Гармонія в різноманітті. Діти – найкращі партнери у створенні інклюзивного простору в школі

23 Січня 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

20 січня 2017 р. відбувся тренінг для школярів «Гармонія в різноманітті» в якому взяли участь учні СШ № 11 м Києва. Це остання тренінгова програма, яка відбулася в рамках проєкту «Сприяння розвитку інклюзивних освітніх програм для вразливих категорій дітей та молоді в ситуації ризику» за підтримки Агентства ООН у справах біженців та Національної Асамблеї людей з інвалідністю.

В заході взяли участь діти середньої та старшої школи; дирекція школи, психологи, вчителі. Під час заходу діти не тільки ознайомилися з принципами толерантного спілкування, розмірковували, малювали толерантність, дивились чудові історії сильних людей, за що отримали справжні сертифікати. Також учні різних класів в листопаді – грудні 2016 року стали учасниками Інтегрованого художнього конкурсу для дітей та юнацтва «Планета Толерантності». Ці роботи отримали багато теплих відгуків за що під час зустрічі дівчатка та хлопчики отримали Дипломи, подарунки та оплески своїх друзів. Захід пройшов за всебічної підтримки вчителів та керівництва школи № 11, м. Києва.

Завершуючи сьомий тренінг, стає вочевидь, що наші діти можуть бути найкращими партнерами у впровадженні інклюзивних шкільних програм. Знайома думка про «відторгнення та жорстокість з боку дітей до ровесників з інвалідністю чи до інших незахищених категорій дітей» – це в багатьох випадках відображення нашого, дорослого, часто батьківського, сприйняття ситуації. Ці стереотипи – наш, дорослий страх, перед сходами, додатковими зусиллями, необхідністю розвитку та розробленням нових програм, в які необхідно залучати дітей, незалежно від їх стану здоров’я та категорії.

Діти мають право знати про інклюзію.

Ми всі працюємо над цим завданням багато років, але самі діти мають право розуміти значення цього слова, як і значення самої інклюзії. Якщо ми говоримо про толерантність і права на освіту кожної людини, про права бути в середині громади, то ми маємо не тільки будувати пандуси, а, перше за все, розуміння. Розуміння та прийняття іншого. Розуміння того, як допомогти, як надавати можливості, як не заважати.

Тренінги чітко дали зрозуміти, що школа – це найкращий простір для впровадження дитячих програм. В нашому сьогоденні школи потребують допомоги матеріальної, технічної, відчувається іноді втома та виснаженість, отже ми живемо в дуже важкий час. Але саме на цьому фоні ми відчули підтримку чотирьох шкільних колективів, і це надзвичайно надихає. Надихає оптимізм та прийняття дітьми, вчителями та керівництвами нових ідей та бажання поділитися своїми досягненнями.

Якщо узагальнити результати, які ми напрацювали у всіх школах, то вийде так:

Тренінги відкрили п’ять категорій учасників.

Діти. Надзвичайні. Позитивні. Відкриті. Талановиті.

Вони повинні бути безпосередніми учасниками інклюзивних програм, незалежно від категорії та стану здоров’я: чи то ми «включаємо» дитину в навчальний процес, чи то є дитина (діти) до якої ми залучаємо дитину з особливими потребами (можливостями; яка живе в особливих умовах, в особливій ситуації).

В обох випадках її здоров’я, безпечність, особистий зріст є для нас першочерговими.

Діти мають право знати більше про тих дітей, яких ми залучаємо до загально дитячого колективу. Дуже зважено та легко ми маємо розповідати про різні категорії дітей з інвалідністю, так, щоб викликати зацікавленість, симпатію, бажання дружити. І в цьому є залог інклюзії. В 95% самі діти можуть створити умови психологічної підтримки, лише своїм відношенням до ровесника з проблемами здоров’я, чи до дитини ВПО, чи для дитини, яка не має батьків, чи, навіть, просто не має якихось загальних можливостей, але страждає від цього.

Безумовно, подібні тренінги необхідні в загальношкільних програмах.

Вони мають бути професійними, підтриманими досвідом та освітою модераторів – отже ми несемо надзвичайну відповідальність. Діти повинні отримати позитивний настрій, знання, розуміння ситуації та те, як поводитися, якщо його друг знаходиться в цій ситуації.

Приймаючи однокласника з особливостями в здоров’ї, чи з особливостями його життєвої ситуації, дитина в майбутньому зможе прийняти на роботі колегу з особливостями, зможе цивілізовано дивитися на права людини, рівність, що буде сприяти його успішності в кар’єрі, в спілкуванні, і, безумовно, в особистому житті.

Вчителі, як учасники тренінгів, семінару, засідань.

Ця категорія учасників, яка спочатку спостерігає, трохи з недовірою, к закінченню тренінгу стають поряд з нами. За їх відгуками: «Подібна співпраця надихає, цікавить новий підхід. Такі тренінги важливі не тільки для дітей, а й для викладачів», Галина Олексійова, психолог. За межами спільних заходів вони знову і знову будуть надавати дітям корисну та важливу інформацію, стосовно елементів толерантного спілкування в школі та по за її межами. Але вчителям самим потрібна допомога, матеріали, розуміння підходу, необхідність спілкування з громадськими організаціями. Звісно, найкращий шлях до глибинного відчуття ситуації – це мати поряд колегу з інвалідністю.

На жаль, часто, самі вчителі мають стереотипи, отже їх життя доводить про наднизький процент вчителів з проблемами здоров’я в педагогічних колективах. В цьому випадку ми мріємо про інклюзію викладачів з інвалідністю в загальні школи та Вищі. Чи багато професіоналів – освітян з обмеженнями на це чекають? Ні. Їх майже не має. Молодь з інвалідністю, з високим потенціалом знань, яка може стати найкращим прикладом для дітей в школах, не бачить себе в школі. Для багатьох проблемою є підсвідомий особистий досвід того, що школа не приймає людину з обмеженнями, створюючи умови співпраці по за її межами.

Цей шлях тільки починається. Ми мусимо сприяти цій всебічній інклюзії, яка без залучення до школи освітян з обмеженнями навряд чи може бути повноцінною.

Керівництво.

Керівництво шкіл – це капітани великого корабля, назва якому школа. Підтримка директорів, це залог успіху и мотивація, як для всього педагогічного колективу, так і для учнів. Успішність нашого проєкту – це професійна та людяна підтримка керівництва шкіл Києва № 11, № 85, № 67 та № 2 м. Вишневе. Вони залучали до тренінгів та семінарів викладачів, були присутні самі, вирішували проблеми архітектурної недоступності для всіх учасників тренінгового процесу.

Дуже важливим є сприяння УВКБ ООН у спілкуванні з Департаментом освіти та науки міської ради та з Київським Інститутом ім.. Бориса Гринченко.

В результаті спільної діяльності саме в особі керівництва даних шкіл ми отримали щирих та досвідчених однодумців.

Але не всі школи, яких ми прагнули залучити до спілкування пішли на контакт. Для нас це було дуже важливим, адже там навчаються діти, які потребують нашої спільної допомоги, і ми не залишаємо надії знайти ці можливості співпраці, отже цього потребують діти.

Батьки. Ключові особи, без впливу яких дитині важко закріпити правила та принципи толерантного спілкування з ровесниками з особливими освітніми потребами, чи інших вразливих категорій.

В нашому випадку ми маємо чотири категорії батьків.

Батьки дітей з інвалідністю, в тому числі, ВПО – вони стають поряд з нами в реалізації програм проєкту;

Батьки, які є волонтерами нашої організації, чиї діти не мають обмежень, але також мають статус вимушено переміщеної особи (чи не мають) – вони безперечні помічники.

Батьки дітей з інвалідністю, які самі знаходяться під впливом стереотипів, комплексують, не вірять, залишають дитину вдома – вони важко йдуть на контакт, і інтегрувати дитину можна тільки через інтеграцію батьків.

І найбільша група батьків, які й думки не мають про інклюзію, на щастя їх дітлахи, більш менш не мають складнощів. Ми не бачимо їх, але всі розуміємо, що саме їх підтримка чи байдужість зіграють не малу роль в житті і їх дітей, і їх ровесників.

Всі колеги – викладачі та соціальні партнери вважають за необхідне співпрацю з батьківськими колективами та з окремими родинами.

Організатори. Важко переоцінити, як важливо це для самих організаторів заходів. Це не тільки важливо тому, що ми бачимо результати, перспективи, натхненність дітей та викладачів та готовність спільно створювати рівні умови навчання для всіх дітей. Це для нас важливо ще й тому, що майже вся команда проєкту та волонтерів проєкту має обмежені можливості і має належну освіту.

Але тільки за допомоги проєкту ми отримали можливість працювати комплексно в налагоджуванні співпраці.

Ми маємо надію, що проєкт буде сприяти створенню інклюзивного простору серед освітян та громадських активістів, що, безумовно, відповідає всім нормам сучасної європейської освіти.

Отже, гармонія в різноманітті.

Інформацію про хід проєкту можна знайти на сторінці: facebook.com

Тетяна Баранцова,

керівник проєкту, соціолог культури