Громадською спілкою ВГО «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» (НАІУ), за участю представників громадських організацій осіб з інвалідністю – членів НАІУ з різних регіонів України, проведено громадську експертизу проєкта Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю» (реєстр. № 5344-3 від 23.04.2021), якій, за результатами засідання робочої групи Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, вирішено взяти за основу з усіх альтернативних законопроектів та, за участю представників ГОІ, роботодавців, інших зацікавлених сторін підготувати на розгляд Верховній Раді України єдиний сучасний законопроєкт щодо сприяння працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю.
Законопроект має на меті підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю шляхом створення сприятливих умов для їх працевлаштування, що полягають у забезпеченні балансу інтересів осіб з інвалідністю, роботодавців та держави.
Враховуючи зазначене, НАІУ направило листа на голову робочої групи, народного депутата України Гривка Сергія Дмитровича – голову підкомітету з питань соціального захисту та реабілітації осіб з інвалідністю та регулювання діяльності їх підприємств і громадських об’єднань із відповідними зауваженнями, пропозиціями та застереженнями щодо зазначеного законопроекту, оскільки деякі з запропонованих змін, на нашу думку, носять спірний характер та викликають занепокоєння.
Законопроєктом пропонується створити сприятливі умови для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі шляхом застосування міжнародного досвіду, збільшити кількість стимулюючих механізмів для роботодавців, розширити можливості для осіб з інвалідністю, в тому числі займатися власною справою.
НАІУ у 2020 році провела Моніторинг включення стандартів Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю до Національної стратегії у сфері прав людини та інших довгострокових рішень в України, де зазначила, що сучасна система сприяння зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю не сприяє ефективному виконанню поставлених завдань національної політики держави в цьому напрямку та потребує змін, зокрема на законодавчому рівні.
Ми свідомі, що процес прийняття таких важливих законопроектів у Верховній Раді України може затягнутися на тривалий час та викликати чималу дискусію серед народних депутатів. Тому головне, на сьогодні, що очікують особи з інвалідністю та їх громадські об’єднання, це прийняття Верховною радою України комплексного сучасного законопроєкту, який буде реально сприяти їх працевлаштуванню та зайнятості осіб з інвалідністю на відкритому ринку праці, зокрема через підтримку створення інклюзивних робочих місць (пристосовані робочі місця, доступність, підтримка роботодавців (позики, фінансова допомога, дотації, консультації і зміна культури); комплексну підтримку осіб з інвалідністю (дотації, підтримка самозайнятих осіб, відкриття та розширення власної справи, супровід на робочому місці, супровід під час перехідного періоду від освіти на роботу тощо); ефективні партнерські відносити: державні організації, освітні установи, роботодавці, науковці та люди з інвалідністю, їх об’єднання; моніторинг та звітність.
Ключовими підходами ідеології працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю повинні стати доступ до праці та рівні можливості на робочому місці, як це передбачено Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю.
Щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю» (5344-3)
При цьому зазначаємо, що:
ст.1 ЗУ «Про реабілітацію осіб з інвалідністю» термін «інвалідність визначає як міра втрати здоров’я у зв’язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;
стаття 1 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю «До осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар’єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.»
Інформуємо, що за даними Всесвітньої охорони здоров’я, інвалідність має три виміри: 1) Порушення будови або функції тіла людини або її психічного функціонування; приклади порушень включають втрату кінцівки, втрату зору, або втрату пам’яті; 2) Oбмеження діяльності, наприклад труднощі із зором, слухом, ходьбою або вирішення проблем. 3) Обмеження участі у звичайній повсякденній діяльності, такі як робота, участь у соціальних та рекреаційних заходах, отримання медичних та профілактичних послуг.
Термін «розумне пристосування» авторами законопроекту звужується до сфери працевлаштування та зайнятості. Таке визначення стосовно «розумного пристосування робочого місця» вважаємо доцільним закріпити в профільних законах з питань зайнятості та працевлаштування.
Також звертаємо увагу, що є Закон України « Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», яким визначено основні засади взаємодії організацій роботодавців з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, зокрема участь у розробці НПА.
Але з практичної точки зору, пропонується просто ліквідувати (знищити) існуючу СИСТЕМУ СОЦІАЛЬНИХ підприємств громадських об’єднань осіб з інвалідністю!
Показник кількості цих підприємств в Україні є сталим -300! Є унікальним! Ці підприємства визначені Господарським кодексом України, Податковим кодексом України, іншими законами України!
Зберігаючи робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в цей особливий для України час пандемії Ковід-19, такі підприємства самостійно заробляють на своє існування, не отримуючи з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю протягом 3 років не копійки! Зазначаємо, що кількість працюючих на таких підприємства коливається від 3 до 300 осіб з інвалідністю.
Водночас звертаємо увагу, що до законопроекту не подані фінансові розрахунки такої пропозиції стосовно втрати державного та місцевих бюджету у разі закриття таких підприємств, оскільки вони також є платниками податків та роботодавцями, які забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.
Натомість пропонується виконавчим комітетам місцевих рад та громадським об’єднанням (не виключно людей з інвалідністю) створювати підприємства захищеної форми зайнятості. Вважаємо за доцільне, щонайменше визначити та закріпити термін «захищена зайнятості» в діючому законодавстві, зокрема у Трудовому кодексі/ Господарському кодексі України та ЗУ «Про зайнятість населення».
Разом з тим, визначити соціальні гарантії зайнятих осіб з інвалідністю, конкретні види державної допомоги таким підприємствам (податкові пільги, пільгова оренда, утримання персоналу, компенсація на оплату комунальних та експлуатаційних послуг) тощо. Не зрозуміло, якщо це підприємство (а не соціальна установа), то чому не може мати на меті отримання прибутку.
Також звертаємо увагу, що не коректною є вживання термінів «психічні захворювання, розумова відсталість».
Питання фінансування за рахунок коштів Державного Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є також дискусійним.
Водночас автором законопроекту пропонується визначити перелік захворювань, які дають підстави для зменшення нормативу робочих місць – вважаємо такий підхід (за видами інвалідності, а не за професійними здібностями) дискримінаційним.
Не підтримується пропозиція щодо запровадження щомісячної звітності роботодавців про працевлаштування осіб з інвалідністю. На сьогодні існує виключно щорічний звіт. Щомісячне адміністрування такого звіту буде коштувати додаткових фінансових ресурсів, як для роботодавців так і ФСЗІ. Ці кошти краще направити на соціальні потреби.
Не визначено питань взаємодії Фонду-Податкового органу -Держпраці. Відсутні фінансові розрахунки запровадження законодавчої норми по зменшенню внеску. Тому загрозою є недофінансування, у зв’язку з нестачею коштів, програм/напрямків, які визначені та пропонуються в статті 20-3.
Традиційно фінансування заходів сприяння зайнятості осіб з інвалідністю згідно із законом України «Про зайнятість населення» залишається за Фондом. В той час коли єдиний внесок працівників з інвалідністю сплачується до Фонду соцстрахування.
З березня 2012 року і до цього часу не внесені зміни до окремих положень нормативно-правових актів України щодо приведення у відповідність до чинного законодавства відповідної термінології, що порушує права громадських спілок. Зокрема термін «громадські організації» пропонуємо замінити на «громадські об’єднання», відповідно до ЗУ «Про громадські об’єднання», який включає в себе і організації і спілки організацій. Цей термін необхідно змінити по всьому тексту законопроекту.
Також пропонуємо не вживати в Законах термін «спеціальні» робочі місця, «спеціальні» конкурси тощо, оскільки це є проявом дискримінації. Вважаємо за необхідне привести таки терміни у відповідність з використанням поняття «розумне пристосування».
Разом з тим, з метою уникнення різного трактування терміну «працевлаштування», що використовується в законопроекті пропонуємо додати до ст. 2 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» наступне: «Термін «працевлаштування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про зайнятість населення».
Просимо розглянути вищезазначені пропозиції. Готові до обговорення.