До 2022 року, в Україні проживало приблизно 3 мільйона людей з інвалідністю. Ця цифра стрімко зросла через повномасштабне вторгнення.
Протягом останніх двадцяти років Валентина Добридіна бореться за права людей з інвалідністю. Вона є членом Національної Асамблеї людей з інвалідністю України і працює в Чернівецькій області, що розташована на південному заході країни. Її робота набула нового значення з початком повномасштабної російсько-української війни, через яку приблизно 8 мільйонів людей стали внутрішніми переселенцями, включаючи значну кількість громадян з інвалідністю.
Згідно з довоєнними даними, в Україні мешкає приблизно 3 мільйона людей з інвалідністю. Це число значно зросло під час повномасштабного вторгнення. Анна Романдаш взяла інтервʼю у Валентини Добридіної для Global Voices.
Активізм як соціальна необхідність
Майже тридцять років тому Валентина почала користуватись кріслом колісним. Вона визнає, що спочатку їй було дуже важко звикнути до цього, як психічно, так і фізично. Вона страждала через свою неспроможність рухатись вільно, що була спричинена в основному браком необхідної вуличної інфраструктури, а також через відсутність потрібної інформації та груп підтримки.
“Мені знадобилось три роки, щоб адаптуватись до нового життя. Але коли я навчилась вільно користуватись кріслом колісним, то згадала про обіцянку. яку дала собі раніше. Я почала допомагати іншим”, – згадує жінка.
Валентина зібрала однодумців з метою створити організацію, яка буде захищати права людей з інвалідністю.
“У селах та віддалених містечках мешкає багато молодих людей з інвалідністю, що проводять все життя вдома. Моє завдання – довести їм, що вони можуть бути активнішими та боротися за те, що належить їм по закону. Не потрібно чекати на когось, хто прийде і все виправить. Бо коли ці люди знають свої права, то можуть діяти самостійно і вимагати більшого від своїх громад, змінювати своє життя власноруч”, – додає вона.
Війна загострила проблеми, з якими зіштовхуються члени асоціації.
“Через війну зросла кількість людей, що отримали інвалідність внаслідок поранень. А витрати держави на захист країни зменшили бюджет, що зазвичай виділявся на цю категорію громадян,” – пояснює Валентина.
Дані Міністерства соціальної політики України свідчать, що на початок 2023 року приблизно 2 мільйона людей отримали поранення внаслідок війни, і багато з цих травм мали перманентні наслідки.
“Потреби людей з інвалідністю великі, і зростають дедалі більше. Треба діяти швидко, щоб допомогти їм”, – каже Валентина.
Боротьба за інклюзивність
“Проблема доступності супроводжує мене все життя. Громадський транспорт, медичні заклади та різноманітні архітектурні обʼєкти досі потребують значних змін”, – зазначає Валентина.
Та не дивлячись на труднощі, вона вірить, що поступово все зміниться на краще.
“Ми маємо працювати над людським фактором, щоб звичайні українці зрозуміли, чому інклюзивність потрібна завжди й усюди. Життєво важливо зробити інклюзивність частиною повоєнного відновлення України, і невідʼємною деталлю всіх соціальних програм та ініціатив”.
Починаючи з 2023 року, Валентина координує проект Empower в своїй рідній Чернівецькій області. Проєкт, започаткований Європейським форумом інвалідності та реалізується Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України, надає термінову фінансову та іншу допомогу тим, хто її потребує. Для прикладу, підтримує внутрішніх переселенців та ветеранів з інвалідністю, надаючи їм необхідне обладнання. Проєкт також зосереджується на юридичній та психологічній допомозі людям з інвалідністю, що постраждали через війну.
“Минулого року ми проводили навчання серед представників місцевого самоврядування на тему етичного спілкування. Ми створили відео, що включало невигадані історії дискримінації, наголошуючи на використанні неправильної термінології, повʼязаної з інвалідністю”, – згадує Валентина.
Ще ми провели перевірку доступності пішохідних переходів у сільській місцевості, залучивши до цього представників місцевої влади та мешканців з інвалідністю. Завдяки цьому, були виділені кошти на підвищення доступності і тепер люди, що пересуваються в кріслі колісному, чи мають інші проблеми з опорно-руховим апаратом, можуть легше пересуватись всередині своїх громад.
Завдяки цим кампаніям Валентина намагається покращити ставлення до людей з інвалідністю, а також надати їм шанс активніше приймати участь у житті своїх громад. Таким чином активістка сподівається привернути більше уваги до потреб людей з інвалідністю, щоб інклюзивність та доступність стали нормою навіть в сільській місцевості.
Її робота вже почала приносити позитивні результати: Валентина розповіла, як в одному селі дитячий майданчик адаптували таким чином, щоб діти з інвалідністю могли грати разом з однолітками.
“Ці зміни стосуються не тільки фізичного простору, а й створення суспільства, що цінує інклюзивність”, – каже вона.
Заклик до дії
“Наша робота підтримує людей не тільки з фінансової точки зору, а й надає їм необхідну інформацію та впевненість у собі. Це дуже важливо”, – продовжує Валентина.
Як людина з інвалідністю я знаю, що ваша активність та бажання боротися залежить лише від вас самих. Вона випливає з вашого прагнення бути творцем змін. Я можу допомогти лише власним прикладом і поділитись необхідною інформацією з людьми, але всього іншого вони мають досягти самі. Сподіваюсь, що моя історія стане джерелом натхнення для тих, хто хоче щось зробити у власних громадах.
На даний момент в Україні багато проблем, повʼязаних з інвалідністю – наприклад, немає оновленої статистики щодо того, скільки людей з інвалідністю проживає в охопленій війною країні, де саме вони мешкають, та в яких умовах. Валентина намагається допомогти, шукаючи потрібну інформацію та надаючи підтримку людям, що не мають інвалідності, але мають проблеми, повʼязані зі здоровʼям.
Вона підкреслює проблеми своєї роботи: в той час. як кількість людей з інвалідністю росте, кількість волонтерів та професіоналів у цій сфері зменшується. Наприклад, багато з колег Валентини втекли з країни через війну, тому місцеві організації та НУО не вистачає ресурсів для доставки допомоги чи встановлення звʼязку з людьми з інвалідністю, що мешкають у віддалених районах.
Крім того, у звʼязку з продовженням російської війни зростає небезпека. Багато людей, що мали якісь заощадження в перші місяці повномасштабного вторгнення наразі опинились у хиткому становищі, тому потреба у фінансовій та іншій допомозі тільки зростає.
Також треба брати до уваги воєнні травми та психологічні наслідки тривалого проживання в охопленій війною країні. Валентина визнає, що вони особливо сильно зачіпають ветеранів з інвалідністю, які намагаються пристосуватись до мирного життя після травм. Вони сумують за бойовими побратимами, що досі борються на передовій, та намагаються зайти роботу у своїх громадах, що є непростою задачею, зважаючи на їх інвалідність.
В той час як Україна починає воєнне відновлення, Валентина продовжує наполягати на більшій інклюзивності на кожному етапі цього процесу.
“Народ може відновитись лише тоді, коли кожен голос та кожна історія будуть почуті. Спільними зусиллями, Україна може стати сильнішою – стати країною, де цінують людей з інвалідністю, підтримують поранених ветеранів і поважають кожного”, – каже вона.
Джерело: Global Voices https://uk.globalvoices.org/2025/02/24/11721/
Автор Anna Romandash
Перекладач Alisa Zelenina
Українська 
English