VІІ. Стаття 27 Конвенції присвячена реалізації права інвалідів на працю, забороні дискримінації інвалідів у питаннях трудової зайнятості , забезпеченні ефективного доступу особи з обмеженими можливостями до програм соціально-трудової і професійної реабілітації.

Статья 27. Труд и занятость
 1. Государства-участники признают право инвалидов на труд наравне с другими; оно включает право на получение возможности зарабатывать себе на жизнь трудом, который инвалид свободно выбрал или на который он свободно согласился, в условиях, когда рынок труда и производственная среда являются открытыми, инклюзивными и доступными для инвалидов. Государства- участники обеспечивают и поощряют реализацию права на труд, в том числе теми лицами, которые получают инвалидность во время трудовой деятельности, путем принятия, в том числе в законодательном порядке, надлежащих мер, направленных, в частности, на следующее:
а) запрещение дискриминации по признаку инвалидности в отношении всех вопросов, касающихся всех форм занятости, включая условия приема на работу, найма и занятости, сохранения работы, продвижения по службе и безопасных и здоровых условий труда;
b) защита прав инвалидов наравне с другими на справедливые и благоприятные условия труда, включая равные возможности и равное вознаграждение за труд равной ценности, безопасные и здоровые условия труда, включая защиту от домогательств, и удовлетворение жалоб;
c) обеспечение того, чтобы инвалиды могли осуществлять свои трудовые и профсоюзные права наравне с другими;
d) наделение инвалидов возможностью эффективного доступа к общим программам технической и профессиональной ориентации, службам трудоустройства и профессиональному и непрерывному обучению;
e) расширение на рынке труда возможностей для трудоустройства инвалидов и их продвижения по службе, а также оказание помощи в поиске, получении, сохранении и возобновлении работы;
f) расширение возможностей для индивидуальной трудовой деятельности, предпринимательства, развития кооперативов и организации собственного дела;
g) наем инвалидов в государственном секторе;
h) стимулирование найма инвалидов в частном секторе с помощью надлежащих стратегий и мер, которые могут включать программы позитивных действий, стимулы и другие меры;
i) обеспечение инвалидам разумного приспособления рабочего места; j) поощрение приобретения инвалидами опыта работы в условиях открытого рынка труда; k) поощрение программ профессиональной и квалификационной реабилитации, сохранения рабочих мест и возвращения на работу для инвалидов.
2. Государства-участники обеспечивают, чтобы инвалиды не содержались в рабстве или в подневольном состоянии и были защищены наравне с другими от принудительного или обязательного труда.

Чинне законодавство України досить багато уваги приділяє питанням державного стимулювання інвалідів до самореалізації через трудову діяльність. Відповідні законодавчі норми, взірцем для яких стали норми європейського права, викладені у статтях 19 та 20 базового Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( прийнятий у 1991 році) , одним з розробником якого був В.М. Сушкевич.

З часу прийняття зазначених норм цей закон неодноразово вдосконалювався, в тому числі завдяки законотворчим ініціативам В.М. Сушкевича. Зокрема, ним лише за останні 3-4 роки було розроблено два фундаментальні законодавчі акти щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість. Це - Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість) (реєстраційний № 3668 від 23.06.2003 р.) Автор – В.М.Сушкевич
Прийнято, як Закон України № 3483-IV від 23.02.2006 р.

Закон шляхом внесення змін до законів України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” визначив права інвалідів на:
державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності;
додаткові державні гарантії зайнятості як однієї з категорій громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;
професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та професійну орієнтацію;
пошук підходящої роботи з урахуванням рекомендацій МСЕК та сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні.
працевлаштування в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах (об’єднаннях), в установах і організаціях, у роботодавців з числа фізичних осіб, які використовують найману працю, в міжнародних та іноземних організаціях;
визнання безробітними і взяття на облік державною службою зайнятості як таких, що шукають роботу;
страхування на випадок безробіття;
отримання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової - для організації підприємницької діяльності, допомоги по частковому безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Водночас Закон зобов’язав не тільки підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання), а також роботодавців з числа фізичних осіб, які використовують найману працю, міжнародні та іноземні організації:
виконувати нормативи робочих місць, призначені для працевлаштування інвалідів, з дотриманням рекомендацій МСЕК;
надавати державній службі зайнятості адміністративні дані по наявність вакантних робочих  місць для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них;
організовувати професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації інвалідів, а також  професійне перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва;
Закон також передбачив створення умов для обслуговування молодих громадян з інвалідністю молодіжними центрами праці та центрами соціальних служб для молоді. 

  Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно вирішення проблем професійної і трудової реабілітації інвалідів” (реєстраційний № 4595 від 31.12.2003 р.) Автор – В.М.Сушкевич)
 6 жовтня 2005 року Закон прийнято з пропозиціями Президента України ( № 2960-IV) . 31 жовтня 2005 року Закон повернуто з пропозиціями Президента України. 1 грудня 2005 ВЕТО Президента України подолано.

Закон шляхом внесення змін до законів України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, „Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про плату за землю”, „Про систему оподаткування” та Кодексу України про адміністративні правопорушення:
встановив нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів також й суб’єктам підприємницької діяльності - фізичним особам, які використовують найману працю, а також представництвам іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
дозволив об’єднанням, до складу яких ввійшли підприємства громадські організації інвалідів встановлювати нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням кількості тих робочих місць, де працюють інваліди підприємства громадської організації інвалідів , що увійшли до такого об’єднання на умовах виробничої кооперації;
посилив регуляторні функції Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та регіональні комісії, включивши до їх складу представника Головного контрольно-ревізійного управління України;
зобов’язав центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства (об’єднання), установи і організації, суб’єкти підприємницької діяльності - фізичних осіб, які використовують найману працю, на яких працює 15 і більше чоловік, проходити реєстрацію у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів ;
розширив напрями використання коштів, які надходять у вигляді штрафних санкцій за невиконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів;
встановив персональну відповідальність керівників підприємств (об’єднань), установ і організацій, суб’єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які використовують найману працю, за порушення законодавства, що стосується працевлаштування інвалідів.
Крім того, В.М. Сушкевичем було проініційовано включення до Указу Президента України від 11 липня 2005 року № 1073/2005 « Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» окремих положень, безпосередньо пов’язаних зі реалізацією права інвалідів на працю. 

VІІІ. Важливою умовою реалізації прав інвалідів є забезпечення їх участі у громадському та політичному житті. Певним правовим гарантом у цьому сенсі є  РОЗДІЛ ІІІ (Громадські організації інвалідів) базового Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів», статті якого кореспондуються з вимогами статті 29 Конвенції.

Статья 29. Участие в политической и общественной жизни
 Государства-участники гарантируют инвалидам политические права и возможность пользоваться ими наравне с другими и обязуются:
а) обеспечивать, чтобы инвалиды могли эффективно и всесторонне участвовать, прямо или через свободно выбранных представителей, в политической и общественной жизни наравне с другими, в том числе имели право и возможность голосовать и быть избранными, в частности посредством:
i) обеспечения того, чтобы процедуры, помещения и материалы для голосования были подходящими, доступными и легкими для понимания и использования;
ii) защиты права инвалидов на участие в тайном голосовании на выборах и публичных референдумах без запугивания и на выдвижение своих кандидатур для выборов, на фактическое занятие должностей и выполнение всех публичных функций на всех уровнях государственной власти — при содействии использованию ассистивных и новых технологий, где это уместно;
iii) гарантирования свободного волеизъявления инвалидов как избирателей и с этой целью — удовлетворения, когда это необходимо, их просьб об оказании им каким-либо лицом по их выбору помощи с голосованием;
b) активно способствовать созданию обстановки, в которой инвалиды могли бы эффективно и всесторонне участвовать в управлении государственными делами без дискриминации и наравне с другими, и поощрять их участие в государственных делах, включая:
i) участие в неправительственных организациях и объединениях, работа которых связана с государственной и политической жизнью страны, в том числе в деятельности политических партий и руководстве ими;
ii) создание организаций инвалидов и вступление в них с тем, чтобы представлять инвалидов на международном, национальном, региональном и местном уровнях.