Як «Біла тростина» стала рятівною соломинкою

19 Серпня 2022
Друкувати цю новину

З перших днів повномасштабної війни громадські організації людей з інвалідністю (далі – ГОІ) включилися у допомогу постраждалим. Жінки-лідерки ГОІ часом роблять просто неможливе для того, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Саме про них, справжніх героїнь, розповідає проєкт «Посилення лідерства жінок з інвалідністю в гендерно орієнтованих гуманітарних реагуваннях в Україні», який реалізується Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України (НАІУ) та фінансується Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF).

Сьогодні наша історія про ще одну мобілізаторку проєкту, лідерку Громадської організації «Біла тростина» (далі – ГО «Біла тростина») Марію Гогільчин. Організація працює в Івано-Франківську та області і опікується людьми, що мають інвалідність по зору.

Марія долучилася до громадської діяльності після того, як отримала інвалідність по зору. Зір вона втратила ще в юному віці. Проблеми зі здоров’ям почалися ще у дитинстві, проте ДТП, в яке потрапила Марія, суттєво погіршило стан зору Марії. Невдоволення тодішнім рівнем ставлення суспільства до людей з інвалідністю спонукало Марію Гогільчин створити громадську організацію.

«Я була здорова і жвава дівчинка і після втрати зору не могла звикнути до явища, коли, наприклад, говорять не до самої людини з інвалідністю, а до її супроводжуючого. ̶  розповідає про початок діяльності Марія Гогільчин.  ̶ Раніше я закінчила три курси технікуму, а потім отримала юридичну освіту в Університеті «Україна». Я знайома із законодавством і знаю закон «Про об’єднання громадян», згідно якого і можна створити громадську організацію. Я не могла змиритися із тим, що до нас ставилися не як до звичайних людей, адже сама лишилася такою ж, лише зір втратила».

Так і утворилося ГО «Біла тростина», завдяки Марії та її однодумцям. Організація спочатку позиціонувалася як жіноча. Назву обрали таку, адже біла тростина і є символом людей з порушенням зору. Працювали на величезному ентузіазмі. Марію, як одну із засновниць, обрали головою. ГО «Біла тростина» проводила літні наметові табори для дітей, а також зустрічі-знайомства, на які запрошували владні та бізнесові структури, а також інші громадські організації. Під час цих зустрічей розповідали про себе, наголошуючи, що незрячі – такі ж люди, як і усі інші. Проводили психологічні тренінги для жінок із порушеннями зору. Допомагали вирішувати певні фінансові, соціальні та юридичні питання.

З 2008 року, коли почала діяти програма «Безбар’єрна Україна», Марія Гогільчин зі своїми колегами долучилася до створення доступного середовища у Івано-Франківську. У місті запрацювала служба супроводу, а пізніше – соціальне таксі. Послугами такого таксі можуть скористатися люди з першою групою інвалідності, попередньо зареєструвавшись і подаючи заявку на користування.

Досвід співпраці з НАІУ дозволив організації активізувати свою діяльність. Організація запустила різні проєкти, серед яких: семінари зі скандинавської ходьби та  озвучення міського транспорту Івано-Франківська. Було озвучено перших 18 автобусів, це було зовнішнє оповіщення на зупинках. А пізніше озвучили вже 25 автобусів. Озвучування працювало до карантину, а потім роботу проєкту було згорнуто. Марія сподівається поновити роботу цього проєкту, адже він дуже важливий. Серед останніх успішних проєктів – відремонтована нещодавно зупинка громадського транспорту, на якій розташували тактильну плитку.

Широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну зруйнувало багато планів і надій, виплеканих Марією і ГО «Біла тростина».

«Перш, ніж прокинутися, я чула звук літака, проте не звернула увагу. Наш гуртожиток, де я живу з родиною, розташований біля аеропорту, тому ми часто чуємо літаки.  О 7 ранку я почула звук першого вибуху. Потім я знову почула звук вибуху.  ̶ Ось яким було для Марії 24 лютого 2022 року.  ̶ Я питаю чоловіка: «Гроза?» Він визирнув у вікно: «Трохи моросить». Я заспокоїлася. А коли вже втретє вибухнуло, ми зрозуміли, що щось сталося. До того ж – зник мобільний зв’язок. Ще і сигнал телебачення зник. Було спочатку дуже страшно, адже поблизу – і хлібокомбінат, і м’ясокомбінат, і заправка, а недалеко – військомат. У перший день ніхто не знав, що робити. У нашому будинку бомбосховища нема, підвал не готовий. А сховище на хлібокомбінаті дуже маленьке і не могло вмістити всіх бажаючих. Потім через Телеграм наш міський голова закликав за можливості виїхати у безпечні місця. Хто міг – прислухався до поради, ми теж спочатку поїхали, але недалеко від села, в яке ми поїхали – нафтопереробний завод, який теж міг стати ціллю атаки. Ми могли лише молитися. Я згадала, як Валерій Михайлович Сушкевич завжди говорив про важливість доступності бомбосховищ. А я думала – «Мирний час, які бомбосховища? Навіщо цю тему піднімати?» А ж ось – знайшлася відповідь, навіщо».

Через кілька днів були знову вибухи, незмінною супутницею життя як гуртожитку, так і міста, стала сирена повітряної тривоги. Мобільний зв’язок відновився у той же ж день, а також з’явився сигнал телеканалів, і люди вже не почувалися відрізаними від світу. Тож почалися дзвінки із взаємопідтримкою, поступово робота ГО «Біла тростина» відновлювалася. А з квітня робота організації повністю відновилася. Більше стало спілкування телефоном та через Інтернет. Постали нові виклики, тож Марія Гогільчин та ГО «Біла тростина» надавали посильну інформаційну допомогу, допомагали ліками чи у вирішенні інших проблем.

Згодом організація долучилася до допомоги внутрішньо-переміщеним особам, особливо тим, які мають порушенням зору та проживають на території області. Надавали гуманітарну допомогу, у вигляді продуктів харчування, ліків, засоби гігієни, тощо. Вирішує питання надання медичної допомоги особам з інвалідністю, надає соціально – правову допомогу.

Нещодавно Марія провела зустріч з внутрішньо переміщеними жінками з інвалідністю, жінками з інвалідністю з дітьми, сім’ями з інвалідністю, які отримали тимчасовий прихисток неподалік  Івано-Франківська. Тепло і дружно поспілкувалися з сім’єю Валентини та її чоловіка Святослава з Донеччини, що має глибокі порушення зору і якому важко пересуватися на милицях після перелому ноги. Під час зустрічі люди ділилися перш за все історіями жахливого варварства, яке чинили рашисти у їхніх рідних містечках, з яких змушені були тікати фактично босоніж, лише вхопивши дітей тремтячими руками. Комусь пощастило виїхати із зони бойових дій у більш-менш спокійній обстановці, а дехто пережив під час евакуації обстріли ворогів. «Рани заживають, а шрами залишаються» – ця фраза назавжди тепер залишиться з цими жінками та дітками.

ВПО, серед яких – жінки з інвалідністю та з дітьми – дуже занепокоєні стосовно своєї подальшої долі. Адже потрібно шукати тимчасове житло, а комусь – уже постійне. Проблему обговорили з представником Урядової уповноваженої з прав осіб з інвалідністю в області Миколою Макаром і він взяв це питання під контроль та пообіцяв вирішення у найкоротший час.

Усі мешканці прихистку отримали інформаційну та консультативну підтримку. З ними обмінялися контактними телефонами і вже розпочали комунікацію в індивідуальному порядку. А ще отримали книги, надруковані шрифтом Брайля, а також – велико-друкованим плоским шрифтом та рельєфними ілюстраціями. Діти отримали солодощі.

Марія Гогільчин та ГО «Біла тростина» продовжує надавати всебічну підтримку внутрішньо переміщеним жінкам з інвалідністю, їхнім дітям та охоче ділиться секретом подолання зневіри у часи, коли опускаються руки: «Коли я почала втрачати зір, ми об’їхали півсвіту, щоб мене вилікувати. Я зрозуміла, що медицина не всесильна. Почала шукати порятунок у духовності. Я питала: «Чому у мене так сталося? навіщо?» І один священик мені відповів – «Мабуть, Ви маєте щось для таких людей зробити. Щось, що можете тільки Ви». І коли у мене з певних причин опускаються руки, то я згадую ці слова. І працюю далі. Разом з однодумцями з Національної Асамблеї людей з інвалідністю України та представниками інших організацій. Разом набагато легше, разом ми – сила. Світ міняється, тож і ми змінюємо погляди на людей з інвалідністю».

============

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний фінансовий механізм, призначений виключно для підтримки участі жінок у миробудівництві та гуманітарному реагуванні. WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва. WPHF – це інноваційне партнерство між державами-членами, ООН та громадянським суспільством, у якому всі зацікавлені сторони представлені в його глобальній Фінансовій раді.

Отримати додаткову інформацію про Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги та його роботу в усьому світі можна на сторінці фонду: www.WPHFund.org та www.WPHFund.org/1000WomenLeaders

 

#wphfund #WomenBuildPeace   #WomenRespond2Crises #UNSCR1325 #InvestinWomen #1000WomenLeaders

#НАІУ  #допомога  #Переможемо #СТОЇМО #Не_словами_а_справами #війна_росії_проти_УКРАЇНИ

написати коментар

0 коментарів

Поки немає коментарів

Ви можете бути тим, хто розпочне розмову.

Додати коментар