Гуманітарна допомога може бути передбачена програмою, профінансована і навіть доступна у громаді. Але головне питання інше: чи може людина, яка її потребує, реально нею скористатися?
Саме про це говорили учасники дворівневого навчання «Гуманітарна діяльність: врахування потреб осіб з інвалідністю», яке у жовтні провела Національна Асамблея людей з інвалідністю України.
До навчання долучилися представники гуманітарних і громадських організацій та громад. Разом вони працювали над тим, як враховувати потреби людей з інвалідністю на всіх етапах гуманітарного реагування — від оцінки потреб і планування до надання допомоги та оцінки результатів.
Допомога передбачена. Але чи може людина її отримати?
Перший рівень навчання був максимально практичним. Учасники розбирали ситуації, які виникають у гуманітарній роботі: доступ до медичної та реабілітаційної допомоги, допоміжних засобів, транспорту та інформації.
Одна з ключових тез звучала просто:
«Медична послуга є доступною не тоді, коли вона формально існує, а тоді, коли людина реально може нею скористатися».
Для гуманітарної організації це означає: недостатньо знати, що певна послуга існує. Треба подивитися на весь шлях людини до допомоги. Чи знає вона, куди звертатися? Чи доступна інформація? Чи може дістатися до закладу? Чи є доступний спосіб запису? Чи потрібен супровід або транспорт?
Такі бар’єри можуть визначити, чи дійде допомога до людини, для якої вона призначена. Так само важливо правильно підбирати допоміжні засоби: не виходити з того, що є в наявності, а спочатку зрозуміти функціональні потреби конкретної людини.
Інформація — теж частина гуманітарної допомоги
«Наша задача — зробити так, щоб інформація знаходила людину, а не людина ганялася за інформацією».
Для гуманітарного реагування це особливо важливо. Якщо інформація про допомогу поширюється лише через один канал, частина людей може її не отримати. Тому важливо поєднувати різні способи інформування — онлайн і офлайн — та пояснювати простими словами: хто може отримати допомогу, де, коли і що потрібно зробити далі.
Не просто запросити — дати можливість впливати
Другий рівень навчання був присвячений Керівним принципам IASC щодо інклюзії людей з інвалідністю у гуманітарній діяльності, підходу Twin Track та практичним інструментам інклюзивного планування.
Підхід Twin Track поєднує два напрями: усі гуманітарні програми мають бути доступними для людей з інвалідністю, а там, де цього недостатньо, потрібні окремі цільові рішення, які враховують конкретні потреби.
Особливо жваво учасники обговорювали значущу участь людей з інвалідністю та так звані «сходи участі».
«Ми так часто називаємо це неефективною участю, коли нас запрошують для того, щоб ми просто посиділи, послухали, сфотографувалися», — зазначила Лариса Байда.
Для гуманітарного реагування важливо не лише провести консультацію. Потрібно розуміти, чи вплинула думка людей з інвалідністю на оцінку потреб, планування програми, спосіб надання допомоги або подальші рішення.
У навчальних матеріалах це сформульовано чітко: символічна участь не є змістовною, а висловлені погляди повинні мати можливість впливати і на процес, і на результат ухвалення рішень.
Тому практичне запитання для гуманітарної програми звучить не лише як «Чи запросили ми людей з інвалідністю?», а й: «На що саме вони змогли вплинути?»
Дані потрібні не для звіту, а для кращого реагування
Окрема дискусія стосувалася даних.
В умовах війни ситуація швидко змінюється: люди переміщуються, змінюються їхні потреби та доступ до послуг. Застарілі або неповні дані можуть призвести до того, що гуманітарна програма не побачить частину людей, які потребують допомоги.
«Ми зараз маємо говорити не про вразливість, а про потребу людини», — наголосила Лариса Байда.
Люди з інвалідністю не є однорідною групою. На їхню ситуацію можуть впливати вік, стать, місце проживання, характер порушення та інші обставини. Тому важливо бачити не лише статус, а конкретні потреби й бар’єри.
Під час дискусії виникло ще одне практичне питання: скільки даних справді потрібно збирати?
Надто детальні анкети можуть перевантажувати і людей, і тих, хто збирає інформацію. Тому спочатку варто визначити, яке рішення ми хочемо ухвалити за допомогою даних, а вже потім — що саме потрібно збирати.
Цифри важливо доповнювати безпосереднім спілкуванням із людьми — консультаціями, інтерв’ю, обговореннями. Статистика показує масштаб, але не завжди пояснює, чому саме людина не може отримати допомогу.
Від навчання — до кращої гуманітарної допомоги
Протягом навчання учасники постійно поверталися до практичних запитань:
Хто може залишитися поза допомогою?
Який бар’єр заважає людині її отримати?
Чи доступна інформація?
Чи запитали ми саму людину про її потреби?
Чи врахували її думку під час планування?
І чи змінюємо програму, якщо бачимо, що допомога не доходить до людей?
Один із відгуків учасників добре передає загальне враження від навчання:
«Щиро дякую за цю важливу роботу! Надзвичайно цінно дізнаватися стільки нового, і я з нетерпінням чекаю можливості ще більше поглибити свої знання».
Головний висновок навчання простий: інклюзивне гуманітарне реагування починається не в момент видачі допомоги. Воно починається значно раніше — з оцінки потреб, планування, залучення людей з інвалідністю та усунення бар’єрів.
Інклюзивність гуманітарного реагування визначається не лише тим, яку допомогу передбачено програмою, а й тим, чи може людина реально дізнатися про неї, отримати її та впливати на рішення, які її стосуються. Гуманітарна допомога має не просто бути передбачена програмою — вона має дійти до людини і бути для неї реально доступною.
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Зміцнення інклюзивних послуг з охорони здоров’я, реабілітації та захисту постраждалого від війни населення». Проєкт співфінансується Європейським Союзом у межах фінансування гуманітарної допомоги та Christian Blind Mission (CBM). Цей проєкт реалізується CBM у партнерстві з Momentum Wheels for Humanity (MWH) та НАІУ.
