У грудні 2025 року Національна Асамблея людей з інвалідністю України у співпраці з Christoffel-Blindenmission Christian Blind Mission e.V. (CBM) в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery провела 5 фокус-груп із різними групами учасників, щоб зафіксувати реальний стан інклюзії в професійній освіті. Порівняли відповіді, визначили ключові проблеми та підкріпили їх прямою мовою учасників.
У дискусіях взяли участь 87 представників і представниць адміністрацій закладів професійної освіти (ЗПО), викладачів, здобувачів освіти, органів місцевого самоврядування та громадських організацій людей з інвалідністю. Результат — п’ять інсайтів, які найточніше показують, де система вже працює, а де потребує підсилення: від доступності середовища та адаптацій у навчанні — до підтримки й працевлаштування.
Проєкт «Інклюзивна професійна освіта: покращення навчання для ветеранів та людей з інвалідністю» допомагає 18 пілотним ЗПО посилити інклюзивні підходи в навчанні ветеранів і людей з інвалідністю та напрацювати рішення, які можна масштабувати на систему профосвіти.
Нижче — п’ять ключових інсайтів, які прозвучали найчіткіше.
Інсайт 1. Інклюзію всі підтримують, але розуміють по-різному
Учасники говорять про інклюзію як про «доступність для всіх», але кожна група робить свій акцент: навчальний процес, умови, ставлення або працевлаштування.
Пряма мова:
- «Інклюзія – це включення. Включення усіх у суспільство».
- «Інклюзія, перш за все, – це створення умов для безпечного навчання».
- «…я би дуже бажала, щоб зі сторони викладачів було реально розуміння і підтримка для таких людей, які мають такі вади слуху чи мовлення і щоб вони не критикували, а реально розуміли і підтримували».
- «Для людей з інтелектуальними та психічними порушеннями професійна освіта часто не веде до працевлаштування за здобутою спеціальністю».
Що це означає: потрібні спільні «правила гри» — єдині підходи й стандарти інклюзії саме для професійної освіти.
Інсайт 2. Доступність часто «точкова»: є рішення, але маршрут людини не зібраний у систему
Є окремі базові рішення, але ключові елементи маршруту досі проблемні: майстерні, гуртожитки, укриття, міжповерхове переміщення, санвузли.
При цьому доступність у ЗПО — це не лише інфраструктура. У частині закладів матеріали вже адаптують (формат, пояснення, дистанційні опції), однак навчальні програми часто застарілі й не завжди враховують потреби людей з інвалідністю та ветеранів. Здобувачі частіше говорять про підтримку з боку викладачів і роль студентського самоврядування, тоді як представники ГО звертають увагу на стереотипи та занижені очікування щодо людей з інвалідністю, які впливають на навчання та подальші можливості.
Пряма мова:
- «Ми усі пам’ятаємо роки заснування наших закладів освіти … вони будувались не відповідно до вимог нашого часу».
- «У нас немає зручних переходів, у туалеті немає просторнішого місця».
- «Майстерні тим більше є недоступними для осіб з порушеннями опорно-рухового апарату».
Що це означає: без комплексного підходу «від входу до майстерні та укриття» доступність залишається фрагментарною.
Інсайт 3. Найкраще працюють прості адаптації — але вони тримаються на конкретних людях
Заклади застосовують практичні адаптації: додатковий час, індивідуальні рішення, перенесення занять на перший поверх, адаптацію обладнання. Це дає результат, але часто залежить від ініціативи конкретних людей, а не від системних процедур.
Пряма мова:
- «Ми даємо їй більше часу на виконання цієї операції, щоб вона не переживала».
- «Розробляли для неї спеціальні програми… розклад занять ставився тільки на першому поверсі».
- «Особисто для нього був пристосований станок».
Що це означає: потрібна стандартизація практик і методична опора, щоб кожен новий кейс не починався «з нуля».
Інсайт 4. Підтримка «на папері» є, але в реальності її часто немає
Ролі асистентів і механізми супроводу формально передбачені, але в закладах їх часто немає через кадровий дефіцит і обмежені ресурси. Заклади намагаються «закривати» потреби власними силами.
Пряма мова:
- «Там така невисока заробітна плата. Ми, наприклад, не маємо асистентів».
- «Поки що у нас немає асистентів… обходимося своїми силами».
- «Куратор сказала, що буде асистент, але його не знайшли».
Що це означає: без робочої моделі підтримки й ресурсів інклюзія стає над зусиллям закладу, а не стандартом.
Інсайт 5. Найвужче місце — працевлаштування після навчання
Навчання саме по собі не гарантує результату. Бар’єр виникає на етапі працевлаштування: неготовність роботодавців адаптувати робочі місця, дефіцит часу/ресурсів, відсутність стимулів, а інколи — розрив між спеціальністю і реальними можливостями людини.
Пряма мова:
- «Жодна людина, яка отримала освіту, не змогла працевлаштуватися».
- «Їм (роботодавцям) потрібно зразу і швидко. У них немає часу».
- «Хто зараз готовий взяти людину з обмеженими можливостями?»
Що це означає: інклюзія у профосвіті має включати компонент переходу до роботи: партнерства з роботодавцями, практику, адаптації та супровід.
Що далі
Результати фокус-груп — це доказова база для управлінських рішень і практичних кроків у межах проєкту. НАІУ продовжить роботу з партнерами та закладами освіти, щоб перевести інклюзію у професійній освіті в режим системного стандарту: від умов доступності — до навчального процесу, підтримки та працевлаштування.
Проєкт «Інклюзивна професійна освіта: покращення навчання для ветеранів та людей з інвалідністю» впроваджується Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України (НАІУ) спільно з Christoffel-Blindenmission Christian Blind Mission e.V. (CBM) за фінансової підтримки Європейського Союзу, Німеччини, Польщі, Естонії та Данії в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery, яка реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH та Solidarity Fund PL (SFPL).
