Торік завершився експериментальний проєкт інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами. Тепер на інклюзивне навчання матимуть право всі діти, які не мають протипоказань щодо перебування в шкільних колективах.

Але на сьогодні держава ще не організувала роботу таким чином, що спеціалісти самі шукатимуть дитину і пропонуватимуть їй свою допомогу. Тому для активного втілення в життя цих програм необхідні воля та активна позиція батьків. Експериментальні інклюзивні програми продемонстрували позитивні результати в справі реабілітації дитини та її подальшого розвитку, проте ставлення до навчання дітей з вадами розвитку в звичайних учнівських колективах є далеко не однозначним. Це стосується не лише дискусій у колі медичних спеціалістів і педагогічних колективів. Пропонуємо думку тернопільських спеціалістів з цього приводу.

Діти, які випадають з поля зору

– У першу чергу потрібно змінювати підхід до роботи з особливими дітьми, зокрема в частині раннього виявлення захворювань. Але про що тут говорити, коли в області, та й в державі в цілому, навіть немає єдиного реєстру дітей з вадами розвитку.

В результаті діти зі своїми проблемами просто випадають з поля зору. Як наслідок, сумна статистика: фахівці виявляють лише десяту частину дітей з цими вадами, – розповідає директор обласного Центру медико-соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю Наталя ТУРЕЦЬКА.

На жаль, концепція реформування галузі охорони здоров’я на Тернопільщині не затверджена депутатською комісією обласної ради. Фактично те, що реалізується, – це державна модель, яка непристосована до особливостей регіону. Тож нічого нового вона нам не принесла.

Чому в нас немає мультидисциплінарної структури, що могла б надавати комплексну допомогу дітям від моменту народження і далі?

Причина пов’язана з бюджетними потоками. Кошти на соціальну реабілітацію надходять із Міністерства соціальної політики, на заклади охорони здоров’я – з МОЗ тощо. Ці галузі є дотаційними. В області немає навіть єдиної бази даних дітей з особливими потребами. Така ситуація спостерігається в більшості регіонів держави. Є лише окремі списки дітей, яких обслуговує освіта, охорона здоров’я, соціальна сфера.

Виходить, що активні батьки, які знають, що необхідно надати дитині допомогу, отримують її в усіх дотичних міністерствах, а діти, які не мають таких батьків, не отримують цієї допомоги у жодній інстанції.

Єдине, на що вони можуть сподіватися, що у цьому випадку спрацює педіатрична служба, що володіє єдиним закритим реєстром і має інформацію про дитину від народження до досягнення повноліття. Якби подібний реєстр можна було б створити для дітей-осіб з інвалідністю та дітей з особливими потребами, можна було б бачити, які спеціалісти працювали з цією дитиною і які ще фахівці можуть їй допомогти.

Адже формування вад розвиту дитини починається не з моменту її народження, а ще в перинатальному періоді. Однією з основних причин розвитку захворювання є нестабільне психологічне оточення.

Перинатальні психологи – це, власне, ті люди, які формують психологічну атмосферу жінок та психологічне оточення ще ненароджених дітей.

Прийнято говорити про дитину у віці від 0 до 18 років, але ж дитина формується задовго до свого народження. Майбутні батько та матір – це сьогодні учні загальноосвітньої школи. Тому було б добре мати програми, які формують здоров’я дітей не як школярів, а як майбутніх батьків. Таким чином, ми можемо говорити про здоров’я нації, тобто починати треба зі старшокласників, які невдовзі будуть формувати свою сім’ю.
У двох тернопільських пологових будинках на півставки працює один лікар-психотерапевт. Якщо до цього лікаря за день потрапляє бодай одна вагітна, то це дуже добре. До спеціаліста практично не потрапляють матері, які стоять на обліку в пологовому будинку.

Це, в основному, жінки, спрямовані фахівцями, які тимчасово не консультують молодих мам. Жінці при взятті на облік не наголошують, що їй вкрай важливо звернутися до цього спеціаліста, адже з нею відбуваються зміни, про які вона не знає.

Власне, якби ми розуміли, що саме від психічного здоров’я залежить формування аутистів, гіперактивних дітей, то підхід до роботи можна було б змінити, – каже Н. Турецька.

Не окрема група, а повноцінна спільнота

На думку фахівців, ідея виокремити дітей-осіб з інвалідністю в окрему групу також не є правильною, адже здоровим є тільки те суспільство, в якому кожна людина почувається його повноцінним членом. Натомість в Україні діти з хворобою Дауна сприймаються лише як хворі, а не як члени суспільства, які можуть повноцінно заробляти гроші в міру своїх можливостей.

Крім того, медиків насторожує той факт, що в рамках реформування ліквідовано психіатричну службу. Наразі єдине місто в області, якому вдалося її зберегти, – це Тернопіль. Виходить, область практично втратила первинну ланку діагностики вад розвитку дитини. Тепер ці обов’язки ляжуть на сімейних лікарів.

– Нещодавно область отримала затверджену МОЗ нову Концепцію реформування дитячої психіатричної служби. Безумовно, проблем є дуже багато, тому що дітей з вадами психофізичного розвитку з кожним роком стає все більше, – пояснює обласний позаштатний дитячий психіатр ГУОЗ Надія СМАКРУЗ.

На сьогодні кожна третя дитина потребує психологічного консультування, а кожна п’ята – консультативної психіатричної допомоги.

Законом про психіатричну допомогу передбачено, що психіатри активно оглядають дітей перший раз тільки перед навчанням у школі. До цього часу психіатри можуть оглядати дітей лише за зверненням батьків і рішенням опікунів. Тому активно дітей з вадами психіки виявляють педіатри, неврологи, сімейні лікарі.

В Тернопільській області близько 6 тис. дітей перебувають на диспансерному обліку. Ще майже півтисячі дітей мають інвалідність, пов’язану з розладами психіки та поведінки.

Батьки – асистенти вчителів

– Держава дає право дітям з обмеженими можливостями вчитися поруч із здоровими ровесниками. Інклюзивне навчання передбачає можливість присутності у навчальному класі асистента, в ролі якого часто виступають батьки. Така ситуація до вподоби не всім педагогам. Багато батьків неадекватно сприймають порушення психофізичного розвитку дитини. Одні його переоцінюють, інші – недооцінюють і вважають, що все пройде само собою, – зауважує методист з дошкільного виховання та корекційної освіти Тернопільського інституту післядипломної освіти Світлана СЕМАК.

За державним стандартом початкової освіти у приміщенні, де проходить навчання учнів перших класів, повинна бути парта для батьків.

Батьки дітей з особливими потребами, знаючи це, готові бути асистентами вчителів, причому безкоштовно.

Проте є педагогічні працівники, які не хочуть, щоб у їхньому класі був асистент. Я вважаю, що дитина повинна навчатися за тими програмами, які їй визначить психолого-педагогічна консультація, а не обирати заклад самостійно, хоча таке право батькам гарантоване Конституцією України.

Думаю, батьки не настільки добре обізнані у ситуації, щоб самостійно визначити методи навчання для дитини з особливими потребами. Таким чином вони втрачають час.

Зараз міністерство готує офіційні документи, якими визначатиметься спосіб оцінювання дітей, які навчаються за інклюзивною формою навчання. Готуються тести незалежного оцінювання для таких дітей. Таким чином вони стануть активними учасниками навчального процесу.

Від редакції: враховуючи актуальність і гостроту цієї теми, пропонуємо читачам долучитися до обговорення та висловити свою думку.

Соціальний захист
2013, березень, №3