УЧАСТЬ НАІУ У ПРОЦЕСАХ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ! ВЗАЄМОДІЯ ІЗ КОМІТЕТАМИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

УЧАСТЬ НАІУ У ПРОЦЕСАХ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ! ВЗАЄМОДІЯ ІЗ КОМІТЕТАМИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
23 Вересня 2021
Друкувати цю новину

Громадською спілкою ВГО «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» (НАІУ), за участю представників громадських організацій осіб з інвалідністю – членів НАІУ з різних регіонів України, проведено громадську експертизу проєкта Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю» (реєстр. № 5344-3 від 23.04.2021), якій, за результатами засідання робочої групи Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, вирішено взяти за основу з усіх альтернативних законопроектів та, за участю представників ГОІ, роботодавців, інших зацікавлених сторін підготувати на розгляд Верховній Раді України єдиний сучасний законопроєкт щодо сприяння працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю.

Законопроект має на меті підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю шляхом створення сприятливих умов для їх працевлаштування, що полягають у забезпеченні балансу інтересів осіб з інвалідністю, роботодавців та держави.

Враховуючи зазначене, НАІУ направило листа на голову робочої групи, народного депутата України Гривка Сергія Дмитровича – голову підкомітету з питань соціального захисту та реабілітації осіб з інвалідністю та регулювання діяльності їх підприємств і громадських об’єднань із відповідними зауваженнями, пропозиціями та застереженнями щодо зазначеного законопроекту, оскільки деякі з запропонованих змін, на нашу думку, носять спірний характер та викликають занепокоєння.

Законопроєктом пропонується створити сприятливі умови для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі шляхом застосування міжнародного досвіду, збільшити кількість стимулюючих механізмів для роботодавців, розширити можливості для осіб з інвалідністю, в тому числі займатися власною справою.

НАІУ у 2020 році провела Моніторинг включення  стандартів Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю до Національної стратегії у сфері прав людини та інших довгострокових рішень в України, де зазначила, що  сучасна система сприяння зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю не сприяє ефективному виконанню поставлених завдань національної політики держави в цьому напрямку та потребує змін, зокрема на законодавчому рівні.

Ми свідомі, що процес прийняття таких важливих законопроектів  у Верховній Раді України може затягнутися на тривалий час та викликати чималу дискусію серед народних депутатів. Тому головне, на сьогодні, що очікують  особи з інвалідністю та їх громадські об’єднання, це прийняття Верховною радою України комплексного сучасного законопроєкту, який буде реально сприяти їх працевлаштуванню та зайнятості осіб з інвалідністю на відкритому ринку праці, зокрема через підтримку створення інклюзивних робочих місць (пристосовані робочі місця, доступність, підтримка роботодавців (позики, фінансова допомога, дотації, консультації і зміна культури); комплексну підтримку   осіб з інвалідністю (дотації, підтримка самозайнятих осіб, відкриття та розширення власної справи, супровід на робочому місці, супровід під час перехідного періоду від освіти на роботу  тощо); ефективні партнерські відносити: державні організації, освітні установи, роботодавці, науковці та люди з інвалідністю, їх об’єднання; моніторинг та звітність.

Ключовими підходами ідеології працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю повинні стати доступ до праці та рівні можливості на робочому місці, як це передбачено Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю.

 

Щодо   проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з  інвалідністю на працю» (5344-3)

  1. Щодо статей 2 та 3 виникає питання по термінології стосовно визначення термінів «особа з інвалідністю» та  «інвалідність»  в контексті міри втрати життєдіяльності, яка визначається МСЕК!?

 

При цьому зазначаємо, що:

 ст.1 ЗУ «Про реабілітацію осіб з інвалідністю»  термін «інвалідність визначає як  міра втрати здоров’я у зв’язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

стаття 1 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю  «До осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар’єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.»

 

Інформуємо, що за даними Всесвітньої охорони здоров’я, інвалідність має три виміри: 1) Порушення будови або функції тіла людини або її психічного функціонування; приклади порушень включають втрату кінцівки, втрату зору, або втрату пам’яті;      2) Oбмеження діяльності, наприклад труднощі із зором, слухом, ходьбою або вирішення проблем. 3) Обмеження участі у звичайній повсякденній діяльності, такі як робота, участь у соціальних та рекреаційних заходах, отримання медичних та профілактичних послуг.

  1. Категорично проти, що пропонується виключити частину 3 ст.2 щодо термінів «дискримінація за ознакою інвалідності, розумне пристосування, універсальний дизайн». Пропонуємо залишити термінологію в діючий редакції законопроекту, що відповідає Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

Термін «розумне пристосування» авторами законопроекту звужується                         до сфери працевлаштування та зайнятості. Таке визначення стосовно «розумного пристосування робочого місця»  вважаємо доцільним закріпити  в профільних законах з питань зайнятості та працевлаштування.

 

  1. Ст.5 Запроваджується індивідуальний реабілітаційний план, що складається МСЕК та індивідуальна програма реабілітації (ІПР). Необхідно зазначити чим конкретно ці документи (план – програма) відмінні один від одного. І на скільки вони є обов’язковими для людини з інвалідністю, терміни їх перегляду тощо. Хто є учасниками процесу заповнення цих документів, джерела фінансування, виконавці.
  2. Ст.5-1 визначає що таке ІПР та вносить до Закону термінологію тільки двох видів реабілітації: професійної та соціальної. Щодо інших  видів реабілітації – нічого не зазначено. При цьому запропонована термінологія має різницю з чинним законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в України».  Виникає також питання щодо законодавчих норм: «виконувати соціальні ролі»,  «формування правильного ставлення та поведінки». Не зрозумілим є що таке терапевтична реабілітація?
  3. Абз 3 ст.7. В діючій нормі нормативно-правові акти, які стосуються матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення осіб з інвалідністю, розробляються за участю громадських об’єднань осіб з інвалідністю. Ця норма повністю відповідає філософії Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю  «НІЧОГО ДЛЯ НАС БЕЗ НАС». Автор законопроекту пропонує погоджувати ці НПА, в тому числі з представниками соціального бізнесу. Не зрозуміло підстави такої пропозиції? Чому тоді не  реабілітологами, ерготерапевтами, фінансистами, перекладачами  жестової мови, лікарями   або іншими надавачами послуг?

Також звертаємо увагу, що є Закон України « Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», яким визначено основні засади взаємодії організацій роботодавців з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, зокрема участь у розробці НПА.

  1. Ст.8 пропонується безпідставно суттєво звузити перелік органів державного управління з питань забезпечення ПРАВ осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності. Прибирається «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ» залишається тільки функція «соціального забезпечення» – що не відповідає Конституції України та КПІ. Державне управління у цій сфері зводиться лише до перелічених міністерств: Мінсоцполітики, Мінекономіки (Державна служба зайнятості), МОЗ та Держпраці. Залишаються не врахованими  права людини з інвалідністю на освіту, незалежне життя,  політичні та громадянські  тощо?    Пропонуємо залишити статтю в діючій редакції.
  2. Ст. 10 запропоновані зміни щодо створення Державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю замість Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю – підтримуються. Але далі по тексту законопроекту у ст. 11 знов є Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю бюджет якого складається за рахунок в тому числі Державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Необхідно уточнення/роз’яснення.

 

  1. Ст.14. запропонованими змінами начебто розширяються можливості роботодавців до створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Але з практичної точки зору, пропонується просто ліквідувати (знищити) існуючу СИСТЕМУ СОЦІАЛЬНИХ підприємств громадських об’єднань осіб з інвалідністю!

Показник кількості цих підприємств в Україні є сталим -300! Є унікальним! Ці підприємства визначені Господарським кодексом України, Податковим кодексом України, іншими законами України!

Зберігаючи робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в цей особливий для України час пандемії Ковід-19, такі підприємства самостійно заробляють на своє існування, не отримуючи з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю протягом 3 років не копійки! Зазначаємо, що кількість працюючих на таких підприємства коливається від 3 до 300 осіб з інвалідністю.

Водночас звертаємо увагу, що до законопроекту не подані фінансові розрахунки такої пропозиції стосовно втрати державного та місцевих бюджету у разі закриття таких підприємств, оскільки  вони також є платниками податків та роботодавцями, які забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

Натомість пропонується виконавчим комітетам місцевих рад та громадським об’єднанням (не виключно людей з інвалідністю) створювати підприємства захищеної форми зайнятості. Вважаємо за доцільне, щонайменше визначити та закріпити термін «захищена зайнятості» в діючому законодавстві, зокрема у Трудовому кодексі/ Господарському кодексі України та ЗУ «Про зайнятість населення».

Разом з тим, визначити соціальні гарантії зайнятих осіб з інвалідністю, конкретні види державної допомоги таким підприємствам (податкові пільги, пільгова оренда, утримання персоналу, компенсація на оплату комунальних та експлуатаційних послуг) тощо. Не зрозуміло, якщо це підприємство (а не соціальна установа), то чому не може мати на меті отримання прибутку.

Також звертаємо увагу, що не коректною є вживання термінів «психічні захворювання, розумова відсталість».

Питання фінансування за рахунок коштів Державного Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є також дискусійним.

 

  1. Змінами до Закону взагалі пропонується викреслити норму щодо державного замовлення продукції підприємств і організацій осіб з інвалідністю. Зазначене не відповідає статті 20 Директиви 2014/24/ЄС, якою визначено, що держави – учасниці можуть зарезервувати право брати участь у процедурах державних закупівель для спеціальних підприємств, які наймають людей з обмеженими можливостями, та суб’єктів господарювання, головною метою яких є соціальна і професійна реабілітація осіб з інвалідністю та малозабезпечених осіб, або можуть забезпечувати виконання таких контрактів у контексті захищених програм зайнятості, за умови що принаймі 30% працівників цих підприємств, суб’єктів господарювання або програм складають люди з інвалідністю або робітники з малозабезпечених верств населення.

 

  1. Стаття 14-1. Вводиться поняття «соціального підприємства» – роботодавці повинні протягом 6 місяців працевлаштувати 25 осіб з інвалідністю (50 % від загальної кількості працюючих), з них 20% від загальної кількості зайнятих – це особи 1 та 2 групи інвалідності, з них 30% незрячих або з психічними порушеннями,що мають 1 та 2групу інвалідності та інші вимоги (зарплата, доступність, супровід, побутові приміщення). Не зрозуміло чому визначені саме такі критерії/ вимоги. І в чому мотивація роботодавців до створення таких підприємств? Скільки коштує створення/заснування такого підприємства? Розрахунків до законопроекту не надано. Визначення статусу та видів державної підтримки таких підприємств необхідно також прописати в законодавстві України. Як і саме визначення «соціальне підприємство», якого  на сьогодні в діючому законодавстві України немає. Ця норма просто не буде працювати!

 

  1. Стаття 17 – залишився термін «спеціалізовані робочі місця», який вважається дискримінаційним! Відповідно до Конвенції робочим для особи з інвалідністю є місце, де забезпечено розумне пристосування.

 

  1. Стаття 18-1 статус «безробітного» пропонується надавати особі з інвалідністю, яка досягла пенсійного віку (60+), що суперечить ЗУ «Про зайнятість населення».

 

  1. Стаття 19. Змінами пропонується підвищення відсотку нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю – Підтримується така пропозиція.

Водночас автором законопроекту пропонується визначити перелік захворювань, які дають підстави для зменшення нормативу робочих місць – вважаємо такий підхід
(за видами інвалідності, а не за професійними здібностями) дискримінаційним.

Не підтримується пропозиція щодо запровадження щомісячної звітності роботодавців про працевлаштування осіб з інвалідністю.       На сьогодні існує виключно щорічний звіт. Щомісячне адміністрування такого звіту буде коштувати додаткових фінансових ресурсів, як для роботодавців так і ФСЗІ. Ці кошти краще направити на соціальні потреби.

 

  1. Стаття 20. Пропонується адміністрування внеску покласти на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та зробити його щомісячним. Кошти сплачуються на рахунки податкових органів!? НАІУ не може дати професійну оцінку цієї пропозиції, але маємо стурбованість щодо складності їх подальшого використання Державним фондом соціального захисту осіб з інвалідністю. Чому ці кошти не можуть надходити на рахунки Фонду в органах Держказначейства.

 

  1. Стаття 20-2 на нашу думку питання сплати, адміністрування, штрафів за несплату внеску/збору, пені повинно регулюватися іншими законами України або підзаконними актами, а не основним Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю».

Не визначено питань взаємодії Фонду-Податкового органу -Держпраці. Відсутні фінансові розрахунки запровадження законодавчої норми по зменшенню внеску. Тому загрозою є недофінансування, у зв’язку з нестачею коштів, програм/напрямків, які визначені та пропонуються в статті 20-3.

 

  1. Стаття 20-3 фактично не пропонується нових сучасних підходів фінансування створення в Україні інклюзивного ринку праці. Не має чітких фінансових розрахунків під кожний напрямок.

Традиційно фінансування заходів сприяння зайнятості осіб з інвалідністю згідно із законом України «Про зайнятість населення» залишається за Фондом. В той час коли єдиний внесок працівників з інвалідністю сплачується до Фонду соцстрахування.

 

  1. Щодо термінології, яка використовується в законопроекті.

З березня 2012 року і до цього часу не внесені зміни до окремих положень нормативно-правових актів України щодо приведення у відповідність до чинного законодавства відповідної термінології, що порушує права громадських спілок. Зокрема термін «громадські організації» пропонуємо замінити на «громадські об’єднання», відповідно до ЗУ «Про громадські об’єднання», який включає в себе і організації і спілки організацій. Цей термін необхідно змінити по всьому тексту законопроекту.

Також пропонуємо не вживати в Законах термін «спеціальні» робочі місця, «спеціальні» конкурси тощо, оскільки це є проявом дискримінації. Вважаємо за необхідне привести таки терміни у відповідність з використанням поняття «розумне пристосування».

Разом з тим, з метою уникнення різного трактування терміну «працевлаштування», що використовується в законопроекті пропонуємо додати до ст. 2 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» наступне: «Термін «працевлаштування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про зайнятість населення».

 

Просимо розглянути вищезазначені пропозиції. Готові до обговорення.

  Категорія: