Через тиждень буде рівно рік, як в Україні розпочалася війна. Весь цей час пролетів, як один складний, насичений, сповнений тривоги, сліз та болі день.
У мене особисто з’явилось дуже багато відповідальної роботи, хвилювань, термінових справ, безліч дзвінків від людей з усієї України. Часу на відпочинок, а головне на збереження свого здоров’я катастрофічно не вистачає. Щоразу здається, що ось усе це скоро закінчиться і ми продовжимо жити спокійним і мирним життям. На жаль, цього не відбувається.
Так, мені разом з партнерами організації вдалося багато зробити, забезпечити, надати допомогу і т д. Це тішить, тому що ці справи залишаться на довгий час в нашій країні і люди будуть користуватися тими покращеннями. І це єдине, що приносить радість нині.
Я отримала величезний досвід щодо створення палат для пацієнтів з інвалідністю, закупівлі потужного промислового обладнання. Досвід, як справлятися з емоціями і з терпінням відноситися до кожного, хто звертається за допомогою. Досвід, як співпрацювати з міжнародними організаціями. Досвід в веденні бухгалтерських справ та документації організації, в підтримці невеликих організацій.
Найважчим для мене було те, що майже усе я робила сама. Як би я не старалася об’єднати команду, працювати разом, мати помічників. Мені це не дуже вдавалося. Через не активність, не бажання, не розуміння питань людей з інвалідністю та відсутність часу у мене на те, щоб когось цьому вчити, представників в нашій організації більше не стало. Але в той же час, життя показало, хто більш стресостійкий в таких ситуаціях, хто байдужий, а на кого можна покластися. В моєму випадку, це мої родичи – сестра, чоловік.
Дякую Богу, що дає мені сили, мудрість та терпіння виконувати і реалізувати усі проекти. З Божою допомогою до ПЕРЕМОГИ. Віримо в це!
Валентина Добридіна, голова ГО «Чернівецька обласна організація людей з інвалідністю «Лідер»
