Ніна Пахом’юк – правозахисниця та активістка з питань інвалідності, яка співпрацює з Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України. Вона також є головою громадської організації «Волинські перспективи», яку заснувала двадцять три роки тому. Організація, розташована на північному заході країни, недалеко від білоруського та польського кордонів, підтримує людей з інвалідністю, а також постраждалих від торгівлі людьми та інших уразливих осіб, які часто опиняються наодинці зі своїми проблемами. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році діяльність Ніни розширилася – адже з війною для українців з’явилося багато нових викликів і ризиків.
«Я сама пройшла через важкі випробування, тож знаю, як це — не мати куди звернутися за допомогою, — згадує Ніна, — Для мене допомога іншим — це також спосіб допомогти собі — адже саме це додає мені найбільше енергії після десятиліть роботи».
Перші кроки на важкому шляху
Коли Ніна започаткувала «Волинські перспективи» у 2001 році, Україна була зовсім іншим місцем для роботи – набагато менш знайомим з поняттями волонтерства чи громадської активності. Було менше НУО, існував гострий брак ресурсів, інфраструктури чи професійного досвіду в цій галузі, не кажучи вже про відсутність міжнародної підтримки. У суспільстві, яке тільки-но оговтувалося від обмежень радянського комунізму, мало говорилося про боротьбу з гендерним насильством, просування рівності або про залучення та підтримку вразливих людей.
“Коли я прийшла в цю сферу, я навіть не знала, що таке НУО, – згадує Ніна, – це було майже чверть століття тому. Мені було майже сорок, і я мала мало досвіду волонтерства чи адвокації, бо працювала вчителем більшу частину свого життя”.
«У той час я щойно розірвала токсичні стосунки з кривдником і шукала можливості підтримати себе та своїх дітей, — продовжує вона, — але коли я зрозуміла, що можу допомогти й підтримати тих, у кого ситуація навіть важча, ніж я, це додало мені багато сил для цієї роботи».
Ніна почала допомагати людям, які були незаконно продані або потрапили в рабство за кордоном, які повернулися додому і намагалися адаптуватися до нової, посттравматичної реальності. Вона та її команда також зосередилися на допомозі постраждалим від домашнього насильства та гендерного насильства – тем, які були оточені великою кількістю стигми. Деяким із тих, хто вижив, так і не вдалося інтегруватися у рідні громади після того, як вони роками прожили в полоні, тоді як інші змогли оговтатися та налагодити своє життя заново, незважаючи на досвід.
З часом до «Волинських перспектив» почали звертатися люди з різними потребами, і Ніна зрозуміла, що її організація має займатися проблемою домашнього насильства, а також іншими соціальними викликами, зокрема підтримкою людей з інвалідністю. Ця робота переросла в цілеспрямовану діяльність, яка допомагає тисячам громадянам під час війни отримати необхідну матеріальну та психологічну допомогу.
Війна і нові виклики
“Після 24 лютого 2022 року наше життя змінилося назавжди, – зітхає Ніна, – це був справжній хаос. Найлегшою мішенню для російських ракет стали люди з інвалідністю, люди старшого віку, які не могли самостійно дістатися до безпечного місця, та інші вразливі верстви населення. Для них було мало захисту, недостатньо інституційної підтримки”.
Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році перетворило життя мільйонів українців на боротьбу за виживання. За офіційними даними, до 2022 року в Україні проживало близько 2,7 мільйона людей з інвалідністю. Для багатьох із них війна принесла нові випробування, оскільки більшість була змушена евакуюватися в умовах, які часто не враховували їхні потреби. У 2022 році понад 7 мільйонів українців стали внутрішньо переміщеними особами, серед них багато людей з інвалідністю.
Волинська область стала домом для багатьох переміщених осіб, а також транзитною територією для тисяч українців, які тікали далі на захід до Європейського Союзу (ЄС). Оскільки Волинь межує з Польщею, вона вважається безпечнішою, ніж багато інших частин України, які знаходяться набагато ближче до лінії фронту або регулярно піддаються бомбардуванням. У результаті багато внутрішньо переміщених осіб зі Сходу та Півдня України, де ситуація з безпекою гірша, прибули до цього регіону.
Ніна згадує, як її команда організовувала роздачу продуктових наборів та засобів гігієни для переселенців, які приїжджали в її регіон.
«Ми навіть знайшли ресторан, власник якого щотижня безкоштовно надавав приміщення, щоб ми могли збиратися, спілкуватися, підтримувати нужденних не лише їжею, а й психологічно», – ділиться вона.
Для Ніни, яка також має інвалідність, ці зустрічі стали нагадуванням про те, що незахищені люди потребують не лише матеріальної підтримки, а й залучення та спілкування.
«Так, люди іноді приходять на обід, але залишаються для компанії, щоб поспілкуватися, поділитися своїми тривогами», – додає вона.
Інтеграція та адвокація
«Ми не лише намагаємося допомогти фінансово, але й морально підтримуємо людей, які цього потребують», – зауважує активіст. Вона підкреслює, що суспільство часто мало знає про проблеми людей з інвалідністю або приділяє багато уваги їхньому становищу під час війни, тому багато зусиль організації спрямовані на підвищення обізнаності та активну адвокацію прав цих людей.
Ніна згадує, як після 24 лютого 2022 року багато українців з інвалідністю опинились у критичних умовах, які вимагали нових підходів до їх підтримки.
«Ми зрозуміли, що нам потрібні не лише звичайні продуктові чи гігієнічні набори, а й забезпечення їх активної інтеграції в життя громади», – каже вона.
Одним із важливих кроків у цьому напрямку стало приєднання до проєкту Empower Ukraine. Ця ініціатива, започаткована Європейським форумом інвалідів, передбачає комплексну допомогу людям з уразливих груп у різних регіонах України. Ніна очолює цю ініціативу на Волині разом із Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України.
«Проєкт Empower допоміг нам не лише надати підтримку, а й змінити наш підхід до адвокації потреб людей з інвалідністюи», – каже Ніна. «У Волинській області ми отримали можливість допомогти таким людям не лише фінансово, а й у психологічному та соціальному аспектах. Це допомогло залучити місцеві ради, установи соціального захисту та, головне, самих людей, які раніше залишалися без допомоги через ізоляцію чи неусвідомлення своїх прав, до спільної роботи над інклюзією та залученням для всіх».
«Зокрема, ми активно організовуємо тренінги та зустрічі з представниками місцевої влади, де обговорюємо питання доступності та захисту прав людей з інвалідністю», – продовжує вона. “Раніше багато маломобільних людей залишалися непомітними, але війна змінює наше уявлення про інклюзивність і доступність. Зараз ми говоримо про залучення різних груп людей до відбудови України, навіть на найменших, локальних рівнях. Це особливо важливо, тому що ми бачимо зміни навіть у віддалених сільських районах”.
Наприклад, завдяки цій ініціативі місцеві жителі започаткували арт-терапевтичні заняття та групи підтримки для людей з інвалідністю та інших уразливих груп, які проживають у містах і невеликих селах – чого не було до повномасштабної війни. Більше членів громади добровільно створюють класи чи програми допомоги односельцям. Це не лише дає можливість людям розвивати навички та творчі здібності, а й об’єднує місцевих мешканців у прагненні об’єднати свою громаду.
Зміна культури взаємодії
«Іноді я думаю про пенсію, але ця зміна спонукає мене продовжувати працювати, — посміхається Ніна. — Як людина з інвалідністю та людина, яка відчула серйозні зміни в житті завдяки активізму, я вважаю, що ця адвокаційна робота розширює сили та дуже потрібна сьогодні Україні».
Її мрія – зробити внесок у суспільство, в якому кожен, незалежно від фізичних здібностей чи життєвих обставин, відчуває себе захищеним і прийнятим. Вона вірить, що завдяки таким проектам, як Empower та щоденним зусиллям її команди, Україна крок за кроком стане інклюзивною країною, де кожен отримає підтримку та можливість жити повноцінним життям.
Одним із найважливіших результатів проєкту Empower є виховання культури інтеграції людей з обмеженими можливостями. Підтримка незахищених верств населення, особливо під час бойових дій, стала справою загальнонаціонального значення. Завдяки спільним зусиллям місцевих громадських організацій та міжнародних партнерів українці змогли відповідати на нагальні виклики та допомагати один одному навіть в умовах війни та обмежених ресурсів.
“Інтеграція людей з інвалідністю є ключовою, особливо коли ми відновлюємо та відбудовуємо нашу країну посеред війни”, – підсумовує Ніна, “Зрештою, справжня сила нашого суспільства вимірюється тим, як ми підтримуємо найбільш уразливих. Допомагаючи таким людям, ми будуємо країну, де гідність доступна кожному”.
Анна Романдаш – українська журналістка-фрілансер.
Першоджерело
Українська 
English