НАВЧАННЯ БЕЗ ПРАВА НА САМОСТІЙНІСТЬ?

Хоча на сьогодні на Дніпропетровщині зроблено багато системних змін з організації безбар’єрних середовищ, ситуація все ще далека від задовільної.

Зокрема, не вирішене питання архітектурної доступності більшості шкіл (які до речі, окрім свого головного призначення, на період виборів стають ще й виборчими дільницями, а, відтак, люди з інвалідністю та інші маломобільні групи населення автоматично обмежуються в своєму виборчому праві) – повідомила під час свого виступу Ольга Волкова, голова ГО «Центр соціалізації людей з інвалідністю» Океан Добра» (член НАІУ). Так само, відсутня архітектурна доступність і в закладах професійної технічної освіти та більшості вищих навчальних закладів регіону. «Батьки та матері дітей з інвалідністю мають щодня на руках заносити дітей до аудиторій, долаючи сходи кількох поверхів» – додала пані Ольга.

Проте, фізичні перешкоди – не єдиний бар’єр для людей з інвалідністю, які роблять неможливим отримання освіти. На сьогодні в Україні загалом, і на Дніпропетровщині зокрема, відсутні такі фахівці, як асистент дитини з особливими освітніми потребами. А це означає, що навіть якщо мама дитини з інвалідністю подолає всі фізичні перешкоди, відстоїть черги в усіх інстанціях отримає висновок та рекомендації інклюзивно-ресурсного центру (яких у Дніпрі всього 2 замість потрібних, без асистента дитина не зможе відвідувати навчальний заклад і отримувати освіту в інклюзивному класі. «Мета інклюзивної освіту – надати можливості навчатись всім діткам. Однак, у нас є ще одне завдання – звільнити час мами дитини з інвалідністю, дати їй можливість вийти на роботу або зайнятись підприємництвом. В решті решт, дати їй можливість відновити сили. А зараз ми маємо ситуацію, коли мами стають асистентом дитини в школі, щоб дитина могла навчатись. Але проблеми матерів ми так не вирішемо» – зауважила Наталія Алєксєєва, голова громадської організації матерів дітей з інвалідністю «Ангел детства».

«Асистент дитини з особливими освітніми потребами – абсолютно необхідна ланка в організації інклюзивного навчання, проте на сьогодні відсутня нормативно-правова база, система розрахунку заробітної плати таким фахівцям, а також система навчання таких вкрай важливих соціальних працівників» – зазначила Оксана Олешко, завідувачка сектору загальної та середньої освіти відділу освітньої діяльності управління освіти департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради

Серед інших проблем в питанні організації інклюзії учасниці обговорення виокремили низький рівень оплати праці соціальних працівників, відсутність достатньої кількості підготовлених фахівців (денний догляд, соціальна няня, персональний супровід), відсутність знань у представників влади про те, як формувати бюджети з урахуванням потреб людей з інвалідністю та залишення взагалі поза увагою такого напрямку, як позашкільна освіта.

Та навіть тоді, коли будуть вирішені ці питання, ми зіштовхнемося з іншою великою проблемою – працевлаштуванням дівчат та жінок з інвалідністю. Наразі в Україні немає національної програми соціальної інтеграції та самореалізації людей з інвалідністю. А це означає, що після закінчення навчального закладу дівчата та жінки з інвалідністю практично не мають шансів працевлаштуватися або зайнятись підприємництвом, бо ані облаштованих робочих місць, ані будь-якої подальшої підтримки для розвитку підприємницьких навичок державою не передбачено. Роботодавці не розуміють, на які роботи запрошувати людей з інвалідністю, а люди з інвалідністю або працюють на низькооплачуваних посадах, або лише формально знаходяться в штаті підприємств. Про такі проблеми говорила під час свого виступу Тетяна Сальнікова, начальниця відділу організації сприяння працевлаштуванню Дніпропетровського обласного центру зайнятості.