Ми по-різному реагуємо на труднощі й негаразди: долаємо, нарікаємо чи уникаємо їх.

Дарія Сасса, координаторка громадської організації осіб із порушеннями зору «Ініціативи Слобожанщини», йде іншим шляхом: кожен її життєвий виклик спонукає діяти й творити зміни.

Із Дарією говоримо про те, чому її громадська діяльність витіснила основну професію на другий план, про важку евакуацію з обстрілюваних Сум і про переформатування роботи ГО з початком повномасштабної війни.

У 2014-му році на Донбасі розпочалися бойові дії. Дарія із чоловіком переїхали з міста Краматорська, де Анатолій пропрацював 30 років, на його батьківщину, до села на Сумщині. Дарія тотально незряча, Анатолій має невеликий залишок зору. Шансів знайти роботу в селі вони не мали, тому подружжя вирішило оселитись у місті Суми.

Для двох людей із порушеннями зору винайняти житло в Україні — завдання не з простих. І справа не лише в ціні — часто власники відмовляють саме за ознакою інвалідності. Проте, Дарії з чоловіком вдалося винайняти квартиру в знайомого за невелику плату й залишитися у місті.

«За фахом я викладачка української мови та літератури. Тривалий час займалася репетиторством: готувала учнів до зовнішнього незалежного оцінювання, навчала української іноземців» – розповідає Дарія.

Жінка мала клієнтську базу й могла би надалі спокійно займатися улюбленою справою. Проте, живучи у Сумах, вони з чоловіком виявили, що міське середовище не є доступним для людей з порушеннями зору. Станом на 2015-й рік це місто було єдиним обласним центром України, у якому не було жодного світлофора зі звуковим сповіщенням. Не кажучи вже про тактильну плитку на зупинках і пішохідних переходах.

Та найбільше подружжя вразило навіть не це — незрячі, яких вони зустрічали, переважно не вміли користуватися комп’ютером і сучасними смартфонами. Тому Дарія й Анатолій вирішили створити громадську організацію, яка би займалася розв’язанням проблем людей із порушеннями зору в Сумах.

Вони познайомилися з молодим юристом, який був готовий впроваджувати зміни в місті, але не мав команди й не знав, як саме їх втілити. Так і утворилася ГО «Ініціативи Слобожанщини», що почала діяти 2015-го року.

«Спочатку в нас були певні сумніви чи потрібна така організація. Та поступово ми зрозуміли, що люди справді потребують інформаційної та гуманітарної підтримки. Я дуже люблю допомагати людям, тому, мабуть, і займаюся цією діяльністю. Ми з чоловіком часто повторюємо: допомагати людям — наше покликання» – каже Дарія.

Ідей та напрямків роботи «Ініціативам Слобожанщини» не бракувало ніколи. Проте не все вдавалося одразу. Виникали непорозуміння з місцевою владою.

«Часом, важко достукатися до конкретних чиновників. Доводилося ламати стереотипи, пояснювати, що незряча людина не є безпорадною й може бути корисною і що обмежує таких людей саме недоступна інфраструктура.

Тому у партнерстві з «Бюро Правничих Комунікацій» ми проводили «уроки толерантності» для патрульної поліції та органів місцевого самоврядування» — розповідає Дарія.

Поступово комунікація налагоджувалася й ініціативи ГО сприймалися з більшим розумінням. У Сумах почали встановлювати озвучені світлофори й класти тактильну плитку.

Чудове рішення вдалося впровадити й у сфері доступності міського транспорту. Анатолій і Дарія ініціювали створення мобільного додатку «Суми GPS Inclusive». Зокрема, він сповіщає про прибуття тролейбусів і маршруток на конкретну зупинку міського транспорту а також може попередити про наближення зупинки, яку позначає користувач.

На відміну від аналогів, додаток цілком доступний для незрячих, хоча ним можуть користуватися й люди без порушень зору.

А ще у подружжя Сассів є пристрасть, якою вони діляться з усіма охочими. Анатолій зібрав чи не найбільшу в Україні колекцію аудіокнижок — понад 11500 одиниць!

Зупинятися на цьому Сасси навіть не думають: Анатолій оцифровує старі записи з бобін, а Дарія вирішила опанувати фах бібліотекарки, аби вправніше допомагати читачам знайти потрібну книжку.

Їхня організація має студію звукозапису, на якій записуються сучасні книжки, переважно, сумських авторів. Таким чином, незрячі читачі отримують доступ до книжкових новинок, які часто неможливо купити навіть в електронному вигляді.

Рясні плоди діяльності «Ініціатив Слобожанщини» привертають увагу й місцевих журналістів. Завдяки медійності ГО вдається залучати до співпраці нових партнерів, досягаючи значно більших результатів.

«Я ніколи не думала, що піар такий важливий» – дивується Дарія.

Мешканці сум одними з перших відчули на собі удар повномасштабного вторгнення. Місто перебувало в облозі. Дарія згадує, що почувалася вкрай розгубленою.

«Колони танків їхали навіть повз наш будинок. Виїхати не було жодної можливості, а залишатися в обстрілюваному й бомбардованому місті було дуже страшно!

Коли, нарешті, оголосили евакуаційні коридори, ми з Анатолієм посприяли, аби людям з інвалідністю виділили окремий автобус. Евакуацію було організовано вкрай погано. У Полтаві нас ніхто не зустрів, тому ми, незрячі й люди на колісних кріслах, були змушені ночувати на вокзалі. Ледве вдалося посадити людей у евакуаційний потяг. Місця були розподілені для всіх, окрім людей з інвалідністю.

Довелося залучати Урядову уповноважену з прав людей з інвалідністю – лише завдяки розголосу ми, врешті, вивезли людей на захід України», – згадує жінка.

У Суми Дарія повернулася через півроку. Відновлювала сили в батьків на рідній Буковині. «Я з головою занурилася в роботу. Це вивело мене з депресивного стану. Коли повернулася, вже спокійніше сприймала обстріли, ніж у перші дні. З’явився оптимізм і розуміння, що нам це треба пережити» — каже Дарія.

Від початку повномасштабного вторгнення діяльність «Ініціатив Слобожанщини»  дещо змінилася. До ГО почали звертатися люди з іншими нозологіями.

«Ми спрямовуємо їх до фахівців з кола наших партнерів, які надають правову і психологічну підтримку. Також займаємося гуманітарною допомогою.

Чомусь у Сумах лише люди з інвалідністю по зору тривалий час жодної допомоги не одержували. Довелося Анатолію ледь не сваритися з місцевою владою. Лише після жорсткої розмови, врешті, допомога почала надходити» – розповідає Дарія.

Чимало уваги пані Сасса приділяє власному розвитку й самоосвіті: відвідує курси, тренінги, вебінари й семінари, постійно опановуючи нові знання й компетенції. Я запитав її, про що найважливіше пам’ятати задля досягнення сподіваних результатів?

«Баuато чого вдається досягти, якщо наполегливо працювати в певному напрямку й не опускати рук. Варто розуміти — ця робота не коротка дистанція, а марафон» — вважає Дарія.

Автор Денис Іванченко

«НЕЗЛАМНА» – цикл статей про українських жінок та дівчат, що мотивують, захоплюють та надихають!

Ця ініціатива впроваджується в рамках проєкту «Сприяння правам жінок та дівчат з інвалідністю шляхом посилення їх участі та лідерства в громадах», який реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги / WPHF.

Про Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF).

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, – це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудови міцного миру. WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 500 місцевих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізують гуманітарну діяльність у 28 країнах світу, які постраждали від кризи.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй».

**********

Daria Sassa, public activist: “Helping people is our mission”

We respond to difficulties and hardships in different ways: we overcome them, complain about them, or avoid them.

Daria Sassa, the coordinator of the “Slobozhanshchyna’s Initiative,” a public organization for people with visual impairments, takes a different path: every challenge in her life motivates her to act and create change.

We talk to Daria about the reasons why her public activity pushed her main profession into the background, about the difficult evacuation from Sumy being shelled, and about reformatting of the work of the public organization since the outbreak of the full-scale war.

In 2014, hostilities broke out in Donbas. Dariia and her husband moved from Kramatorsk, where Anatoliy had worked for 30 years, to his homeland, a village in Sumy region. Daria is totally blind, and Anatoliy has a small amount of residual vision. They had no chance of finding a job in the village, so the couple decided to settle in Sumy

For two people with visual impairments, to rent an apartment in Ukraine is not an easy task. And it is not just the question of price – owners often refuse to rent on the grounds of disability. However, Daria and her husband managed to rent an apartment from a friend for a reasonable fee and stay in the city.

“I am a teacher of the Ukrainian language and literature by profession. For a long time, I had been engaged in tutoring: I prepared students for the external independent assessment and taught Ukrainian to foreigners,” says Daria.

She had a client base and could continue to do what she loved. But while living in Sumy, she and her husband discovered that the urban environment was not accessible to people with visual impairments. As of 2015, this city was the only regional center in Ukraine that did not have a single traffic light with audible notifications. Not to mention tactile tiles at public transport stops and pedestrian crossings.

But it wasn’t even this that struck the couple the most — the blind people they would meet mostly did not know how to use a computer and modern smartphones. Therefore, Daria and Anatoliy decided to create a public organization to address the problems of people with visual impairments in Sumy. They met a young lawyer who was ready to implement changes in the city, but who did not have a team and did not know how to implement them. That was how the public organization “Slobozhanshchyna’s Initiatives” was established and started operating in 2015.

“At the beginning, we had some doubts whether such an organization was really needed. But gradually we realized that people are really in need of information and humanitarian support. I like to help people very much, which is probably why I am engaged in this activity. My husband and I often say that helping people is our calling,” says Daria.

The “Slobozhanshchyna’s Initiatives” NGO has never lacked ideas and areas of work to do. However, not everything was successful right away. Misunderstandings with local authorities occurred.

“Sometimes it is difficult to reach specific officials. We had to break stereotypes, explain that a blind person is not helpless and can be useful, and that it is inaccessible infrastructure that sets limits for such people.

That is why, in partnership with the “Bureau of Legal Communications,” we conducted “tolerance lessons” for the patrol police and local self-government bodies,” recalls Daria.

Gradually, communication was established, and the initiatives of their public organization were perceived with more understanding. Sumy city started installing audible traffic lights and laying tactile tiles on the ground.

They also managed to introduce a great solution in the area of public transportation accessibility. Anatoliy and Daria initiated the creation of the “Sumy GPS Inclusive” mobile application. In particular, it notifies about the arrival of trolleybuses and minibuses at a specific public transport stop and can also notify about approaching the stop that the user indicates.

Unlike similar tools, this app is fully accessible to the blind, although it can be used by people without visual impairments, too.

Besides that, the Sasses couple have a passion, which they willingly share with everyone. Anatoliy has collected, perhaps, the largest collection of audiobooks in Ukraine – more than 11,500 titles!

The Sasses don’t even think about stopping here: Anatoliy is digitizing old audio tape reels, and Daria has decided to master the profession of librarian so as to help readers find the necessary book better.

Their organization has a recording studio where contemporary books, mostly by Sumy authors, are audio recorded. This is how blind readers get access to new books that are often impossible to buy even in electronic format.

The generous fruits of the “Slobozhanshchyna’s Initiatives” activities attract the attention of local journalists as well. Thanks to the media presence, the public organization manages to attract new partners to cooperate, achieving much greater results.

“I have never thought that PR is so important,” Daria says in surprise.

The residents of Sumy were among the first to feel the blow of the full-scale invasion. The city was under siege.

Daria recalls feeling extremely distraught.

“Columns of tanks were moving even past our house. There was no way to leave, and it was very scary to stay in the shelled and bombed city!

When the evacuation corridors were finally announced, Anatoliy and I helped to make sure that people with disabilities were allocated a separate bus. The evacuation was organized extremely badly. No one met us in Poltava, so we, the blind and people in wheelchairs, had to spend the whole night at the train station. We barely managed to get people on the evacuation train. Seats had been distributed for everyone except people with disabilities.

We had to appeal to the government commissioner for the rights of people with disabilities, and it was only thanks to publicity that we finally got people to the west of Ukraine,” she recalls.

Daria returned to Sumy six months later. She recovered herself at her parents’ home in her native Bukovyna area. “I plunged into work. It led me out of my depression. When I came back, I was calmer about the shelling than in the early days. I became optimistic and realized that we need to survive this,” says Daria.

Since the beginning of the full-scale invasion, the activities of the “Slobozhanshchyna’s Initiatives” have changed to some extent. People with other types of disabilities have started to come to this public organization.

“We offer them referrals to specialists from among our partners who provide legal and psychological support. We also provide humanitarian aid. For some reason, in Sumy, only people with visual impairments had received no help for a long time. Anatoliy almost had to quarrel with the local authorities. Only after a tough conversation did the aid finally start to come,” explains Daria.

Mrs. Sassa pays a lot of attention to her own development and self-education: she attends courses, trainings, webinars, and seminars, constantly acquiring new knowledge and competencies. I asked her what is the most important thing to keep in mind if you want to achieve the expected results?

“You can achieve a lot if you work persistently in a certain direction and do not give up. It is important to understand that this work is not a short distance, but a marathon,” believes Daria.

Prepared by Denys Ivanchenko

“THE INVINCIBLE LADY” is a series of articles about Ukrainian women and girls that motivate, fascinate, and inspire.

This initiative is part of the project “Empowerment of Women and Girls with Disabilities by Strengthening their Involvement and Leadership in Communities,” which is being implemented by the National Assembly of People with Disabilities of Ukraine with the support from the UN Women Ukraine and the Women’s Peace and Humanitarian Fund.

 

About the UN Women’s Peace and Humanitarian Fund (WPHF)

The UN Women’s Peace and Humanitarian Fund is a unified global financial mechanism designed exclusively to support the participation of women in peace and security building and humanitarian responses. Governed by a range of civil society, governments, and the UN actors, WPHF is a multi-partner trust fund that mobilizes urgently needed funding for local women-led organizations and works together with women on the frontlines to build lasting peace. WPHF has provided funding and supported capacity building for more than 500 local civil society organizations working with the “Women, Peace, and Security” agenda and implementing humanitarian activities in 28 crisis-affected countries.

 

This publication has been prepared with the financial support from the United Nations Women’s Peace and Humanitarian Fund (WPHF), but the views and contents expressed herein do not necessarily represent the official endorsement or recognition of the United Nations.