Професійна освіта може стати точкою нового старту — для ветерана, людини з інвалідністю, внутрішньо переміщеної людини або кожного, хто шукає нову професію. У цій статті розповідаємо, які бар’єри досі заважають навчанню і як заклади освіти можуть крок за кроком ставати доступнішими.
З 25 по 31 травня 2026 року в Україні проходить Національний тиждень безбар’єрності. Це нагода говорити не лише про доступні будівлі, сайти чи послуги. Не менш важливо говорити про професійну освіту — бо саме вона для багатьох людей стає шляхом до нової роботи, самостійності та повернення до активного життя.
Це особливо актуально для ветеранів, людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб та всіх, хто через війну, травму, зміну місця проживання або стан здоров’я потребує нової професії й підтримки під час навчання.
Професійна освіта може відкрити двері до майбутнього. Але ці двері мають бути справді доступними.
Доступність — це більше, ніж вхід до будівлі
Доступний заклад професійної освіти — це не лише пандус або зручний вхід. Це зрозуміла інформація для вступника. Це можливість безпечно дістатися до аудиторії, майстерні, гуртожитку чи укриття. Це викладачі, які знають, як працювати з різними потребами. Це навчальні матеріали, які можна адаптувати. Це підтримка людини не “на папері”, а в реальному освітньому процесі.
У межах проєкту «Інклюзивна професійна освіта: покращення навчання для ветеранів та людей з інвалідністю», що реалізується НАІУ спільно з Christoffel-Blindenmission Christian Blind Mission e.V. (CBM) у межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery, було проведено опитування щодо впровадження принципів безбар’єрності у сфері професійної освіти. У першому етапі взяли участь 156 респондентів, у другому — 140 респондентів. Вони представляли органи управління освітою, керівників та працівників закладів професійної освіти.
Результати показали: зміни вже почалися. У частині закладів питання доступності включаються до планів розвитку, визначаються відповідальні особи, налагоджується співпраця з інклюзивно-ресурсними центрами та іншими службами підтримки. Понад половина респондентів зазначила, що у їхніх закладах уже навчаються здобувачі, які потребують додаткової підтримки.
Це означає, що інклюзивна професійна освіта — вже не теорія. Вона є щоденною практикою для багатьох закладів.
«Доступність у професійній освіті — це не окрема тема для звіту. Це щоденна управлінська і педагогічна практика. Важливо, щоб заклад умів не лише прийняти людину на навчання, а й забезпечити їй реальну підтримку: від доступної інформації до адаптації практичних занять і супроводу на шляху до професії», — зазначає Світлана Петруша, координаторка проєкту від НАІУ.
Але саме практика найкраще показує, де система поки що потребує посилення.
Бар’єри, які впливають на навчання
Один із головних викликів — фізична доступність. Часто заклад має окремі елементи: пандус, доступний вхід або частково облаштоване приміщення. Але цього недостатньо, якщо людина не може самостійно пройти внутрішнім маршрутом, скористатися санітарною кімнатою, потрапити до майстерні, гуртожитку чи укриття.
Для професійної освіти це має особливе значення. Навчання відбувається не лише в аудиторії. Є практичні заняття, виробниче навчання, майстерні, лабораторії, практика на підприємствах. Якщо ці простори недоступні, людина може бути формально зарахована до закладу, але фактично не мати рівних умов для здобуття професії.
Окремий виклик — укриття. В умовах війни доступ до безпечного простору є базовою умовою навчання. Якщо здобувач освіти не може швидко й безпечно потрапити до укриття, освітнє середовище не можна вважати повністю доступним.
Не менш важливою є підтримка під час самого навчання. У багатьох закладах досі бракує асистентів здобувачів освіти, адаптованих навчальних матеріалів, допоміжних технологій, перекладу жестовою мовою або матеріалів у форматах, доступних для людей з різними порушеннями.
Це не другорядні речі. Саме вони часто визначають, чи зможе людина не просто “відвідувати заняття”, а справді навчатися, виконувати практичні завдання, складати іспити, проходити виробничу практику і рухатися до працевлаштування.
Для ветеранів це питання нового старту
Для ветеранів доступна професійна освіта має ще один вимір. Людина може повертатися до цивільного життя після поранення, травматичного досвіду або тривалої перерви у навчанні чи роботі. Їй може бути потрібен інший темп, гнучкий підхід, психологічна підтримка, зрозуміла комунікація та повага до досвіду, з яким вона приходить у заклад освіти.
Саме тому доступна професійна освіта — це не про “особливі умови для окремих людей”. Це про якісну освіту, яка краще працює для всіх.
Коли викладач знає, як адаптувати завдання.
Коли майстер виробничого навчання розуміє, як підтримати людину на практиці.
Коли адміністрація закладу планує доступність не після проблеми, а заздалегідь.
Коли здобувач освіти відчуває: його бачать, чують і готові підтримати.
Саме з таких речей починається реальна доступність.
Що робить НАІУ спільно з СВМ
Національна Асамблея людей з інвалідністю України спільно з СВМ працює над тим, щоб заклади професійної освіти мали більше практичних інструментів для таких змін.
Загалом проєкт охоплює 40 закладів професійної освіти. Із них 18 закладів були відібрані для поглибленої участі та вже пройшли навчання і супервізії. Це дало змогу не лише передати знання, а й разом із командами закладів розібрати реальні ситуації: як адаптувати освітній процес, як працювати з різними потребами здобувачів, як покращувати комунікацію, підтримку та доступність середовища.
Наступний крок — підготовка тренерів із числа самих закладів професійної освіти. Наразі для участі у тренінгу для тренерів відібрано 26 викладачів і майстрів виробничого навчання з 14 закладів. На початку червня вони пройдуть навчання з розбудови інклюзивної професійної освіти, а в майбутньому зможуть передавати ці знання своїм колегам.
Такий підхід важливий для сталості змін. Інклюзія не має залежати лише від зовнішніх тренінгів чи окремих експертів. Вона має поступово ставати частиною внутрішньої культури закладу.
Це дозволяє перейти від окремих навчань до формування внутрішньої спроможності закладів — коли команди самі можуть виявляти бар’єри, планувати зміни й навчати колег.
У межах проєкту також передбачені професійна підтримка, консультації та розроблення практичного посібника з інклюзивної професійної освіти.
Йдеться не про разову активність, а про системну роботу: допомогти закладам побачити бар’єри, зрозуміти потреби здобувачів, адаптувати освітній процес і поступово вибудовувати сталі рішення.
Бо доступність не з’являється сама по собі. Її потрібно планувати, фінансувати, перевіряти і впроваджувати крок за кроком.
Чому це важливо для відновлення
Україні потрібні люди з професіями. Потрібні фахівці для громад, бізнесу, сфери послуг, виробництва, будівництва, транспорту, сільського господарства. Але якщо професійна освіта залишається недоступною для частини людей, країна втрачає їхній потенціал.
Доступна професійна освіта — це інвестиція не лише в окрему людину. Це внесок у громаду, ринок праці й відновлення країни.
Коли ветеран може здобути нову професію.
Коли людина з інвалідністю має підтримку під час навчання.
Коли викладач знає, як адаптувати матеріали.
Коли заклад бачить не проблему, а людину і її можливості.
Саме тоді доступність перестає бути гаслом і стає реальною зміною.
Національний тиждень безбар’єрності — це нагода ще раз нагадати: доступність має бути не винятком і не “додатковою опцією”. Вона має стати стандартом професійної освіти.
Бо право на навчання має працювати для кожної людини.
Проєкт «Інклюзивна професійна освіта: покращення навчання для ветеранів та людей з інвалідністю» впроваджується Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України (НАІУ) спільно з Christoffel-Blindenmission Christian Blind Mission e.V. (CBM) за фінансової підтримки Європейського Союзу, Німеччини, Польщі, Естонії та Данії в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery, яка реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH та Solidarity Fund PL (SFPL).
