В грудні Європейський форум з питань інвалідності (EDF) представив результати свого дослідження умов пасажирських перевезень людей з інвалідністю різними світовими авіакомпаніями. Щоб обговорити висновки цього дослідження та ширше порушити тему доступних авіаподорожей, у співпраці з міжнародними експертними організаціями був проведений вебінар «Гуманітарна допомога та доступність авіаперевезень». У вебінарі взяли участь і представники Національної асамблеї людей з інвалідністю України (НАІУ), які брали участь у дослідженні. Обговорення показало: навіть попри чинні міжнародні та європейські стандарти, реальні умови подорожей все ще залишаються нерівними, непередбачуваними та часто небезпечними для пасажирів із різними видами інвалідності.
За даними 9-го Звіту з прав людини EDF “Порушення прав: авіаперевезення людей з інвалідністю”, майже 7 із 10 людей з інвалідністю вважають, що вони стикаються з дискримінацією під час авіаподорожей. На практиці це означає, що кожна поїздка перетворюється на випробування, а свобода пересування — на ризик. Одна з пасажирок підсумувала свій досвід словами: «Я ніколи не знаю, чи зможу полетіти і чи не втрачені дарма мої гроші».
Марі Денінґгаус під час вебінару наголосила, що обсяг допомоги, яку можуть отримати люди з інвалідністю в аеропортах, суттєво різниться залежно від країни та конкретного летовища. Попри те, що закон прямо зобов’язує авіакомпанії та операторів надавати підтримку, неоднакова практика призводить до ситуацій, коли пасажир або не отримує допомоги вчасно, або змушений проходити складні процедури без супроводу. Вона зазначила, що працівниці та працівники неодноразово доповідали про труднощі через відсутність чітких стандартів і навчання. Марі наголосила: жодного випадку зловживання допомогою з боку пасажирів з інвалідністю виявлено не було — усі потреби є обґрунтованими й випливають із реальних бар’єрів, які створює суспільство.
Майкл Гаррінґтон зосередився на конкретних етапах подорожі, де бар’єри виникають найчастіше. Люди стикаються з непрозорими умовами, фрагментованою інформацією про подорож, незрозумілими обмеженнями щодо ваги або типу крісел колісних, браком інформації про те, які документи потрібні, та відсутністю адаптованих сервісів у межах аеропорту. Навіть маршрути пересування всередині термінала можуть виявитися недоступними: вказівники нечіткі, інформація не читається або не супроводжується аудіоформатами. Проходження контролю та безпеки теж може бути стресовим, особливо коли співробітники недостатньо підготовлені до роботи з пасажирами різними видами порушень.
Учасники вебінару підтвердили те, про що говорить звіт EDF: обмеження щодо ваги та розміру крісел колісних відрізняються навіть між рейсами на одному й тому ж типі літака. Наприклад, на Airbus 321 компанія SAS обмежує вагу крісла колісного до 149 кг, тоді як Finnair дозволяє до 300 кг. Для багатьох людей це означає просту річ — або вони не зможуть летіти, або їхній засіб мобільності ризикує залишитися на землі. Частина авіакомпаній не забезпечує на борту крісла колісного для переміщення салоном, що змушує деяких пасажирів пересуватися по підлозі до туалету. Такі випадки зафіксовано щодо компаній Luxair, Tarom та Vueling.
Існують також обмеження, пов’язані з собаками-поводирями. Деякі авіакомпанії не визнають національні системи сертифікації собак-помічників, вимагаючи міжнародні документи, які в низці країн отримати неможливо. Це стосується, зокрема, Brussels Airlines, Ryanair та Aer Lingus. Учасники вебінару підкреслили: відсутність єдиного підходу створює непередбачуваність і ризики, а інколи й повну неможливість для людини з порушенням зору здійснити подорож.
Дослідження EDF також фіксує приклади ймовірного порушення законодавства ЄС: KM Malta стягує плату за надання допомоги; Bulgaria Air, KM Malta та Sky Express вимагають медичні довідки для певних типів інвалідності; Luxair, Bulgaria Air і KM Malta встановлюють триваліші терміни попереднього повідомлення, ніж дозволено законодавством. Деякі компанії, як-от EasyJet, Ryanair і LOT, відмовляють у подорожі з собакою-поводирем на окремих маршрутах, а KLM, Air France та Iberia вимагають більше часу для попереджень, ніж передбачено правилами.
Положення, що повинні гарантувати рівність, не працюють у практичних умовах. Як сказано у звіті EDF: «Свобода пересування досі залишається примарою для людей з інвалідністю». Це підтверджують і свідчення пасажирів. Одна людина з інвалідністю з Німеччини зазначає, що за можливості обирає поїзд або автомобіль, тому що авіаподорож завжди пов’язана з численними бар’єрами — від тривалих перемовин із перевізниками до потреби придбати додатковий квиток для асистента, від повної відсутності доступного туалету до неможливості подорожувати в особистому кріслі колісному. Пасажирка з Іспанії розповідає, що після прильоту доводиться чекати понад годину, сподіваючись, що її крісло колісне не пошкоджене, адже його втрата або ремонт означають місяці обмеженої мобільності та бюрократичних процедур. Пасажир із Бельгії повідомляє, що ушкодження крісел колісних відбувається приблизно в трьох випадках із десяти, попри попереджувальні наклейки та інструкції для персоналу. Випадки, коли люди змушені міняти підгузок своєї дитини на підлозі туалету через відсутність пеленального місця, також описано в матеріалах. Інша людина з інвалідністю згадує, як була залишена в коридорі аеропорту Лісабона на три години без доступу до води, їжі, туалету та можливості зателефонувати працівникам служби підтримки.
Каміль Гунґор підкреслила, що різні види інвалідності потребують різних рішень, а головним принципом має бути повага до гідності та самостійності пасажира. Доступність неможливо звести до технічних параметрів — вона починається зі ставлення та розуміння.
Гунта Анца, віцепрезидентка EDF та людина, яка систематично подорожує у кріслі колісному, зазначила, що роками стикається з відмовами в посадці та пошкодженням свого електричного крісла колісного. Вона наголосила, що цей звіт потрібно розглядати не як перелік скарг, а як дорожню карту для змін, яка має стати основою для оновлення європейського законодавства та корпоративних політик.
Учасники вебінару погодилися, що оновлення регулювання має включати повну заборону відмови в посадці на підставі інвалідності, обов’язкове відшкодування вартості пошкоджених технічних засобів реабілітації, скасування вимог попередніх погоджень, взаємне визнання собак-поводирів у межах ЄС та запровадження мінімальних стандартів доступності для всіх авіакомпаній і типів літаків. Ці вимоги доповнюють і розширюють заклики експертів вебінару: покращення підготовки персоналу, уніфікації правил, підвищення прозорості та відповідальності всіх сторін — від операторів аеропортів до перевізників.
Матеріали вебінару та дані дослідження показують цілісну картину: система авіаперевезень сьогодні залишається нерівною та небезпечно непередбачуваною для мільйонів людей з інвалідністю. Водночас і вебінар, і звіт EDF дають чітке розуміння того, яким може бути шлях уперед: системне оновлення політик, обов’язкова відповідальність перевізників, визнання різноманітності потреб та реальне забезпечення свободи пересування для всіх.
Олександра Перькова, комунікаційна менеджерка
