Підтримка, що полегшує щоденні задачі 

Родина Пиясюків мешкає на хуторі поблизу села Війниця. Людмила — мама, яка щодня забезпечує догляд за своїм дорослим сином Олександром. У нього церебральний параліч, і він потребує постійної допомоги в побуті: при годуванні, перевдяганні, гігієнічних процедурах, пересуванні. Догляд за ним — це робота, яку Людмила виконує вдома вже 27 років.

Мати Людмили також має обмежену мобільність і пересувається лише в межах оселі. Весь побут тримається на плечах однієї людини —  без вихідних. Водночас, Людмила самостійно обробляє город, утримує господарство і знаходить час на творчість.

Уночі, коли є вільна хвилина, вона займається бісероплетінням. Її прикраси — силянки, гердани, комірці — складні, естетично витончені й користуються попитом. Частину з них вона продає, і цей дохід допомагає тримати фінансову стабільність, адже працювати за межами дому можливості немає.

Виховання дитини з інвалідністю — це постійний пошук рішень, а не застосування шаблонів. Кожна дитина унікальна, кожна родина має власний досвід. І коли йдеться про дітей з інвалідністю, стандартні підходи часто виявляються непридатними. Тут потрібна гнучкість, відкритість до змін і готовність адаптувати рішення під конкретну ситуацію. Батьки вчаться на досвіді, шукають підтримку, інколи помиляються, але продовжують — щодня.

Саме тому будь-яка підтримка з боку громади, сервісних служб чи громадських організацій має враховувати реальні потреби конкретної родини, а не формальні категорії.

У межах проєкту «Мультисекторальна гуманітарна допомога з урахуванням інвалідності для ВПО, репатріантів, ветеранів та приймаючих громад в Україні» родина Пиясюків отримала багатофункціональне електричне ліжко для Олександра.

Ліжко обладнане зручним матрацом, має можливість регулювання висоти та захисні бортики. Таке обладнання — це не лише про комфорт, а й про збереження фізичного здоров’я і мами, і сина, про гідні умови догляду та мінімізацію побутового навантаження.

Родини, у яких живуть люди з інвалідністю, часто залишаються непомітними. Але саме такі історії формують розуміння того, що інклюзивність — це не лозунги, а практичні дії. Це можливість отримати допоміжне обладнання. Це повага та доступ до інформації і послуг.

Сильна громада — це та, яка бачить, підтримує і цінує різноманітність життєвих ситуацій своїх мешканців. І саме така громада творить майбутнє, в якому кожна людина має значення.

Олександра Перькова, комунікаційна менеджерка проєкту