«Російський паралімпієць подзвонив і сказав: «Так вам і треба. Ви повинні знати, що таке велика Росія».

Блог – Ноу Баланса

Автор – Микола Решнюк

Українські вболівальники звикли, що наші паралімпійці історично куди успішніше та продуктивніше виступають на міжнародних змаганнях, ніж олімпійці. Повномасштабне вторгнення Росії тільки підкреслило цю тенденцію.

У березні наша паралімпійська збірна посіла рекордне в історії України друге місце в медальному заліку Паралімпіади в Пекіні. Сталось це на фоні недопуску до змагань росіян та білорусів, яких нещодавно покарали ще жорсткіше — Міжнародний паралімпійський комітет призупинив членство Росії та Білорусі в організації.

В обох випадках позначився вплив України, а саме нашого паралімпійського руху на чолі з його керівником Валерієм Сушкевичем.

В розмові з Tribuna.com очільник паралімпійського комітету України детально розповів, як вдалось добитись такого важливого рішення МПК і як варто діяти на міжнародному рівні іншим українським спортивним федераціям, щоби протидія Росії та Білорусі на світовому рівні була ефективною.

«Коли говорять, що спортсмени не винні…. Я зібрав багато фактів, розповів про суть того, що робить Росія»

– Нещодавно Генасамблея Міжнародного паралімпійського комітету проголосувала за призупинення членства в організації Білорусі та Росії. Як паралімпійцям вдалось те, про що в МОК навіть не говорять?

– Всі наші перемоги — спортивні в тому числі — з неба не падають. Всі мають свою суб’єктність. Причетність кожної конкретної персони до того чи іншого варіанту допомоги Україні. Можна диванний варіант — я лежу, чекаю перемоги та вболіваю за неї, як на футбольному матчі. А можна працювати — кожен день, кожну годину, навіть кожну хвилину на віддачу.

Що стосується спорту та спортивних організацій. Один раз якась федерація не допустила [росіян та білорусів] до чемпіонату Європи, інша – не допустила до чемпіонату світу або на кілька чемпіонатів світу, кілька міжнародних кубків. Якщо ви подивитесь на спектр європейських і світових спортивних організацій, то побачите, що немає єдиної глобальної позиції. Немає такого, що вони всі виступили єдиним фронтом. Я абсолютно впевнений, що за кожною ситуацією, пов’язаною зі спортивними федераціями, є люди або людина, яка над цим працює.

Візьмімо історію з Паралімпіадою в Пекіні. Через два дні повинні розпочатись Ігри. Ми вже приїхали, як і майже всі команди. Команди Білорусі  та Росії також уже в паралімпійському селищі. Планується, що вони будуть виступати під нейтральним прапором. Але я не уявляв, як наш український спортсмен, чемпіон або призер Паралімпіади буде стояти поряд з представником країни, яка вбиває українців.

Ви не уявляєте, яку шалену роботу ми провели в Пекіні, зустрічаючись з національними паралімпійськими комітетами, з гостями, з високими представниками спорту, з Міжнародним паралімпійським комітетом. Наша головна робота складалась з двох аспектів — об’єднати світовий спорт проти вбивць української нації, а також дати усвідомлення, що відбувається в Україні. Бо це був тільки початок [повномасштабного вторгнення].

Але за день до початку Паралімпіади в Пекіні правління Міжнародного паралімпійського комітету приймає рішення таки допустити Росію та Білорусь до змагань під нейтральним прапором. Для нас всіх і для мене особисто це був шок.

Я розумів, що зараз трапиться те, чого я, як керівних національного паралімпійського руху, не зможу собі пробачити. Я не казав своїй команді, але думав — якщо, не дай боже, буде така ситуація, то нам варто поїхати з Паралімпіади. Але поїхати не одним, а з загалом свідомих людей з різних паралімпійських комітетів, з різних країн світу. Свідомих того, що таке в XXI сторіччі війна, вбивча війна на території моєї країни.

Коли було прийняте це рішення [допустити росіян та білорусів], цього ж вечора я оголосив про проведення великої пресконференції [в день відкриття Ігор]. Хоча керівництво МПК дзвонило мені та попросило перенести її. Але ще до пресконференції у нас відбулась маса зустрічей. Уявіть собі: десятки країн заявили керівництву МПК після нашої роботи, що вони поїдуть слідом за Україною, якщо вона покине Паралімпіаду.

– Скільки було таких країн?

– Не знаю. Вони дзвонили не мені, а керівництву МПК. Я потім просто дізнався від колег з апарату МПК, що це були дуже категоричні дзвінки. Вони сказали, що не будуть брати участь в Паралімпійських іграх, якщо Україна поїде з них.

І от десь на початок 16-ї години дня — до моєї пресконференції, на яку акредитувались десятки журналістів — закінчилось нове засідання правління МПК, і було оголошено, що Росія та Білорусь залишають Паралімпіаду. Їх не допускають.

Якщо брати чисто юридично, то там були моменти, пов’язані з повноваженнями правління МПК. Тобто, чи мають вони [право] приймати таке рішення згідно з конституцією. Але з іншого боку перед цим вони вирішили допустити під нейтральним прапором. Якщо ви прийняли одне рішення і вважали, що маєте на це повноваження, то ви повинні мати право прийняти й інші рішення. На цьому я також наполягав. І росіяни та білоруси не були допущені й поїхали з Паралімпіади додому.

– Як розвивались події після Паралімпіади в плані протидії присутності росіян та білорусів у міжнародному паралімпійському спорті? Що робилось, щоб зрештою добитись виключення їхніх комітетів з-поміж членів МПК?

– Після Паралімпіади я проїхав не одну тисячу кілометрів по Європі. Саме проїхав, бо авіасполучення немає. Німецький паралімпійський комітет, подяка йому, виділив мені зовсім невеличку машину-гібрид, яка їсть небагато палива. Я на цій машині організовував багато питань, що стосуються порятунку людей з інвалідністю, паралімпійців, дефлімпійців, організації навчально-тренувальних зборів, участі у змаганнях і так далі. На цій машині мені вдалось попрацювати з багатьма.

Але я не просив провести генеральну асамблею Міжнародного паралімпійського комітету, щоб позбавити членства Росію та Білорусь. Це була ініціатива правління МПК як результат нашої об’єднавчої роботи світу проти війни.

Але 15 листопада, за день до початку генеральної асамблеї МПК в Берліні, президент МОК Томас Бах виступив на G-20 і сказав — треба Росії дати шанс. Я був шокований. Ну хоч би на один день пізніше!

І от десь за пів години до початку генеральної асамблеї МПК я йду, а всі дивляться на мене. Дехто опускає очі, а дехто питає, чи читав я виступ Баха. «Що нам тепер робити», — запитують мене. Кажу: «Послухайте, щось змінилось від того, що ми з вами говорили? Чи змінилась позиція в російських загарбників, окупантів?» Для мене це був важкий варіант — делегації у нас фактично не було, лише я один, перекладач і моя дружина-помічниця. І мені треба було пропрацювати цю ситуацію.

На промові Баха [на G-20] свій виступ побудував президент Паралімпійського комітету Росії Рожков. До речі, генеральна асамблея була змішана: очна присутність і дистанційна. Німеччина, до її честі, не дала візу росіянам, тому Рожков був вимушений виступати через відеозв’язок. Так от навіть завершення його промови було з цитатами президента Баха.

У мене трошки був переляк. Я бачив, що виступаючих за те, щоб залишити членство Росії, було досить багато. Коли дійшло до мого виступу, а я виступав після Рожкова, у мене був дуже емоційний варіант сприйняття. А я не хотів емоцій, хотів аргументовано виступити.

Та без емоцій, чесно скажу, не обійшлось. Я виступав досить емоційно і з великим хвилюванням, тому що не хвилюватись через українських людей, які гинуть кожного дня, не міг. Я перевищив регламент, але вперше мене ніхто не зупиняв. Виступив до кінця.

Трохи переживав за переклад, бо розумів — хоч знаю англійську, але в такому емоційному стані англомовно не зможу виступити. Оскільки був переклад з російської, я вимушений був виступати російською.

Після моєї промови були аплодисменти. Для мене це було дуже симптоматично і важливо. Після промови дружина принесла мені кілька кардіологічних препаратів, бо мені стало трошки погано. Але не тільки мені. Промова була з фактами та емоціями. До мене підійшов президент паралімпійського комітету однієї з країн Балтії, не хочу його називати, і в нього по щоках текли сльози. Він сказав: «Друже, я шокований твоєю промовою. Дякую тобі за те, що ти відчув те, що ми відчуваємо. І що ти зміг висловити все те, що треба було їм сказати». Ще кілька людей підійшли, які були схвильовані після промови. Мені було важливо, що емоції були не тільки у мене, а й у людей.

Після промови ще були виступи делегатів і, як підсумок, голосування. Воно мене трохи злякало. Я не пам’ятаю результат, але досить багато було проти, щоб позбавити їх [Росію та Білорусь] членства. Злякало, бо саме членство є основою і домінантою нашої позиції [в протидії росіянами та білорусам у міжнародному спорті], а не те, щоб не допускати їх до змагань. Бо є дуже серйозний момент, пов’язаний з такою точкою зору: «А спортсмени в чому винні? А в чому винен інвалід, бідний, нещасний, який все життя готувався до Паралімпіади? Адже держава не повинна втручатись в паралімпійський рух, і паралімпійський рух відокремлений від держави».

Я хоч повністю підтримую тезу «спорт поза політикою», але на всіх спортивних паралімпійських форумах, чемпіонатах світу і Європи говорю одне й те саме з 2014 року. Ставлю запитання: «Моє право і моїх паралімпійців, американських, норвезьких, канадських, австралійських паралімпійців жити в мирі, без війни – це політика? Чи це права людини?»

Якщо українські паралімпійці та інші команди виступають проти війни, то це політика чи право людини жити в мирі? Відповідь очевидна.

– Які саме аргументи ви використали у своїй промові в Берліні?

– Я дуже ретельно готувався — дуже нервував, ніч практично не спав, намагався наковтатись якоїсь фармакології. Пам’ятаючи, що було на Паралімпійських іграх в Пекіні, я на початку своєї промови сказав: «Росія не воює з українською армією. Загарбники не воюють і не йдуть в бій проти української армії. Вони воюють, знищуючи насамперед український народ. Вони воюють з мирними громадянами України»

Також я говорив про те, що олімпійське перемир’я – це не фікція. Це документ, який у 2022 році перед Олімпійськими та Паралімпійськими іграми прийняли в ООН при голосуванні Білорусі та Росії. Тобто, вони прийняли рішення про те, що за місяць до Олімпіади починається період олімпійського перемир’я, який триває ще місяць після Паралімпіади.

Вони порушили це. Порушили брутально, незважаючи ні на що. І коли говорять, що спортсмени не винні…. Я зібрав багато фактів, розповів про ситуацію з російським паралімпійським рухом. Спочатку розповів про суть того, що робить Росія. Сказав, що якщо взяти статистику всіх діток, які постраждали від бомб, снарядів і ракет, то вони вбивають або калічать 2-3 дитини в день.

Потім розповів, що в Європу були вимушені евакуюватись, за підрахунками Національної асамблеї людей з інвалідністю, від трьохсот до чотирьох тисяч людей з інвалідністю. І як цим людям жити, як виживати? А ще я запитав у них прямо в залі, чи бачили вони колись людину, яка сидить на візку і вже вбита? А я бачив. А ще був незрячий, який біг до бомбосховища і не добіг. Не добіг кілька десятків метрів і лежить на вулиці.

А ще розповів про паралімпійця без двох рук Ярослава Семененка. Плавця, який минулого року виступав на Паралімпіаді в Токіо. Він 21 день пробув в підвалі свого будинку в Маріуполі. Він розповів не лише мені, а і європейським журналістам, що бомби падали практично щохвилини. У них була маленька черства булка, і вони їли її 21 день. Не було води. І я розповів, як Ярослав Семененко без двох рук зі своєю дружиною, яка не має інвалідності, вибігали з підвалу і шукали снігу, щоб набрати у відро, втрамбувати ногами, розтопити, і потім якось випити. А навколо будинку практично не було місця, де б не лежали трупи людей. Отак вони виживали. І він вискочив, завдяки паралімпійській підготовці та духу. Це було якесь чудо. Вони ризикнули, під бомбами вийшли зі сховища,  вскочивши у свою машину, та виїхали з Маріуполя. Були пропозиції долучитись до колони, яка їхала на Запоріжжя теж, та вони не погодилися. А згодом дізнались, що колону розстріляли росіяни…. Я забрав Ярослава у Фінляндію. Він був у шоковому стані разом з дружиною. Це чинний спортсмен.

Я сказав, що результат цієї війни – це доля конкретного паралімпійця. І коли вийшло інтерв’ю Ярослава Семененка, його прочитав один з російських паралімпійців. Він подзвонив Ярославу, бо вони знайомі, і сказав: «Так вам і треба. Ви повинні знати, що таке велика Росія. Ми підтримуємо спецоперацію Путіна». І таких дзвінків, смс і постів у фейсбуці та інстаграмі про підтримку російськими паралімпійцями «спецоперації» в Україні повно. Ми просто взяли з інтернету, з відкритих джерел.

Наприклад, що російський фехтувальник-паралімпієць назвав спецоперацію «закономірною акцією, яка відновлює історичну справедливість». Російські паралімпійці організували збір коштів на підтримку військових дій Росії в Україні. Російські паралімпійці організували флешмоб на підтримку Путіна і спецоперації в Україні. І це відкриті джерела, причому російські, а не українські. Російський паралімпієць, триразовий паралімпійський чемпіон, публічно заявив: «Ми союзники з нашою армією та флотом, які діють в Україні».

Я повинен був не тільки емоції передати, не тільки розповісти про те, що вони роблять в Україні. Я потім сказав, що російські паралімпійці, «бідні спортсмени на візках, які незалежні від держави й не несуть відповідальності за неї», тотально підтримують вбивчу спецоперацію в Україні. Я готувався, читав російські джерела.

Після того, як вони покинули Пекін, коли їх не допустили, вони [російські та білоруські паралімпійці] поїхали на альтернативні зимові Паралімпійські ігри в Ханти-Мансійську. Головна ідея цих ігор – підтримка «спецоперації» в Україні. А на лижних трасах під час цих ігор стояла буква Z.

Російські спортсмени об’єднались у спеціальній петиції російського спорту. Національні федерації, олімпійський та паралімпійський рух склали петицію на підтримку «спецоперації» в Україні. Навіть написали, що санкції підуть тільки на користь російському спорту. Такий ідіотизм написали.

А знаєте, що там ще було написано? Цікава і страшна фраза: «спорт для Росії – це потужний політичний інструмент». Я звернувся до генеральної асамблеї МПК і сказав: «Шановні колеги, я прошу вас усвідомити, як наш рух використовується в Росії. Що ми з вами, як паралімпійський спорт є потужним політичним інструментом Росії. Чи розумієте ви, що голосуванням проти виключення Росії та Білорусі ви фактично робите наш паралімпійський рух політичним інструментом вбивчої «спецоперації» Росії? Давайте це усвідомимо».

Російський опонент, президент Паралімпійського комітету Росії навів багато цікавих юридичних аргументів — порушення регламенту і конституції МПК, і так далі. Була досить серйозно і майстерно виписана юридична складова. І цей аргумент був дійсно виписаний майстерно. Питання в іншому. Я кажу: «Послухайте, ми свідомі того, що вони використовують наш паралімпійський спорт, філософію людяності, цивілізованості нашого спорту як свій політичний інструмент на підтримку вбивчої «спецоперації» в Україні. Будь ласка, не будьте причетними до вбивств в Україні. Голосуйте за цю пропозицію».

По Білорусі питання розглядалось окремо. І з цього приводу була певна м’якість, хоча думав, якщо вже проголосували проти Росії, то Білорусь однозначно пройде. Але почали говорити, що взагалі не повинні втручатись, незалежний орган і так далі. Мені треба було дуже-дуже серйозно поставити питання, аргументувати.

Так сталось, що в день Генасамблеї зранку мені на телефон прийшли сповіщення про повітряні тривоги в Києві та у Львівському регіоні. І що в Білорусі піднялись бомбардувальники. Тому я прямо на генеральній асамблеї сказав: «Я можу зараз вам включити звуковий сигнал тривоги, який я почув сьогодні вранці через те, що злетіли ракетоносці з території Білорусі. Це щоб ви розуміли, що є конкретна країна, яка повністю бере участь [у нападі Росії на Україну]».

Що стосується дистанціювання «невинних білоруських спортсменів». Я сказав на Генеральній асамблеї: «На жаль, алгоритм участі білоруських спортсменів-паралімпійців в підтримці вбивчої війни в Україні абсолютно однаковий». Я знову відкрив їм цитату дуже відомого, дуже балакучого паралімпійця, який говорить в інтерв’ю: «Ми з Росією єдина країна. Ми єдині у підтримці Росії на території України. Від білоруського Бреста до російського Владивостока – це все ми. Щоб Україні порозумнішати, їй треба бути битою. Щоб Україна порозумнішала, треба їй пізнати смерть».

Я кажу на Генеральній асамблеї: «Ви розумієте, що це говорить паралімпієць тої країни й того руху який начебто дистанційований?» А потім цей білоруський паралімпієць говорить страшну фразу: «Україна повинна спокутувати свою вину перед Росією кров’ю». Це говорить людина на візку. До речі, друг Журавка, колишнього депутата-регіонала на візку, без двох ніг, без руки.

Можу ще сказати, що багато білоруських спортсменів писали в месенджерах і під час Паралімпіади в Пекіні, і після неї. Вони пропонували Україні здатися російським окупантам.

«З повагою ставлюсь до президента Міжнародного паралімпійського комітету Ендрю Парсонса»

– Те, що відбулось на Генасамблеї МПК в Берліні – це виключно ваша робота? Чи це в тому числі заслуга самого МПК, бо вони ініціювали питання виключення паралімпійських комітетів Росії та Білорусі?

– Це, безумовно, моя робота і робота моєї команди. Але коли ми говоримо про МПК – давайте будемо свідомими, що це не одна персона. Це суб’єкти у складі правління, президента, віцепрезидента, апарату і так далі. Ви, як українець, розумієте, що апарат в будь-якій інституції грає дуже велику роль. Іноді навіть більшу, ніж керівники. І наша робота, і загальне людське відчуття, і солідарність поєднались в цьому випадку.

Ми задавали досить серйозні мотиваційні чинники. Розповідали, доводили, показували. Ви не уявляєте, скільки у нас відбулось акцій. Подивіться на мою пресконференцію в Пекіні, є її повне відео. Такої кількості журналістів ніколи не було на Паралімпійських іграх, про Олімпійські ігри не знаю.

Нашою метою було донести до світової спільноти, об’єднати їх, дати розуміння, що роблять ці вбивці. Що стосується позиції президента МПК, то я з повагою ставлюсь до Ендрю Парсонса, який міг трохи скоригувати позицію 16 листопада після виступу Баха. Це могло вплинути. Я дуже уважно слідкував за ним. Ви ж розумієте, що впіймати тенденцію ведучого досить легко досвідченим людям. Я людина досвідчена, багато років був у парламенті. Розумію, як можна маніпулювати аудиторією і так далі. В цій ситуації все ж не відчув.

А от у Пекіні йому було складно. На нього був важкий прес китайської влади і китайського оргкомітету. Я майже впевнений, що на відкритті Паралімпіади в Пекіні у нього була цензура по промові щодо ситуації в Україні. Але він не витримав. Подивіться, що він зробив на відкритті Паралімпіади в Пекіні. Він нічого не казав про війну в Україні, але наприкінці він зробив таку паузу, набрав повні груди повітря. У нього навіть була гримаса на обличчі, і він викрикнув: «Peace». І більше нічого в кінці.

Наскільки нам в Пекіні не давали комунікацію з журналістами, плакати зі словами «Мир» чи «Ні війні» продемонструвати, забороняли. Служба охорони видирала, обшукувала нас, дивилась на нашу форму. Але ми все ж таки провели акцію. Дуже важку акцію. І я можу сказати, що нам допомогли. Я не маю права казати, хто допоміг, але самі ми не змогли б це зробити.

Головним був наш рух: об’єднати світ, дати розуміння. Але ми впіймали зустрічний рух. Наш цивілізаційний рух і рух МПК об’єднались, і ми разом робимо цю справу.

– Уточню. Тобто, те, що МПК на генеральній асамблеї висунув питання про позбавлення членства паралімпійських комітетів Росії та Білорусі – це їхня ініціатива, але під тиском міжнародної паралімпійської спільноти?

– Я впевнений, що вони впіймали настрої людей. Безумовно, був наш контакт, але скажімо чесно: для мене це була позитивна несподіванка, коли оголосили, що буде позачергова Генеральна асамблея. Не буду розповідати всі деталі, не хотів би казати, які у нас були впливи, але ініціатива була їхня. А далі треба було добитись того, що ми добились.

– Чи отримували ви допомогу у комунікації всіх цих меседжів від держави, Офісу президента і так далі?

– Вони не мають до цього жодного відношення. Це зусилля суто моєї команди. Вони й не мають права туди втручатись.

Якщо подивитись наші пости [в соцмережах] під час Паралімпіади в Пекіні, деякі з них збирали мільйонні перегляди та лайки. І це під час війни… Олімпійський, паралімпійський, дефлімпійський, неолімпійський спорт потрібен нашим людям. Спорт сьогодні об’єднує світ на користь України, в підтримку України. Перемоги олімпійців, паралімпійців, дефлімпійців, спортсменів у неолімпійських видах спорту роблять складові тієї великої перемоги, яка відбудеться.

Ми показали [на Паралімпіаді в Пекіні] найкращий результат за всю 30-річну історію паралімпійського спорту в Україні. І зробили це під час війни. І паралімпійці, і дефлімпійці також – вони стали першими у світі! І вони готувались до Дефлімпіади вже коли була війна. Вони готувались в 12-14 країнах Європи та світу. Уявляєте? І змогли так підготуватись.

Я дуже сподіваюсь, що НОК України, Офіс президента, уряд, Верховна рада не допустять знищення української спортивної галузі. Вона сьогодні потрібна людям, потрібна країні, потрібна в боротьбі за мир, в тому, що стосується досягнення і виборювання нами перемоги.

«Якби наші колеги з різних видів спорту шукали ту аргументацію, ті конкретні приклади, які шукали ми… Це суттєві та значущі моменти»

– На четвертий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну МОК виніс рекомендації міжнародним федераціям відсторонювати російських та білоруських спортсменів. Чи закликав МПК вводити такі санкції?

– Коли МОК виступив з цим рішенням, МПК підтримав його. Що стосується виступу Баха щодо «дайте шанс Росії», то я не бачив, щоб була підтримка МПК.

– Які санкції зараз діють в паралімпійському спорті? Росіяни та білоруси відсторонені у кожному виді спорту чи десь допускають, як є зараз в олімпійських видах?

– Є хитання. Знову є «невинні». Це залежить від впливу окремих суб’єктів на рівні міжнародних федерацій. Більшість наших паралімпійських федерацій поєднані з олімпійськими. І тут є певні нюанси кореляції з олімпійськими федераціями. Є різні підходи. Це дуже небезпечна тенденція.

Якби наші колеги з різних видів спорту шукали ту аргументацію, ті конкретні приклади, які шукали ми… Це суттєві та значущі моменти, які говорять про те, що не можна використовувати наш паралімпійський рух, який є досягненням людської цивілізації [для пропаганди вбивчої війни].

– Що означає позбавлення членства паралімпійських комітетів для росіян та білорусів? Спортсмени з Росії та Білорусі все одно ж можуть виступати в різних видах спорту. Яку шкоду це їм завдає?

– Не думаю, що тут треба говорити про шкоду. Вони не мають права брати участь у кваліфікаційних змаганнях до Паралімпіади в Парижі. Тобто вони не мають права рухатись до здобуття ліцензії на наступну Паралімпіаду. Принаймні на ту, що буде в Парижі. Вони не члени МПК зараз.

Наскільки мені відомо, була заява ПКР, що вони звернуться до ООН щодо порушення прав і так далі. Це така справа. Не хочу зараз це обговорювати. Вважаю, що мій виступ був досить аргументованим. Деякі делегати і дехто з генеральної асамблеї навіть попросили мене віддати свою промову, щоб більш досконало вивчити її. Хоча я виступав не тільки по листочку, було багато експромтів.

– Чому МОК навіть не розглядає можливості позбавити членства Росію та Білорусь, а МПК це успішно втілив?

– Складно відповісти. Можу сказати, що цивілізаційні засади паралімпійського руху пов’язані з тим, що є людина, яка в результаті певних життєвих подій втратила руки, ноги чи зір і має великі функціональні проблеми. Як мені здається, ми більше розуміємо і більше відчуваємо біду людської цивілізації, яка називається війною.

Колись я сказав про це у своїй розмові з Путіним. Я йому сказав, що на Паралімпіаді в Сочі можна побачити людей, які є результатом війни. І мені здається, що в цьому сенсі міжнародний паралімпійський рух чутливіший до цієї біди.

– Проросійське лобі зараз намагається зняти санкції в олімпійських видах. Воно там потужне. Десь сильніше, десь слабше, але загалом присутнє. Як з цим в паралімпійському спорті? Чи означає ось це позбавлення членства, що Росія в паралімпійському спорті не настільки впливає? Або він їй не настільки важливий?

– Впливи там [в олімпійських видах] є, і вони будуть реалізовуватись. Не готовий сказати про значущість і обсяг цих впливів, але вони будуть. Для нас дуже важлива солідарність в цих питаннях з олімпійськими колегами. Якщо не буде підтримки, то буде дуже важко. Так само як мені було дуже важко добиватись [свого] на генеральній асамблеї після виступу президента МОК.

Тому я не хочу прогнозувати. Я просто вважаю, що з точки зору цивілізаційних рішень XXI сторіччя і того, що є гуманністю, цивілізаційністю і філософією міжнародного паралімпійського руху, це жахливо, якщо ми підемо на повернення [російських та білоруських спортсменів]. Особливо зараз.

«Хочу співпрацювати з НОК і МОК, з усіма федераціями, об’єднуючи зусилля в боротьбі за нашу перемогу»

– Як ви оціните зміну керівництва НОК України та ситуацію, що відбулась навколо виборів?

– Не хочу давати оцінку тому, що ще повинно відбутись з точки зору роботи та діяльності. І не хочу давати ніяких політичних оцінок. Хочу сказати одне: для мене суттєво, щоб те, що ми робимо, як люди, які мають свій фронт боротьби, мало солідарну позицію з НОК.

Дуже хочу співпрацювати з НОК і МОК, з усіма федераціями, об’єднуючи зусилля в тому, що стосується боротьби за нашу перемогу. Дуже сподіваюсь на те, що ми зможемо мати розуміння, підтримку, попри будь-які проблеми, які виникають. А головне, щоб Олімпійський і Паралімпійський комітет, інші федерації змогли підтримати.

Дуже сподіваюсь, що не буде знищено галузь спорту. Його не можна знищувати. Це дуже суттєво, і ви знаєте, чому. Дуже сподіваюсь, що ми збережемо цю галузь, яка потрібна людям, країні та світу.

– В якому стані зараз паралімпійський спорт в Україні? Як спортсмени живуть, готуються, тренуються? Як загалом це все побудовано і за які кошти? Чи є допомога не лише від держави, а й від фондів міжнародних федерацій та організацій?

– Дуже багато допомагають різні країни світу. Більше не грошима, а наданням можливості для тренувань і змагань безкоштовно. І грошима також було трошки. Але, чесно вам скажу, рівень цієї допомоги потроху зменшується. Держава почала серйозно допомагати та фінансувати багато питань після червня. Я вдячний Міністерству молоді та спорту, Кабінету міністрів, Офісу президента за те, що ця допомога є.

Єдине, я дуже переживаю щодо того, що стосується нашої єдиної паралімпійської бази на Західній Україні. Щоб ви розуміли, зараз я перебуваю на базі, і тут десятки людей, сімей паралімпійців, люди на візках, незрячі, переселенці, олімпійці та паралімпійці, ті, хто тренується, хто рятувався від бомбардувань і ракет. Директору центру немає чим заплатити за вугілля. Сьогодні повідомили, що у нас немає коштів на солярку для генераторів. Генератори ми змогли пробити, але треба платити за паливо, а у нас немає коштів. Якщо у нас немає грошей на вугілля, то і на солярку теж. Ми перебуваємо у гірській місцевості, далеко від населених пунктів, і ми можемо замерзнути.

***

На прохання Валерія Сушкевича Tribuna.com надає банківські реквізити для охочих фінансово допомогти українським паралімпійцям для підтримки їхньої бази.

Підприємство «Західний реабілітаційно-спортивний центр» НКСІУ

82536, с.Яворів, Самбірського р-ну, Львівської обл.,вул. Рівних прав та можливостей, 1

ЄДРПОУ 34105878

п/р:

UAH UA043808050000000026004775663

USD UA273808050000000026003775664

EUR UA503808050000000026002775665

в АТ “РАЙФФАЙЗЕН БАНК”,

МФО 380805

Свідоцтво платника ПДВ №200006309

ІПН 341058713324

Фото: надані Національним комітетом спорту інвалідів України

Джерело: https://ua.tribuna.com/uk/tribuna/blogs/imbalance/3068565-yak-paralimpijczyam-vdalos-vyklyuchyty-rosiyan-ta-bilorusiv-z-/