Iryna Tverdokhlib is the Regional Representative of the National Assembly of People with Disabilities of Ukraine, Deputy Chair of the Regional and Municipal Accessibility Committees, and Coordinator of the Women’s Health Project in Poltava Region. She leads a local organization of persons with disabilities, is actively engaged in civic advocacy, and has spent many years working to improve accessibility and protect the rights of persons with disabilities.
Today, accessible gynecological services are available in Poltava, and accessibility in healthcare is increasingly becoming part of professional discussions. However, just ten years ago, even Iryna herself had never heard of universal medical equipment that allows women with different types of disabilities to undergo examinations comfortably and safely.
What does a comfortable and safe gynecological appointment mean to you?
I think about this very often. In fact, I have often reflected on what comfort actually means to me.
For me, it is a comprehensive approach. It is not only about physical accessibility. It is equally important that a doctor is willing and prepared to work with women with disabilities, follows medical ethics, and approaches the appointment not only professionally but also humanely.
I go to a doctor when I need a medical examination. But what matters most to me is whether the specialist is open to communication and interaction. You can sense it immediately: in the way they look at you, the way they speak to you, and in the atmosphere that develops once the consultation room door closes behind you. That is what matters most to me.
Have you been able to find a doctor you feel comfortable with?
Yes, and I consider myself very fortunate.
One of my former classmates became a gynecologist. She visited me once before leaving for a health resort, and since then she has remained my doctor for many years.
Whenever I faced difficult health situations and needed consultations with other specialists, I never chose them randomly. They were always recommended by people I trusted. It was important for me to find professionals who would understand my situation and with whom I would feel comfortable.
At that time, accessibility in healthcare facilities was rarely discussed. Many buildings were inaccessible. However, from a psychological and ethical perspective, everything was done correctly. I had a great deal of trust in those doctors.
How important is it to find “your” doctor?
For me, it is extremely important. If I notice hesitation, impatience, or feel that a doctor is not interested in communication, I try to keep the appointment as short as possible. I receive the recommendations, thank them, and look for another specialist. That is why I have remained with the same doctors for many years, the ones who make me feel calm and comfortable.
Have there been moments in your life when this trust in a doctor became especially important?
Yes, there have.
There was a period in my life when I had to undergo serious treatment and surgery. It was during that time that I truly understood how important not only a doctor's professionalism is, but also their willingness to work with a patient who has a disability.
The surgeon who operated on me later admitted that I was the first patient with a visible disability he had ever treated. He was a very demanding person. Everything in his department functioned almost to the minute. You could hear him throughout the entire ward every morning. Everyone knew there had to be order, cleanliness, and discipline.
Наприклад, у мене були свої особливості щодо відновлення після операції. Медичний персонал щиро хвилювався, але не завжди розумів, як саме функціонує організм людини зі спінальною травмою. Нам доводилося багато пояснювати одне одному. І мені здається, що це був взаємний процес навчання.
Я дуже добре пам’ятаю день виписки. До того він завжди був дуже строгим. Але коли я вже збиралася додому, він знайшов хвилину, підійшов до мене і сказав: «Ти молодець. Я не думав, що ми так це пройдемо». Для мене це була дуже людяна і важлива розмова.
Чому, на вашу думку, медичним працівникам важливо знати більше інформації про досвід жінок з інвалідністю?
Тому що дуже багато речей неможливо зрозуміти лише з підручника.
Наприклад, під час лікування ми разом із медичним персоналом зрозуміли, що багато фахівців просто не знають особливостей функціонування організму жінок зі спінальними травмами. І це не тому, що вони погані спеціалісти. Просто їх цього ніхто не вчив. Часто люди щиро хочуть допомогти, але не мають необхідних знань. І саме тому навчання медичних працівників є не менш важливим, ніж закупівля нового обладнання.
Ви багато років займаєтеся питаннями доступності. Як робота над темою доступних гінекологічних кабінетів з’явилася у вашому житті ?
Це дуже особиста історія.
У 2016 році в Києві проходила зустріч, присвячена репродуктивному здоров’ю жінок зі спінальними травмами. Саме там я вперше почула про універсальне гінекологічне крісло. І я була шокована. Я взагалі не знала, що таке може існувати. Не уявляла, що є обладнання, яке дозволяє жінці комфортно і безпечно пройти огляд.
Коли повернулася до Полтави, одразу пішла до керівництва міського управління охорони здоров’я і запитала: чи реально закупити таке обладнання для нашого міста? Мені відповіли, що це можливо. Але тоді питання не вдалося реалізувати. Через деякий час змінилася команда в міській владі, і ми повернулися до цієї ідеї.
Як вдалося домогтися закупівлі крісел?
Чесно кажучи, тоді я навіть не знала слова «адвокація». Я просто дуже хотіла, щоб це сталося. Я пояснювала, що це потрібно не лише жінкам, які користуються кріслом колісним. Це потрібно вагітним жінкам, жінкам старшого віку, потрібно жінкам після операцій. Це потрібно всім жінкам.
Через два місяці депутати підтримали закупівлю двох універсальних гінекологічних крісел. Я пам’ятаю свої емоції, коли вперше побачила це обладнання. Для мене це було справжнім досягненням. Мені дуже хотілося, щоб похід до гінеколога був комфортним і для лікаря, і для пацієнтки.
Чи достатньо просто купити сучасне обладнання?
Ні. І це дуже важливий момент.
Ми часто бачимо щире бажання забезпечити доступність для людей з інвалідністю. Люди ремонтують приміщення, облаштовують санітарно гігієнічні кімнати, встановлюють поручні. Але роблять це без консультацій із тими, хто буде цим користуватися. Наприклад, поручні можуть бути встановлені неправильно. Формально вони є. Але скористатися ними складно або навіть небезпечно. Або купується обладнання, яке здається сучасним, але не враховує всіх потреб. Проблема не в тому, що люди не хочуть зробити добре. Проблема в тому, що дуже часто вони просто не мають необхідних знань.
Як ви оцінюєте ситуацію з доступністю медичних послуг сьогодні?
Доступність уже стала частиною порядку денного. Про неї говорять набагато більше. Лікарі знають, що таке універсальне обладнання. Знають, що медичні послуги мають бути доступними. Але між знанням і можливістю реалізувати ці зміни ще залишається велика дистанція. Особливо це стосується сільських громад.
Закриваються медичні пункти. Не вистачає фахівців. Молоді спеціалісти не завжди готові працювати в невеликих населених пунктах. І найбільше від цього страждають жінки. Особливо жінки з інвалідністю. Бо до всіх звичайних труднощів додаються питання транспорту, доступності інфраструктури та фінансових можливостей.
Часто жінки відкладають обстеження до останнього моменту не тому, що не розуміють їхньої важливості, а тому, що просто не мають достатньо ресурсів, щоб пройти весь цей шлях.
Як на рішення – йти до лікаря або ні, впливає маршрут до послуги? Чому це важливо?
Тому що доступність не починається з дверей кабінету. Можна зробити чудовий медичний заклад. Можна встановити сучасне обладнання. Але якщо до лікарні веде зруйнований тротуар або людина не може доїхати громадським транспортом, проблема залишається.
У Полтаві ми багато років працювали над тим, щоб доступність з’являлася не лише в медичних закладах. Ми працювали з громадським транспортом, проводили навчання для водіїв і кондукторів комунального підприємства – тролейбусного депо. Розповідали про різні види інвалідності, про комунікацію, про потреби пасажирів. І сьогодні я бачу результат цієї роботи. Іноді люди думають, що доступність транспорту — це просто низькопідлоговий тролейбус. Насправді ні. Це ще й водій, який знає, як правильно під’їхати до бордюру. Це зупинка, на якій можна безпечно чекати транспорт. Це розуміння, як допомогти людині, якщо вона цього потребує.
Коли водії тролейбусів в Полтаві бачать людину на кріслі колісному на зупинці, вони вже знають, що потрібно під’їхати максимально близько. Знають, як діяти. І це дуже важливо.
Що мотивує вас продовжувати цю роботу?
Результат. Я дуже добре розумію жінок, які стикаються з бар’єрами, тому що сама проходила цей шлях. Я знаю, як багато сил іноді забирає навіть одна медична консультація.
І тому для мене найбільша мотивація — бачити зміни. Коли з’являється доступне обладнання, коли лікарі отримують нові знання, коли жінка може пройти обстеження без зайвих труднощів, коли я бачу результат, я розумію – потрібно рухатися далі.
Oleksandra Perkova, Communications Manager of the Project
