У Вільшанському дитбудинку кожна дитина має свою передісторію…

21 Січня 2016 Друкувати цю новину

Не всі малюки вміють розмовляти, деякі лише видають специфічні звуки, між дітьми є такі, що пересуваються лише в інвалідному візку, є взагалі лежачі… Утім оглянувши затишні і чисті приміщення, з’являється усвідомлення того, що про кожну дитину тут дбають і намагаються максимально реабілітувати підопічних.

У Вільшанському дитбудинку кожна дитина має свою передісторію...

Волонтери навідуються до сиротинця нерідко, тому до гостей вихованці інтернату звикли. Вони не просто вітаються з візитерами, а дають благодійникам кількагодинні концерти, під час яких і співають, і танцюють, і розповідають вірші, навіть ставлять інсценівки. З дітьми тут займаються за спеціальними програмами, вони вміють і малювати, і виготовляти елементи паперопластики, і опановують народні ремесла, окремі – навіть тчуть на старовинних верстатах.

-Маємо 195 вихованців. Торік до нас поступило п’ять діток. Найчастіше нашими підопічними стають малята зі Свалявського будинку дитини, проте значна частина дітей – із сімей. Маємо одного хлопчика, якого батьки привезли аж із Київщини. Періодично вони навідуються до сина. Однак, як правило, рідні наших вихованців позбавлені батьківського піклування, як скажімо, у Ігоря, якого нині знають не тільки в Україні, але й у Америці, – розповідає директор установи Богдан Кикина.

3
Слід зазначити, що Ігор, який поступив до Вільшанського дитбудинку-інтернату з жахливими опіками і з затримкою розвитку після серії операцій у США вже і розмовляє, і ходить. Нещодавно чергове оперативне втручання йому зробили у Львові ті ж ескулапи із Бостона, які його виходжують. Зі слів пана Богдана, медики обіцяють, що до 18 років хлопчик буде здоровим.

-Ще двох діток незабаром плануємо пролікувати у США. Це – Катька та Едік. Звичайно, оформлення документів, переліт, проживання потребують великих фінансових затрат, але, переконаний, із допомогою добродійників, справимось, – зауважує директор дитбудинку.

2
До речі, в установі вихованці отримують серйозну реабілітацію. Їх справді «ставлять на ноги». Часто допомагають «виходжувати» важких малят представники міжнародних благодійних організацій.

Між іншим, для дітей тут є навіть підсобне господарство, аби контактуючи з тваринами, вони ставали більш психічно врівноваженими, вчилися виявляти любов і турботу, пише МедіаХуст.

- Маємо шість соток землі, де вирощуємо огірки, помідори, капусту та іншу зеленину, сад, а також корів, кіз, кроликів, свиней, курей та собак, – охоче розповідає очільник закладу. – Тварин утримуємо не заради господарських потреб, а задля підопічних. Бо ж яка радість малюкові погладити лахматого чотирилапого друга, чи сірого вуханя. Скажімо, Люба, одна з вихованок інтернату, може годинами просто милуватись домашніми улюбленцями, з особливим ентузіазмом доглядає за ними.

4
Звичайно, екскурсію сиротинцем психологічно витримати нелегко, однак більше дізнавшись про малюків, які тут живуть, все більше хочеться допомогти їм, підтримати, бодай пригорнути…

- Кожна дитина, яка опиняється у дитбудинку має свою передісторію, на жаль, як правило, доволі сумну. Є у нас, скажімо, один хлопчик, мама якого померла. Ми зробили дитині документи на лікування за кордоном, а батько не дав дозвіл його вивезти. Надалі робитимемо все можливе, аби все ж пролікувати його, – запевняє Богдан Кикина.

5
Звичайно, вражає, як можуть близькі люди бути такими байдужими до власних кровинок… але в той же час втішає, що є такі керівники, які по-справжньому дбають про вихованців, намагаючись замінити родину і даруючи підопічним усю свою любов...

  Категорія:
написати коментар

0 коментарів

Поки немає коментарів

Ви можете бути тим, хто розпочне розмову.

Додати коментар

Напишіть відгук