повернутися на головну

Права жінок з інвалідністю: дія у розвитку

Всеукраїнський проєкт Національної Асамблеї людей з інвалідністю України «Права жінок з інвалідністю:
дія у розвитку»

 

Термін реалізації: вересень-грудень 2020

Фінансування реалізації проєкту здійснюється за фінансової підтримки державного бюджету України

Мета: Сприяння забезпеченню прав жінок з інвалідністю шляхом посилення спроможності громадських організацій жінок/осіб з інвалідністю, лідерок з інвалідністю, подолання стереотипів та впровадження питань інвалідності в політику гендерної рівності.

Цільова аудиторія: представники/ці організацій осіб / жінок з інвалідністю, дівчата з інвалідністю, матері, які виховують дітей з інвалідністю, члени родин осіб з інвалідністю; жіночі, феміністичні організації, що працюють в інтересах осіб з інвалідністю; представники/ці органів центральної та місцевої державної влади, органи місцевого самоврядування, депутати різного рівня; представники /ці установ, що надають послуги особам/ жінкам з інвалідністю та їх сім’ям у різних сферах життєдіяльності

Завдання проєкту:

  • Забезпечення участі в процесі прийняття рішень організацій жінок/ осіб з інвалідністю в питаннях захисту прав жінок з інвалідністю та просування гендерної рівності при формуванні політики на національному та місцевому рівні.
  • Підвищення професійного рівня представників/ць громадських організацій осіб з інвалідністю, жінок з інвалідністю, лідерок, правозахисниць, представників/ць державних органів влади з питань захисту прав жінок з інвалідністю.
  • Покращення інформування жінок та дівчат, в т.ч. з інвалідністю щодо реалізації їхніх прав, питань інвалідності, освіти, працевлаштування, доступу до медичних послуг, гендерної рівності, участі у громадському та політичному житті, кращий позитивний досвід жінок з інвалідністю тощо

Керівник проєкту: Байда Лариса Юріївна – Начальниця відділу НАІУ  

ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ

Протягом років в українському суспільстві було неприйнятно говорити про людей з інвалідністю: дивним чином побутувала думка, що люди, які пересуваються на візках, незрячі, нечуючі та всі ті, хто чимось вирізняється, не мають привертати до себе зайвої уваги. На щастя, часи змінюються. Змінюється мова, змінюється ставлення, з’являються громадські організації, які відстоюють рівні права і можливості для людей з інвалідністю.

Ми поговорили із десятьма жінками – яскравими особистостями з різних регіонів України. Хтось із них пересувається на візку внаслідок травми, хтось – внаслідок хвороби, деякі мають спадкові проблеми із зором чи слухом. Комусь із них довелось пройти через народження

і прийняття дитини з порушеннями розвитку, та майже усі вони стикнулись із нерозумінням суспільства та необхідністю боротись за свої права, які є такими самими, як і в решти членів суспільства.

Наші героїні – передусім жінки, які живуть серед нас, мають свої захоплення та мрії, працюють, беруть участь у громадських рухах, виховують дітей, та по-різному реалізуються у житті. Ми хочемо відійти від підходу, який представляє жінок та матерів дітей з інвалідністю як «мучениць», що мужньо долають перепони. Тому наші історії – не стільки про проблеми та труднощі, скільки про те, чим наповнені життя наших героїнь. Про силу підтримки рідних та близьких, уміння знаходити мотивацію і здійснювати мрії.

Ми віримо, що представлені історії не тільки знайдуть відгук серед людей з інвалідністю та членів їхніх сімей, а й зможуть змінити ставлення до них у суспільстві. Адже жити й отримувати від життя задоволення можливо за будь-яких обставин, заручившись любов’ю та підтримкою близьких.

1О iсторiй жiнок-лiдерок з iнвалiднiстю

Ліза Халявченко та її мама Валентина Бабич «Порада всім мамам, які будуть іти цим самим шляхом: ставтесь до своїх дітей так, як би ви ставились до звичайних дітей. Показуйте, що дитина все може – і якщо дитина вірить у це, у неї все вийде, якщо її підтримувати, любити і вірити»

Валентина Грибальська: «Щоб прожити все життя разом, треба мати якесь таке почуття, відчуття…, щось особливе. І навіть зараз, наприклад, якби його довго не було поруч, то мені без нього сумно. Інколи кажуть, що з роками набридає, байдужість з’являється, але такого у нас немає, це не про нас»

Вікторія Шевчук: «Життя наповнене і подорожами, і навчанням, і різними подіями (інколи важкими). Та, незважаючи ні на що, хочеться іти вперед, до яскравих речей та здійснення мрій. До речі, перше, що я зробила, коли втратила зір – це вступила в магістратуру і піднялась на Говерлу!»