Для Поліни 12-річної дівчинки з села Бугаївка на Полтавщині, дорога до школи — це щоденний виклик довжиною майже в 10 кілометрів. Проживаючи разом із татом у віддаленому селі, вона щодня долає цю відстань, щоб навчатися, спілкуватися з друзями і відкривати світ.
Через відсутність громадського транспорту та поганий стан дороги, що фактично непридатна для проїзду, батько власним автомобілем відвозить Поліну до школи та чекає її після занять. Поїздка займає чимало часу — майже дві години щодня. І забирає у дівчинки можливість більше спілкуватися з однолітками після уроків.
Поліна користується кріслом колісним. І як для багатьох людей з інвалідністю, для неї найбільшим бар’єром є не фізичний стан, а саме недоступність середовища — особливо в сільській місцевості, де інфраструктура часто залишається поза увагою. Але попри всі труднощі, Поліна зберігає життєрадісність, цікавість до світу і бажання розвиватися.
Дівчинка захоплюється природою. Вона може годинами спостерігати за життям комах, птахів і дрібних тваринок. А також любить творчість — ліпить з пластиліну, малює і з задоволенням готує.
Нещодавно її щоденне життя стало комфортнішим завдяки новому сучасному кріслу колісному, яке вона отримала в межах проєкту “Багатосекторальна інклюзивна гуманітарна допомога для ВПО, осіб, які повертаються, ветеранів та приймаючих громад в Україні”, який реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України. Це крісло — не просто зручний засіб пересування, воно дає Полінці більше самостійності, свободи і можливість приділяти більше часу улюбленим справам.
Історія Поліни — це нагадування про те, наскільки важливо створювати доступні умови для всіх, незалежно від місця проживання. І що кожна дитина, незалежно від обставин, має право на розвиток, підтримку і радість щоденного життя.
Олександра Перькова, комунікаційна менеджерка проєкту
Українська 
English