Відмова від інтернатів – це ще один крок, який має зробити Україна, аби вважати себе цивілізованою

Відмова від інтернатів – це ще один крок, який має зробити Україна, аби вважати себе цивілізованою
17 Серпня 2015
Друкувати цю новину

Нещодавно директорка недержавної організації «Міжнародний захист прав людей-осіб з інвалідністю» (Disabled Rights International) Лорі Ейгерн у інтерв’ю “Голосу Америки” прокоментувала звіт про стан дитячих будинків, інтернатів та інших закладів, в яких перебувають діти-сироти в Україні, матеріали для якого вони збирали протягом двох попередніх років. “У звіті «Немає шляху до дому» описуються проблеми, від яких стигне в жилах кров: залишені напризволяще діти, сексуальна та трудова експлуатація, фізичні та психологічні знущання над дітьми в інтернатах”, – зазначає авторка статті Тетяна Ворожко.

Витяги зі звіту.

Фото надані VIDIA представництвом Disability Rights International (DRI)-Україна

Ось деякі важливі акценти інтерв’ю “Не допомагати дитбудинкам в Україні радять міжнародні правозахисники” із Лорі Ейгерн, що вийшло у світ 03.08.2015:

“…я зробила чимало інтерв’ю з колишніми мешканцями дитбудинків. Їх випускають в 16-18 років і в них дуже важке життя. Вони живуть на вулиці, в каналізації. Вони дуже вразливі до того, щоб потрапити до торговців дітьми. Вони дуже наївні. В них немає практичних навичок. Рівень наркоманії та захворювання на ВІЛ серед цих дітей дуже високий. І вони довго не живуть. Нещодавно я бачила доповідь одного НДО, яке з ними працює, в якому говориться, що такі діти, після закінчення дитбудинку, живуть в середньому 10-15 років”.

“Україна – велика країна з великою кількістю дитячих будинків та сиріт. Ми не побували у всіх них. Ми навіть не могли знайти усі, якщо б ми навіть хотіли, бо ніхто не знає, скільки їх є. Але ми побували в багатьох. І ми побачили те, що ми бачили в інших країнах, – діти, що постійно в дитячих ліжках, зв’язані діти, діти в клітках, в кімнатах-ізоляторах. Занедбані діти. Ми бачимо це практично скрізь. Сексуальна наруга – це також дуже часто трапляється з дітьми в дитбудинках”.

“Але навіть якщо дитбудинок гарний, дітям потрібна родина, щоб емоційно розвиватися, їм потрібна індивідуальна увага, особливо маленьким дітям. Це складова частина їхнього розвитку”.

“Гроші мають йти за родинами, яким потрібна допомога. До 95% дітей в українських сиротинцях мають родини. Інвалідність та бідність штовхають дітей в дитячі будинки. Велика частина цієї проблеми була б вирішена, якби невелика частина цих грошей, що йдуть на будівництво чи ремонт будинків, надходила б безпосередньо в родини”.

“Я б порадила дуже обережно ставитися взагалі до допомоги дитячим будинкам. Дуже часто гроші не йдуть на користь дітям. Ми це багато бачили і не лише в Україні. Люди, які бачать наші доповіді, бачать занедбаних, недогодованих дітей чи яких зв’язують, і кажуть «ми хочемо допомогти – надіслати гроші, іграшки, одяг, телевізор». Дев’ять разів з десяти ці речі не дістаються дітей, особливо в бідних країнах, де люди не мають ці речі для своїх власних родин”.

Ознайомитися повністю з матеріалом можна тут.

“Голос Америки” також опублікував Розслідування: що роблять в українських сиротинцях з дітьми-людини з інвалідністюми? Відео.

“З 83 тисяч дітей-сиріт 87 відсотків вже виховуються в сім’ях громадян України, тобто це прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, більшість – це діти у родичів під опікою. Але зараз 7 700 дітей-сиріт перебуває ще в інтернатних закладах“, – заявив у репортажі Руслан Ковбаса, директор департаменту захисту прав дітей і усиновлення Мінсоцполітики України.

Натомість Галина Курило, директорка DRI-Україна, різко прокоментувала зазначену інформацію на своїй сторінці Facebook:

Як би я не варилася у цій темі тривалий час і вперше побачила б це відео – то в жодному разі не побачила там дискримінації за ознакою інвалідності. Чиновники заявили, що з 83 000 дітей-сиріт вже 87 % виховується в сімейних формах таким чином підкресливши досягнення. Згідно планів Світового Банку – за кошти поточного кредиту (35 млн. дол.) буде закрито чи перепрофільовано (!) дитбудинки в 4 пілотних областях і очікують, що до 40% дітей буде переведено на виховання в громаду. Успіх, так?

А тепер те, про що між рядків можна прочитати:

  • дуже багато дітей в інтернатних закладах, особливо з інвалідністю, мають батьків, які від безвиході змушені були віддати дитину на виховання державі. ***немає статусу сироти – не потрапляє під реформу***
  • якщо планку поставити на 40 % виходу дітей в пілотних областях – то яка доля чекає решту 60%? “перепрофільований” (читайте: косметичний ремонт) інтернат??
  • в результаті маємо ситуацію: наші з вами гроші будуть витрачені (це ж кредит, а не грант), інтернатні заклади, які самим своїм існуванням інвалідизують дітей, пАкращені, а батьки, які через брак послуг в громаді і ресурсів – знову залишені сам на сам з проблемою.

Будь-яку реформу потрібно перевіряти на “вшивість” – чи відповідає вона стандартам прав людини? І все, що НЕДОтягує – не може впроваджуватися. Кожна дитина має право на те, щоб рости в сім’ї чи близькій до сімейної форми життя, бути в безпеці, бути серед людей в громаді. Ніяких НАПІВкроків навіть у планах бути не може.

Як то кажуть – цілься в місяць і опинишся серед зірок“.

Дмитро Чуприна, заступник директора, Hope and Homes for Children Ukraine прокоментував згаданий звіт для Громадського Простору:

“Як організація, що у світовому масштабі займається просуванням деінституціалізації і вже 15 років реалізовує свої програми в Україні, ми усіляко підтримуємо привернення уваги до теми шкідливості інтернатного виховання дітей. Звіт DRI є ще одним яскравим підтвердженням того, що повномасштабна відмова від інтернатів – це ще один крок, який має зробити Україна, аби вважати себе цивілізованою країною. Євроінтеграційний процес України представляє величезні можливості для реалізації загальнонаціональної реформи системи захисту дітей.

Але, незважаючи на беззаперечні переваги для дітей та суспільства в цілому, держава не наголошує на необхідності реформи і продовжує спиратися на застарілу пост-радянську систему інституційного догляду. Платники податків витрачають близько 6 млрд грн в рік на фінансування інтернатів, і лише 10% з них направлені на потреби дітей. Всі ці ресурси можуть бути використані для створення якісних соціальних послуг (у тому числі для дітей з особливими потребами) на базі громади, які б допомогли зберегти сім’ю для дитини і запобігти розміщенню в інтернатні заклади.

Варто додати, що більшість дітей в інтернатах – не сироти, і є проблема: замість підтримки рідної сім’ї – держава пропонує вилучати дитину і розміщувати в інтернаті. Для батьків дітей з особливими потребами взагалі інтернати – єдиний вихід, оскільки для них відсутні будь-які доступні послуги.

Україна має вікно можливостей для реалізації реформи системи захисту дітей. Є успішні приклади впровадження деінституціалізації у Макарівському та Дніпропетровському районах та запровадження широкого спектру сімейно-орієнтованих послуг. У рамках Громадянської кампанії «Відкриваємо двері дітям» ми об’єднуємо неурядові організації та суспільно-активних громадян для просування реформи системи захисту дітей, аби кожна дитина в Україні мала право на повноцінне щасливе дитинство. Приєднуйтесь!”

Громадський простір

  Категорія: