"Unbreakable" is a series of articles about Ukrainian women and girls that motivate, delight and inspire!
На вікнах – міцно стулені фіранки,
За вікнами – сумбурний свист ракет.
З-за кільцевої грузно їдуть танки
З огидним до блювоти знаком “Z”.
Повіки щипле від прямих етерів –
Цілодобове “Де?”, “Коли?” і “Як?”
Коктейлями частують БТРи.
На москаляк бракує вже гілляк…
Під гул сирен народжуються діти.
В підвалах вічка кліпають малі.
Як доказ: Ми – живі! Ми будем жити!
Під синім небом на своїй землі!
Олеся Ліхачова, педагог, поетка
До початку повномасштабної війни авторка цього вірша навіть не могла собі уявити, що напише його з власного досвіду.
«На календарі липень 2023-го, а усвідомлення, що йде повномасштабна війна, у мене немає дотепер. Частинка мене досі пручається, хоче прокинутися й не може повірити в те, що це сталося з нашою країною!» — каже Олеся Ліхачова, педагог і поетка з Харкова.
З березня минулого року вона перебуває у Польщі, де працює як логопед і з українськими дітьми.
Переїзд в іншу країну Олеся, без перебільшення щиро закохана в рідне місто, вважала майже зрадою. Адже тут вона почувалася справді щасливою й потрібною: чудова родина, улюблена гідно оплачувана робота, купа втілених ідей і проєктів.
Про радість «сродної праці», непрості рішення й живі сподівання й поговорили з Олесею.
«За освітою я соціальний педагог. Працюю у Харківській спеціальній школі для дітей з порушеннями зору ім. Короленка і є керівницею класу для дітей, що мають порушення зору у поєднанні з порушеннями інтелектуального розвитку.
Я сама навчалася в цій школі, щиро її люблю.
Робота з дітьми із ментальними порушеннями цікава для тих, хто бачить у цьому своє призначення. Це може звучати загучно, але не кожна людина має до цього нахили. Розуміння, що це справді моє, прийшло до мене у 16 років. Тоді я вперше як волонтер відвідала центр раннього втручання, де познайомилася із таким феноменом, як діти з аутизмом, із синдромом Дауна, з ДЦП. Я прийшла просто зробити добру справу, а вийшла із чітким усвідомленням, що хочу цим займатися!
Я побачила, що можу знаходити контакт із тими дітьми, про яких кажуть, що вони на контакт не йдуть, зокрема, це діти з аутизмом.
В жодному разі ця робота не є моїм «хрестом». Звичайно, таких дітей нелегко соціалізувати, зростити їх самостійними. І не лише в нашому суспільстві — взагалі. В деяких випадках, попри всі старання, це неможливо. Але я бачу в цьому своє призначення — це мені подобається і вдається» — каже Леся.
Часом у дітей з аутизмом відбуваються певні відкати у розвитку. Дитина втрачає засвоєні навички й знання, тож доводиться починати все наново. Олеся це сприймає важко. Їй дуже боляче, коли попри тривалий час і докладені зусилля жодного результату досягти не вдається. Вона починає себе картати й сумніватися у власній компетентності. Виникають непорозуміння з батьками, які підживлюють її сумніви звинуваченнями. Олеся не виправдовується — розуміє, що все звучатиме непереконливо.
Але бере себе в руки: усвідомлює, що в цих ситуаціях найскладніше не їй.
Насамперед це важко для батьків, які живуть із дитиною цілодобово. Підтримка потрібна їм набагато більше, ніж мені. Так, відкати стаються в багатьох моїх учнів, але вони трапляються і в нормотипових людей.
24-го лютого минулого року відкат відбувся з усіма нами. Але ми впорались: не здалися й пішли далі. Тому заряджаюся і заряджаю інших розумінням: це було, а сьогодні стало інакше. Не гірше, не так, як раніше — просто інакше. Отже, вчимося жити в нових умовах» — радить Олеся.
І це не порожні слова — власні труднощі жінка сприймає так само спокійно, говорить про них так, наче їй важко пригадати. Лесине порушення зору, сказати б, невидиме, тому буває непросто пояснити, чому їй потрібна допомога. «Там же написано, подивіться!» — чує у відповідь на прохання прочитати задрібний напис.
Можливо тому Леся цінує поняття «інклюзія», розуміючи його не як доступність середовища для людей з інвалідністю, а як універсальну доступність для кожного.
З цього розуміння та любові до настільних ігор і виникла ідея створювати авторські ігри з універсальним дизайном, аби поєднати за ігровим столом людей з інвалідністю й без неї.
Такі настілки важко й дорого виробляти, проте, Леся не здається і вірить у спроможність проєкту.
Зі своєю командою вона спланувала промотур Україною. Ігри вже майже додрукували, а маршрут і локації остаточно узгодили… 23 лютого 2022-го!
Пізніше на одному з фото руїн розбомбленої партнерської типографії Олеся впізнала характерний кубик своєї знищеної гри — точний візуальний образ болючої втрати.
Болю й руїн із початком повномасштабного вторгнення в Лесиному житті не бракувало. Коли дивилася на розбомблені вулиці й парки, якими гуляла з дитинства, на потрощену рідну школу, просто ціпеніла!
Леся чітко не уявляла, як має чинити далі: їхати чи залишатися в Україні?
«Врешті, за мене вирішили батьки. З третього дня вторгнення вони переконували мене, що я маю бути відповідальною. «У тебе є діти, вони мають бути в безпеці й не заслуговують на життя в таких умовах! Вони не мають ночувати в підвалах і здригатися від сирен!»
Я прийняла це рішення як пігулку, що заспокоїть усіх. Отже, 10-го березня минулого року ми опинилися в Польщі» — згадує Леся.
У Польщі жінка адаптувалася швидко. До того ж, не втратила роботу в Україні — проводить заняття онлайн із учнями, що опинилися в різних країнах. згодом забрала до себе маму й бабусю, які встигли побувати в окупації.
Леся щиро вдячна за величезну підтримку простих поляків і міжнародних організацій, виявлену до неї та її родини. Вона щаслива, що знайшла чудову роботу. Але мріє повернутися в Україну: брати участь у відновленні рідного міста, працювати у стінах рідної школи.
«Мене страшенно надихають випадки наших звичайних людей: черги до пунктів збирання крові, закладання мішками пам’ятників. Зворушує, коли у пунктах незламності пропускають вперед матусь із дітьми.
Дуже сподобалась історія про жінку з Одеси, яка прийшла у пункт незламності з міксером і сказала, що їй треба збити крем на торт, який дитина замовила на день народження.
Це свідчить, що життя триває, а ми продовжуємо рухатися вперед» — вважає Олеся.
Аавтор Денис Іванченко
"Unbreakable" is a series of articles about Ukrainian women and girls that motivate, delight and inspire!
This initiative is being implemented within the framework of the project "Promoting the rights of women and girls with disabilities by strengthening their participation and leadership in communities", implemented by the National Assembly of Persons with Disabilities of Ukraine with the support of UN Women Ukraine and the Women's Peace and Humanitarian Fund.
*****************
About the United Nations Women's Peace and Humanitarian Fund (WPHF)
The Women’s Peace and Humanitarian Fund (WPHF) is the only global financing mechanism exclusively dedicated to supporting women’s participation in peace and security processes and humanitarian action. Governed by a diverse group of civil society, government, and UN representatives, WPHF is a multi-partner trust fund that mobilizes urgently needed funding for local, women-led organizations and works alongside women on the front lines to build lasting peace. Since 2016, WPHF has provided funding and strengthened the capacities of over 1,000 local women’s civil society organizations advancing the Women, Peace and Security agenda and delivering humanitarian action in 41 crisis-affected countries.
This publication has been prepared with the financial support of the United Nations Women's Peace and Humanitarian Fund (WPHF), which does not imply that the views and contents expressed herein are officially endorsed or recognized by the United Nations."
