Проєкт «Мультисекторальна гуманітарна допомога з урахуванням інвалідності для ВПО, репатріантів, ветеранів та приймаючих громад в Україні» від самого початку був складним і амбітним за своєю структурою та масштабом. Проєкт реалізовувався Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України у партнерстві з Європейським форумом з питань інвалідності за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та CBM (Християнської місії незрячих).
Мета і цілі проєкту вимагали одночасної роботи у різних напрямах — від швидкого реагування на гуманітарні потреби до побудови довгострокових рішень у громадах, де інколи були відсутні сталі механізми взаємодії між соціальними службами, медичними закладами та місцевою владою.
У процесі роботи поступово була побудована система, яка дозволила не лише надавати допомогу, а й чути людей у різних життєвих ситуаціях — з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, досвіду та бар’єрів, з якими вони стикаються. Це стосувалося як людей з інвалідністю, так і ветеранів, ВПО та мешканців приймаючих громад.
Фактично проєкт став спробою поєднати гуманітарне реагування з постійною присутністю в громадах, де важливим було не лише доставити допомогу, а й зрозуміти контекст, у якому живуть люди. Саме така модель роботи дозволила поступово вибудувати довіру і зробити так, щоб голос кожної людини з інвалідністю був почутий у процесі планування та реалізації підтримки.
Волинська область: від недовіри до системної взаємодії
Координаторка Ніна Пахом’юк описує зміни як глибоку трансформацію довіри та взаємодії:
“Якщо згадати початок проєкту, то тоді ми стикалися з тим, що і люди, і представники місцевої влади мали недостатньо інформації. Було багато сумнівів, чи це справжня допомога, чи справді вона доступна людям з інвалідністю. Але вже у 2026 році ми бачимо зовсім іншу картину — проєкт став впізнаваним і зрозумілим у громадах”.
Пані Ніна підкреслює, що проєкт став точкою об’єднання різних інституцій:
“Сьогодні ми бачимо реальну взаємодію: органи місцевого самоврядування, соціальні служби, заклади освіти і охорони здоров’я — всі почали працювати більш скоординовано. Людей з інвалідністю вже не залишають сам на сам із проблемами, їх перенаправляють до нас, щоб вони могли отримати комплексну підтримку”.
Окремо координаторка наголошує на соціальних змінах, які відбулись за час роботи проєкту:
“Дуже важливо, що люди, особливо ті, хто живе сам, стали менш ізольованими. Вони почали відчувати, що не залишені поза увагою, що вони є частиною громади”.
Полтавська область: довіра, яка стала основою змін
Координаторка Ірина Твердохліб акцентує на тому, як змінювалося ставлення громад:
“На початку люди ставили дуже багато запитань і навіть сумнівалися, чи це реальна допомога. Це нормальна реакція, бо було багато недовіри. Але поступово, коли громади побачили, що всі зобов’язання виконуються, ставлення змінилося кардинально. Сьогодні є чітке розуміння: якщо проєкт обіцяє — він це робить”.
Вона окремо підкреслює важливість адвокаційного компонента:
“Ми не просто надавали допомогу, ми навчали людей адвокації. Це дозволило їм самим почати впливати на рішення у своїх громадах. Люди з інвалідністю почали говорити про свої потреби голосніше і впевненіше”.
Також координаторка говорить про практичні результати:
“У громадах з’явилися рішення щодо транспортної підтримки для людей, які системно їздять на лікування — хімієтерапію, опромінення, реабілітацію. І зараз ці питання вже обговорюються на рівні місцевої влади як системні, а не разові”.
Чернівецька область: адвокація, яка змінює простір
Координаторка Валентина Добридіна наголошує, що ключовим результатом стали зміни в доступності:
“Є громади, де багато років не вдавалося вирішити питання доступності. Але коли ми об’єднали людей з інвалідністю, ветеранів, активістів і почали системно працювати з владою, ситуація зрушила. Почали з’являтися пандуси, покращувалася інфраструктура — і це вже реальні зміни, а не плани”.
Вона також звертає увагу на ефект видимості людей:
“Ми виявили багато людей з інвалідністю у віддалених селах, про яких раніше просто не знали соціальні служби. Це дуже важливий момент, бо фактично ці люди були поза системою підтримки”.
Окремо координаторка говорить про масштаб допомоги:
“Загалом у межах проєкту допомогу отримали близько 4000 людей, і значна частина з них раніше не була охоплена жодними програмами підтримки. Це показує, наскільки великим є прихований запит у громадах”.
Завершальним і одним із найважливіших етапів роботи проєкту у 2026 році стали адвокаційні кампанії. Вони були спрямовані на: покращення доступності медичних послуг, формування культури коректної взаємодії з людьми з інвалідністю та ветеранами та ветеранками, розвиток безбар’єрного середовища, формування інклюзивної культури в громадах, підвищення рівня доступності соціальної інфраструктури. Як підсумовує загальний досвід проєкту, саме адвокація протягом років роботи проєкту стала тим інструментом, який перевів гуманітарну допомогу у площину довгострокових змін.
Таким чином, проєкт поступово пройшов шлях від гуманітарного реагування до системної інклюзивної трансформації. Його ключовим досягненням стало не лише надання допомоги, а й створення умов, за яких громади почали самостійно впроваджувати інклюзивні практики, змінювати підходи до планування послуг і включати людей з інвалідністю у процес прийняття рішень.
Проєкт завершився, але робота продовжується, адже в громадах сформувалася за ці роки професійна команда однодумців, яка налаштована впроваджувати нові зміни на краще.
Олександра Перькова, комунікаційна менеджерка проєкту
