Інвалідність часто асоціюється з видимими ознаками – тростинами, кріслами колісними, протезами. Такий образ закріпився в масовій культурі, архітектурному плануванні, навіть у законодавстві. Але є ще інша реальність – невидима інвалідність.
Люди з невидимими інвалідностями часто залишаються поза увагою. Їхня вразливість неочевидна, а тому легше ігнорується. Але вони так само щодня стикаються з бар’єрами, які для більшості просто непомітні: розмиті контури світлофора, відсутність контрастних позначок
Оля зі Сторожинецької громади – одна з таких людей. Вона впевнено прогулюється вулицями свого міста, вітається з перехожими, фотографує на смартфон. І лише ті, хто знає її ближче, розуміють: дівчина майже не бачить.
З дитинства Оля живе з діабетом. Вона здобула дві вищі освіти, працювала в міському будинку культури. Але кілька років тому її стан погіршився – погіршився зір, а згодом відмовили й нирки.
«Одним оком я бачу лише силуети, другим – кольори і великі предмети. Але тільки за певних умов. Коли яскраве сонце я не бачу навіть світлофора. Він стає для мене невидимим», – розповідає Оля.
Її мрія — звукові світлофори. Такі, що сигналізують про дозволений перехід звуком. Але в Україні вони є не всюди.
Попри всі виклики, Оля не дозволяє собі зупинятися. Вона щодня виходить на тривалі прогулянки, плете вироби з ротангу, займається господарством, веде активну сторінку в соцмережах. У своєму блозі розповідає, як живе людина на гемодіалізі — процедурах, без яких її життя було б неможливим. Тричі на тиждень вона їздить до лікарні, щоб пройти очищення крові. А ще періодично їздить до Румунії, адже там є спеціальне обладнання, яке дозволяє точно контролювати параметри її стану.
Ці поїздки вона здійснює разом з іншими людьми, які також проходять діаліз. У повсякденному ж житті Оля намагається бути самостійною, хоч іноді це й вимагає від неї більше внутрішньої сили.
«Колись я була дуже сором’язлива. Не могла підійти й щось запитати в магазині, попросити допомогти прочитати. А зараз спокійно прошу. І мені допомагають», – каже дівчина.
Одного разу її спокійний і розважливий блог перетворився на емоційний монолог. Оля розповіла, як тричі за день “запорола носом”: спіткнулась об бордюр, не помітила сходинки, вперлася в перепону, якої не мала бути.
«Так не повинно бути. Всі небезпечні елементи — сходи, бордюри — мають бути позначені контрастними смугами. А краще — прибрані або адаптовані. Пониження бордюрів, доступні входи, відсутність порогів і перепадів висоти. Це важливо не тільки для людей з порушеннями зору. Це важливо для всіх», — переконана Оля.
Більшість людей, каже вона, не помічають таких деталей, доки це не стосується їх особисто. Але варто лише на мить опинитися по інший бік – і все стає очевидним.
Оля не нарікає. Вона щиро хвалить своє місто, відзначає, що в Сторожинці ситуація з безбар’єрністю навіть краща, ніж у багатьох обласних центрах. Проте ще багато чого бракує: інформативних табличок, крупніших шрифтів, чітких вказівників. Написи типу «лікарня», «пошта», «адміністрація» могли б бути не просто формальністю, а реальними дороговказами.
«Я не прошу багато. Просто хочу жити в місті, де бачитимуть таких, як я», — каже Оля.
Досвід Олі показує, як щоденні побутові дрібниці можуть перетворюватись на бар’єри для мільйонів людей з невидимими інвалідностями. Саме тому адвокаційні кампанії мають зосереджуватись не лише на пандусах , а й на дрібних, але критично важливих деталях: контрастних маркуваннях, звукових сигналах, читабельних шрифтах, зручній навігації. Невидимість не має означати відсутність. У політиках доступності має з’явитися чутливість до різних типів інвалідності – інакше частина людей завжди залишатиметься «поза кадром». А досвід Олі та інших людей з інвалідністю – це те, що допомагає зробити ці потреби видимими.
Цей матеріал підготовлено в межах адвокаційної кампанії, що реалізується в рамках проєкту «Мультисекторальна гуманітарна допомога з урахуванням інвалідності для внутрішньо переміщених осіб, репатріантів, ветеранів та приймаючих громад в Україні». Проєкт реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України в партнерстві з Європейським форумом з питань інвалідності (EDF) за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO) та CBM (Християнської місії незрячих).
Інтерв’ю проведено Оксаною Драчковською, комунікаційницею адвокаційної кампанії в Чернівецькій області.
Олександра Перькова, комунікаційна менеджерка проєкту
Олександр Юрійович в минулому працював вчителем фізичної культури. Після важкої травми хребта його життя кардинально змінилося. Втрата мобільності, потреба в спеціальному обладнанні та регулярному лікуванні стали частиною щоденної реальності. З початком повномасштабної війни ці труднощі лише посилилися — додалися проблеми з доступом до послуг, фінансами та пересуванням. Допомога прийшла в межах проєкту «Мультисекторальна гуманітарна допомога […]
В Іванківській громаді запрацювало соціальне таксі — спеціалізований автомобіль із пандусом для перевезення пасажирів з інвалідністю. Завдяки підтримці Міжнародної організації з міграції (МОМ) та фінансуванню Іспанського агентства міжнародного співробітництва у сфері розвитку (AECID) Територіальний центр соціального обслуговування Іванківської громади отримав адаптований транспортний засіб, який дає змогу людям у кріслах колісних безпечно діставатися лікарні, соціальних служб […]
9 грудня 2025 року в смт Іванків відбувся одноденний тренінг «Інклюзивний підхід у гуманітарному реагуванні та відновленні» для соціальних працівників та помічників ветеранів Іванківської громади. Захід організувала Національна Асамблея людей з інвалідністю України (НАІУ) у співпраці з Міжнародною організацією з міграції (МОМ). Іванківська громада велика, із десятками віддалених сіл, значною кількістю людей з інвалідністю та […]
8 грудня 2025 року Національна Асамблея людей з інвалідністю України (НАІУ) провела онлайн-навчання з практичних питань реабілітації на тему «Нейрореабілітація наслідків черепно-мозкової травми» для медичного персоналу Іванківської лікарні. Захід відбувся в межах проєкту «Покращення доступу до якісної мультидисциплінарної фізичної реабілітації та інклюзії людей з інвалідністю в Іванківській громаді», який НАІУ реалізує у співпраці з Міжнародною […]
Люди з інвалідністю в Україні часто стикаються з цілою системою бар’єрів. Це і недостатня доступність послуг, і складність у пересуванні, і обмежений доступ до праці, і слабка підтримка з боку місцевих бюджетів, які сьогодні не завжди спроможні забезпечити належний рівень послуг. У воєнний час ці труднощі лише загострюються: ресурси громад скорочуються, а потреби людей — […]
У багатьох маленьких селах гуманітарна допомога з’являється рідко або не доходить взагалі. Через віддаленість, брак ресурсів і складну логістику саме сільські громади залишаються «білими плямами» для багатьох програм підтримки. Тому проєкт «Мультисекторальна гуманітарна допомога з урахуванням інвалідності для внутрішньо переміщених осіб, репатріантів, ветеранів та приймаючих громад в Україні» реалізує Національна асамблея людей з інвалідністю України […]