“Це були неймовірні відчуття”. Пара переселенців повінчалася через 44 роки після весілля

“Це були неймовірні відчуття”. Пара переселенців повінчалася через 44 роки після весілля
13 Травня 2022
Друкувати цю новину

Вони кажуть, що війна навчила їх цінувати час і можливості. І закликають не відкладати важливих речей.

Фото зі сторінки отця Григорія Канака

Фото зі сторінки отця Григорія Канака

64-річна Валентина і 70-літній Іван Фурман склали шлюбні обітниці перед Богом. Літня пара вимушених переселенців понад місяць тому приїхала на Тернопільщину. До того жили у смт Черняхів на Житомирщині, яке постійно обстрілювали…

“Житомирщина вже у перші дні війни постраждала від обстрілів, — ділиться Валентина Фурман. — Над нашим селом постійно літали винищувачі — гул їх не змовкав. Постраждало багато будинків: лише в перші дні — два десятки. Люди боялися, ховалися в підвалах… А обстріли не припинялися”.

Пані Валентина пересувається на візку, в її чоловіка — цукровий діабет і теж проблеми з ногами. Тому весь час ховатися у підвалі їм було важко…

“Ми жили поряд із нафтобазою, — каже пенсіонерка. — І саме у день, коли до нас приїхав син, туди влучив снаряд. Було дуже страшно: здавалося, він летить у наше вікно… Син зібрав найнеобхідніші речі й повіз нас у безпечніше місце. Так ми опинились на Тернопільщині, у Чорткові”.

Жінка каже, що саме у цьому місті їхнє життя дуже змінилося.

“Ми якось по-іншому почали думати та відчувати, переосмислили прожиті роки й зрозуміли: прагнемо зробити щось таке, що всім запам’ятається, — ділиться жінка. — Діти давно хотіли нас повінчати, адже вони брали церковний шлюб. Але ми постійно відкладали цю подію. І ось я вирішила, що настав час. Запитала отця, чи можна, і він погодився дати нам шлюб”.

Питаю жінку, як познайомилася з чоловіком. Валентина Фурман розповідає: це сталося у студентські роки, коли обоє здобували фах ветеринара.

“Іван навчався на останньому курсі, а я після технікуму вступила до інституту і саме була на практиці, — згадує вимушена переселенка. — Одного разу майбутній чоловік зайшов у кімнату в гуртожитку, де я жила. Ми відразу ж сподобалися одне одному. Тоді й почалися наші стосунки. Вже за рік ми одружилися”.

А через 44 роки Фурмани повінчалися! У церкві зібралася вся родина.

“Коли ми складали обітниці перед Богом, були неймовірні відчуття, — розповідає пані Валентина. — Це важко описати словами. Щось дуже трепетне й особливе. Щиро раджу всім не відкладати важливих речей. Війна навчила нас цінувати час і можливості. Тому, якщо ви щось довго відкладали, зробіть це тепер… Ми повінчалися і дуже щасливі”.

До речі, давав шлюб парі 58-річний отець Григорій Канак, настоятель чортківського храму Непорочного Зачаття.

“Щиро радію за Валентину й Івана, — не приховує священник. — Те, що люди хочуть взяти шлюб навіть після довгого сімейного життя, важливо й по- трібно. Адже тоді приходить благословення Боже для їхніх дітей та онуків”.

А пані Валентина насамкінець каже мені: “Моя душа — у рідному селі. Я мрію повернутися туди, жити, радіти дітям і онукам. Вірю в перемогу України і мирне майбутнє. Молюся за це!”

expres.online

  Категорія: