Відчути, як живуть незрячі. У Києві з’явився «невидимий музей»

Відчути, як живуть незрячі. У Києві з’явився «невидимий музей»
12 Квітня 2017
Друкувати цю новину

Вибрати на ринку продукти, перейти через дорогу, зайти в квартиру, і все це — в суцільній темряві. Кореспонденти Громадського радіо першими протестували столичний «музей темряви»

Весняний сонячний день. Підвальне приміщення у будівлі в середмісті Києва. Адміністраторка просить здати будь-які речі, які можуть світитися, та пояснює правила безпеки: «Уважно слухати гіда, орієнтуватися на його голос, довіряти цій людині. Це дуже важливо, тому що коли ти у суцільній темряві і ти один — це одне, а коли тебе хтось супроводжує — це вже щось інше. Ти розумієш, що можеш бути у спокої. Не потрібно бігати, все, що ти відкриваєш, треба закривати, щоб людина, яка іде далі, не врізалася в цей предмет або не забилася».

Нас проводять за ширму, закривають двері. Найближчі півтори години — ані променя світла. Супроводжувати весь цей час нас буде людина, яка у повній темряві живе цілодобово.

Роман Мостовий втратив зір у 20 років. До цього був гірськолижним інструктором для дітей, багато подорожував, займався пауерліфтингом.

«Я був зрячим і досить активним зрячим хлопцем, якому все було цікаво. Коли втратив зір, це щось таке було — життя закінчилося, як жити далі. Але не було думок закінчити життя самогубством, не було депресії чи ще чогось, було нерозуміння, як жити далі», — згадує він.

Відчути, як живуть незрячі. У Києві з’явився «невидимий музей»

Діти-відвідувачі музею

Фото зі сторінки проєкту «Три після півночі» у соцмережі Facebook

За п’ять років після втрати зору Роман Мостовий каже — навчився робити майже все, що й до травми. Не залишив і спорт — займається спринтерськими лижними гонками, відвідує тренажерний зал. Зізнається: єдине, чого не вистачає — водіння.

«Я ганяв на мотоциклі, мені важко знати, що я не зможу вже відчути швидкість, відчувати вітер в обличчя. Цього не хватає трохи», — говорить Роман.

Під час екскурсії Роман ставить завдання, до яких звик у повсякденному житті — на дотик знайти фрукти та овочі, відкрити кодові двері під’їзду, зайти в квартиру. Чи не найскладніше — написати лист і вказати адресу на конверті. Співзасновник проєкту Володимир Дідус розповідає — команда прагнула зробити простір якомога реалістичнішим.

Все, що ви там зустрінете — це всі речі з вашого реально життя і зі всіма ними можна взаємодіяти. Тобто якщо це якісь овочі, фрукти — їх можна їсти, якщо це холодильник — його можна відкрити. Він дійсно працюючий», — каже Володимир.

Окремий майданчик імітує вулицю — дорогу, через яку треба перейти, увімкнувши світлофор. Навколо шумлять машини. За іншими дверима — природа: співи птахів та водоспад. Як все це вміщується у підвалі — загадка. При світлі цю територію не показують. У розмовах подорож темрявою розтягується до двох годин, але час минає непомітно. На виході відвідувачі Сергій та Ольга діляться враженнями.

Екскурсанти Ольга Левчук, Сергій Клепик та їхній гід Роман Мостовий // Фото проєкту «Три після півночі»

Екскурсанти Ольга Левчук, Сергій Клепик та їхній гід Роман Мостовий

Фото проєкту «Три після півночі»

«Перший час взагалі дискомфорт абсолютний, але потім уже потрошку починаєш звикати в темряві. Найбільше мене вразив підвісний міст», — розповідає Сергій Клепик.

Ольга Левчук доповнює: «Я ось зараз думаю, якби зі мною трапилася така ситуація, як би я справлялася, чи могла б я з такою силою духу йти вперед, не знаю, чи я б не здалася».

Концепція «невидимих музеїв» — закладів, де екскурсантам наосліп пропонують виконати різні завдання, а супроводжують їх незрячі гіди — у світі вже досить поширена. Зокрема, подібні проєкти є в Будапешті, Москві, Санкт-Петербурзі. Київський майданчик «Три після півночі» відкрився місяць тому.

«У нас мети насправді дві. Перша — це соціальна, звичайно, розвиток толерантності, а друга — це дати можливість людям пізнати себе. І в принципі це є та річ, за якою люди приходять. Вони хочуть отримати новий досвід, нові відчуття певні, які в звичному житті вони не отримують», — пояснює співзасновниця проєкту Аліна Марненко.

Про взаємопорозуміння говорить і незрячий гід Роман Мостовий — пригадує досвід спілкування з перехожими: «Щоб люди більше дізналися про нас і не так реагували, як, не знаю, показували пальцем — о, незрячий, він ще трохи тупуватий. Я бачив багато людей, які думали, що це квест, приходили за емоціями, за вау-ефектом, думали, що це для розваги, для веселощів, але вони вже в спілкуванні, можливо зі мною, можливо, з іншими гідами йшли з таким же вау-ефектом, але розуміючи уже атмосферу нашої кімнати».

У закладі можна побачити книги, надруковані шрифтом Брайля // Фото зі сторінки проєкту «Три після півночі» у соцмережі Facebook

У закладі можна побачити книги, надруковані шрифтом Брайля

Фото зі сторінки проєкту «Три після півночі» у соцмережі Facebook

Організатори кажуть — чекають тут і людей з проблемами зору. Готові порадити, які програми допомагають зчитувати інформацію з гаджетів, ознайомити зі шрифтом Брайля, надихнути. Наприклад, Роман Мостовий у реабілітаційному центрі для незрячих зустрів кохану, у травні у них буде весілля.

«У нас така традиція: якщо у нас вихідні, ми обов’язково присвячуємо їх собі. Ми багато гуляємо, ходимо містом. Ми не хочемо сидіти у чотирьох стінах. Ми обов’язково гуляємо. Головне наше правило — рухатися тільки вперед», — зазначає Роман.

Згодом організатори планують відкрити не тільки простір для екскурсії, але й допрацювати музей, де гостю треба буде на дотик впізнати історичних персонажів, тварин та пам’ятки архітектури.

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля

Громадське радіо

  Категорія: