Долаючи відстані: підтримка родин дітей з інвалідністю у громадах України

Як показує робота над проєктом, такі сім’ї практично не мають доступу до послуг за місцем проживання. У зв’язку з війною ситуація в маленьких містах і селах лише погіршується. Серед проблем — відсутність доступного транспорту, доріг, фахівців, мобільних бригад, тривалість доїзду до закладів, які надають послуги, недостатнє фінансування, відсутність програм підтримки батьків.

У селі Пожарки Волинської області ми познайомилися із чудовою дівчинкою. 8-річна Софійка має інвалідність, фактично не говорить, але дуже любить свого татка Віктора — постійно обіймає його, тримає за руку та уважно дивиться в очі.

Чоловік займається сільським господарством, вирощує різноманітну городину, щоб згодом продати її. Таким чином заробляють на життя та реабілітацію донечки, а ще — створюють робочі місця для односельців.

Найближчий Інклюзивний ресурсний центр, де Софійка могла б займатися зі спеціалістами-реабілітологами, знаходиться в Дубищах. Це 16 кілометрів від села, в якому мешкає родина. Доїхати туди можна лише машиною, адже адаптованого громадського транспорту, на жаль, немає.

«Софійка здебільшого на руках у мене або в дружини, часом у колясці. Вона майже не тримає рівновагу, може спіткнутися десь на порозі, наприклад. Тому за нею треба постійно дивитись. Поки ми на городі, донька із бабусею. Так і чергуємось», — додає чоловік.

Це одна з історій, яка була записана під час відрядження. Як допомогти цій та іншій родинам? Над вирішенням питань захисту прав дітей з інвалідністю продовжує працювати НАІУ в межах реалізації проєкту, впроваджуючи адвокаційні заходи.