіями жахливого варварства, яке чинили рашисти у їхніх рідних містечках, з яких змушені були тікати фактично босоніж, лише вхопивши дітей тремтячими руками. Комусь пощастило виїхати із зони бойових дій у більш-менш спокійній обстановці, а дехто пережив під час евакуації обстріли ворогів. «Рани заживають, а шрами залишаються» – ця фраза назавжди тепер залишиться з цими жінками та дітками.

ВПО, серед яких – жінки з інвалідністю та з дітьми – дуже занепокоєні стосовно своєї подальшої долі. Адже потрібно шукати тимчасове житло, а комусь – уже постійне. Проблему обговорили з представником Урядової уповноваженої з прав осіб з інвалідністю в області Миколою Макаром і він взяв це питання під контроль та пообіцяв вирішення у найкоротший час.

Усі мешканці прихистку отримали інформаційну та консультативну підтримку. З ними обмінялися контактними телефонами і вже розпочали комунікацію в індивідуальному порядку. А ще отримали книги, надруковані шрифтом Брайля, а також – велико-друкованим плоским шрифтом та рельєфними ілюстраціями. Діти отримали солодощі.

Марія Гогільчин та ГО «Біла тростина» продовжує надавати всебічну підтримку внутрішньо переміщеним жінкам з інвалідністю, їхнім дітям та охоче ділиться секретом подолання зневіри у часи, коли опускаються руки: «Коли я почала втрачати зір, ми об’їхали півсвіту, щоб мене вилікувати. Я зрозуміла, що медицина не всесильна. Почала шукати порятунок у духовності. Я питала: «Чому у мене так сталося? навіщо?» І один священик мені відповів – «Мабуть, Ви маєте щось для таких людей зробити. Щось, що можете тільки Ви». І коли у мене з певних причин опускаються руки, то я згадую ці слова. І працюю далі. Разом з однодумцями з Національної Асамблеї людей з інвалідністю України та представниками інших організацій. Разом набагато легше, разом ми – сила. Світ міняється, тож і ми змінюємо погляди на людей з інвалідністю».

============

The United Nations Women's Peace and Humanitarian Fund (WPHF) is the only global financial mechanism dedicated exclusively to supporting women's participation in peacebuilding and humanitarian response. The WPHF is a flexible and responsive funding instrument that supports quality interventions that build the capacity of local women to prevent conflict, respond to crises and emergencies, and seize key peacebuilding opportunities. The WPHF is an innovative partnership between Member States, the UN and civil society, with all stakeholders represented on its Global Funding Board.

For more information about the Women's Fund for Peace and Humanitarian Assistance and its work around the world, please visit the Fund's website: www.WPHFund.org and www.WPHFund.org/

#wphfund #WomenBuildPeace   #WomenRespond2Crises #UNSCR1325 #InvestinWomen #1000WomenLeaders

#НАІУ  #допомога  #Переможемо #СТОЇМО #Не_словами_а_справами #війна_росії_проти_УКРАЇНИ