Міжнародна солідарність, що змінює гуманітарні правила: говорять жінки з інвалідністю 

У час, коли світ переживає нові гуманітарні кризи, а Україна бореться за свою цілісність та незалежність в період повномасштабного вторгнення Російської Федерації, саме жінки з інвалідністю стають тими, хто формує нові стандарти реагування, підтримки та лідерства. Однією з подій, яка стала не просто дискусійним майданчиком, а простором солідарності, де голоси жінок були центральними, а їхній досвід — основою для формування нових гуманітарних підходів,  став міжнародний вебінар “Жінки з інвалідністю в гуманітарному реагуванні”. Подія відбулась в межах проєкту «Гуманітарне реагування та відновлення: посилення лідерства організацій жінок з інвалідністю», що впроваджується Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.

Повномасштабна війна загострила всі існуючі форми дискримінації, з якими стикаються жінки з інвалідністю. Від фізичної недоступності, яка ускладнює евакуацію, доступ до шелтерів, медичної допомоги та гуманітарних послуг, додалися ризики залишитися без підтримки під час обстрілів, неможливість отримати інформацію у доступних форматах, порушення приватності та безпеки у місцях тимчасового проживання. Жінки з інвалідністю частіше за інших зазнають економічної дискримінації, втрачають роботу, змушені покладатися на непристосовані системи соціального захисту. До цього додається вищий ризик насильства — домашнього, інституційного, економічного, яке часто залишається невидимим. А також системна проблема — відсутність жінок з інвалідністю у процесах ухвалення рішень, що безпосередньо стосуються їхнього життя.

Під час війни, попри всі складнощі, українські організації жінок з інвалідністю стали більш помітними через їхній вагомий внесок у розвиток громад, гуманітарну допомогу та нові підходи до вирішення викликів. Цей досвід спікерок та спікерів вебінару показує: жінки з інвалідністю — не пасивні отримувачки допомоги, а активні лідерки та практики, які часто стають першими, хто реагує на потреби людей у своїх громадах. 

Так досвід Валентини Добридіної з Чернівців з ГО «Лідер» демонструє, як локальні ініціативи здатні трансформувати реальність тисяч людей. Її організація з 2014 року допомагала людям з інвалідністю, а після 2022 року переорієнтувала роботу на підтримку внутрішньо переміщених осіб. Пані Валентина проводить системну роботу у створенні інклюзивних просторів, забезпеченні базових матеріальних потреб ВПО. За роки повномасштабного вторгнення понад 4000 людей отримали грошову допомогу, у медичних закладах Чернівців облаштовані гінекологічні відділення, інклюзивні палати у лікарнях. Все це приклади того, як жіноче лідерство  формує справжню гуманітарну спроможність. Слова Валентини Добридіної: «те, що зручно для людей з інвалідністю — зручно для всіх», віддзеркалюють основний принцип інклюзії, який, на жаль, досі не став нормою.

Спікерка Бінаса Ґоралія, регіональна координаторка ЄС ‘MyRight – Empowers People with Disabilities’, нагадала, що її країна — Боснія і Герцеговина, пережила схожі випробування під час війни у 1990-х роках, коли люди з інвалідністю залишалися невидимими для гуманітарної системи. Вона наголосила, що навіть сьогодні дискримінація щодо жінок з інвалідністю широко поширена у країнах регіону: у Боснії, Косові, Чорногорії та багатьох інших. Її роздуми щодо Резолюції Ради Безпеки ООН 2475, яка визнає потреби захисту людей, що постраждали від збройних конфліктів, та Резолюції 1325 «Жінки, мир, безпека», яка визначає необхідність залучення жінок до миротворчих процесів, підкреслили ключове: ці документи залишаються декларативними, якщо жінки з інвалідністю не мають можливості бути почутими та включеними у реальне планування політик. Бінаса Ґоралія прямо заявляє, що інклюзія не є благодійністю — це зобов’язання держав і міжнародних інституцій у сфері прав людини.

Каролайн Атім, активістка у питаннях нечуючих, правозахисниця, засновниця та колишня виконавча директорка Мережі жінок з інвалідністю Південного Судану, виконавча директорка Африканської ініціативи Sound of Silence та представниця глобальної мережі біженців з інвалідністю, розповіла про свій досвід адвокації за доступ до інформації для людей з порушеннями слуху. Її розповідь про роки, проведені в боротьбі за те, щоб домогтися жестового перекладу в парламенті Південного Судану, про недоступність інформації для жінок з інвалідністю та про відсутність жестової мови в основних інституціях показала, наскільки важливою для змін може бути системна робота організацій жінок з інвалідністю, навіть коли держава не створює умов для участі. Її слова про те, що «неможливо вести розмови про формування інклюзивної політики , якщо  до цих розмов не залучені люди з інвалідністю», об’єднали всю логіку вебінару.

Гунта Анца, віцепрезидентка Європейського форуму з питань інвалідності, підкреслила: сьогодні світ бачить руйнування від бомбардувань в Україні, але не бачить жінку в кріслі колісному, яка намагається евакуюватися з 5-го поверху без ліфта, або жінку з порушеннями слуху, яка не має доступу до критичної інформації під час повітряної тривоги. Її наголос на тому, що жінки з інвалідністю є агентками змін, нагадує нам всім  про очевидне, але часто замовчуване: саме їхня стійкість, креативність та відповідальність утримують громади в умовах війни та кризи.

Джуліус Мвені Нтубуа представляє Глобальну мережу біженців з інвалідністю. Він відзначив, що Україна стала першою країною, яка так масштабно підняла питання участі людей з інвалідністю в умовах війни, і наголосив, що міжнародна спільнота має наслідувати цей приклад. Його слова про те, що залученість людей з інвалідністю в Україні є видимою й системною, стали важливим зовнішнім підтвердженням правильності шляху, обраного українськими організаціями.

Програмна директорка НАІУ Лариса Байда, яка модерувала дискусію, підсумувала виступи всіх спікерок та спікерів вебінару: “Україна сьогодні накопичує унікальний досвід, який повинен бути включений у міжнародні політики — від гуманітарного реагування до правозахисних механізмів. Міжнародні лідерки мають об’єднуватись, а спільні рекомендації мають бути високим стандартом для глобальної системи гуманітарної відповіді”.  Лариса Байда наголосила, що це перший  вебінар із серії заходів НАІУ, які дадуть можливість обговорити питання захисту прав жінок з інвалідністю з різних країн та їх включення в гуманітарне реагування.

Жінки з інвалідністю не можуть залишатися поза процесами, які формують їхнє життя. Вони мають бути серед тих, хто приймає рішення, визначає політики, аналізує наслідки та пропонує зміни. Сьогодні, коли Україна переживає важкі часи, голоси  жінок з інвалідністю, підсилені  міжнародними партнерками та партнерами можуть стати частиною глобального руху за права, безпеку, захист.

Саме тому міжнародний діалог, який ініціює НАІУ, стає таким важливим. Тут не йдеться про обмін думками заради галочки. Йдеться про створення простору, де українські лідерки можуть напряму говорити з колегами з інших країн: про миротворчі процеси, про гуманітарні стандарти, про необхідність перезавантаження підходів, що досі не враховують потреб жінок з інвалідністю. Ідеться про те, щоб український досвід — болючий, але надзвичайно цінний — став частиною міжнародних рекомендацій і політик. 

Цей вебінар став прикладом того, як взаємне навчання, обмін досвідом і підтримка між країнами можуть посилювати рух жінок з інвалідністю. Україна нині — у фокусі світової уваги, і водночас жінки з інвалідністю в Україні стають голосом, який змінює правила. Їхня видимість — це  і індивідуальні історії успіху і  системна робота, про готовність говорити від імені громади, про здатність впливати на гуманітарні рішення, які стосуються мільйонів людей.

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, – це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.

Олександра Перькова, комунікаційна менеджерка