Щоденні виклики мам з інвалідністю

Жінки з інвалідністю, які є матерями, часто опиняються на перетині кількох системних бар’єрів. Вони одночасно стикаються з недоступним навколишнім середовищем, браком доступу до якісних соціальних послуг, гендерними стереотипами та високим рівнем емоційного навантаження. Під час війни ці виклики лише посилюються. І саме тому цілеспрямована підтримка жінок з інвалідністю — не виняток, а необхідність для забезпечення гідного життя кожної людини.

Наталія — одна з тих, хто отримав допомогу в межах проєкту «Мультисекторальна гуманітарна допомога з урахуванням інвалідності для ВПО, репатріантів, ветеранів та приймаючих громад в Україні», що реалізується ГС «ВГО «НАІУ» у партнерстві з Європейським Форумом з питань інвалідності (EDF) за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO) та CBM (Християнської місії незрячих).

Наталія проживає в Карлівській громаді, виховує неповнолітнього сина й опікується літньою мамою. У її родини немає помічників чи додаткових ресурсів — усе тримається на взаємній підтримці й щоденній стійкості кожного члена родини. Завдяки проєкту Наталя отримала грошову допомогу та нові ходунки, які значно полегшили повсякденне життя. 

‘Для когось це — просто кошти чи засіб реабілітації. А для мене — це впевненість. Це можливість рухатися самостійно, доглядати за сином, готувати, виходити з дому, бути мамою на повну, наскільки це дозволяє мій стан. Це — полегшене дихання у щоденній боротьбі’ – каже жінка. 

Попри складні обставини, Наталія прагне постійного розвитку. Вона має хобі – вишиває хрестиком, що дає їй емоційну рівновагу. Також жінка шукає можливості працювати онлайн. Її мотивація — не лише забезпечити родину, а й залишатися соціально активною. Подібна життєва позиція — яскравий приклад того, що жінки з інвалідністю потребують рівних умов для самореалізації.

Проте навколо нас існує чимало бар’єрів, які заважають жінкам з інвалідністю реалізовувати себе. Серед них- фізична недоступність простору та транспорту, що ускладнює навіть елементарні побутові дії чи доступ до медичних та освітніх послуг, стереотипи  про «нездатність» матерів з інвалідністю, які знижують їхню впевненість у собі та часто використовуються як підстава для дискримінаційних рішень. Емоційне та фізичне вигорання, яке спричиняється відсутністю системної допомоги або підтримки доглядальних осіб. Недостатня інклюзивність програм допомоги, що часто ігнорують потреби жінок, які мають одночасно батьківські обов’язки та потреби в адаптації середовища.

Реальні зміни стануть можливими за умов створення комплексних програм підтримки, які враховують не лише факт інвалідності, а й роль жінки як матері, доглядальниці, громадянки. При забезпеченні доступності медичних, психологічних, освітніх і соціальних послуг. Важлива частина подібних змін – це розвиток сервісів індивідуального супроводу, що дозволяють зменшити навантаження на жінок, які живуть з інвалідністю й одночасно доглядають за іншими. Грошова та матеріальна підтримка, яка допомагає зберегти мінімальну економічну стабільність у надскладних умовах.

Жінки з інвалідністю — не об’єкти турботи, а повноправні учасниці суспільного життя. Тож справжя солідарність з ними — це не лише слова, а і конкретні дії, які маленькими кроками приводять до великих змін в суспільстві. 

Олександра Перькова, комунікаційна менеджерка проєкту