Оксана Кононець: «У нашій країні доступність – дуже велика проблема!»

2 Липня 2019 Друкувати цю новину

Оксана Кононець

У неї травмована шия, дівчина не може ходити, однак працює моделлю, бере участь у модних показах, конкурсах краси, знімається  у кліпах та рекламі, є засновницею благодійного фонду, співорганізаторкою Всеукраїнських конкурсів краси для людей на візках «Краса без обмежень».

Оксана Кононець

Оксана Кононець. Світлина із відкритих джерел

Із Оксаною Кононець – моделлю на візку спілкувалася Єлизавета Несен

У кожної людини є історія, яка кардинально змінила її життя. Поділитеся своєю?

6 років тому я отримала тяжку травму шийного відділу хребта, відтоді пересуваюсь за допомогою візка. Коли візок вперше завезли в палату я сказала, що не сяду в нього ніколи. Я вісім місяців вчилася просто сидіти – у мене йшла обертом голова, це було неймовірно складно морально та фізично.

Вас, мабуть, діймали питаннями та порадами…

Одне з найпоширеніших питань людям після травми, яке за кілька років починає надзвичайно дратувати: «А що кажуть лікарі»?

Мені казали, що через рік я буду сама садити картоплю! Все настільки індивідуально і залежить від багатьох чинників. Гадаю, жоден лікар не може чітко нічого сказати.

Держава забезпечує багатьма пристосуваннями, засобами гігієни, можливістю проходити реабілітацію в профільних санаторіях, однак, результат залежатиме від твоєї сили волі та віри.

Ви часто подорожуєте, відвідуєте різноманітні заходи? Чи комфортно пересуватися за допомогою громадського транспорту? Яка ваша думка щодо доступності навколишнього середовища?

У нашій країні доступність – це дуже велика проблема. Для багатьох пересування у візку – неймовірний виклик. Навіть, якщо є низькопідлоговий транспорт, то зупинка для нього не завжди пристосована. Водії мають низьку культуру водіння, можуть зупинитися у невідповідному місці, що ти не можеш самостійно потрапити до транспорту.

Окрема тема – пандуси, їхнє проєктування. Також проблема – доступні вбиральні. Мені траплялися часто ситуації, коли вбиральні, якими б могли скористатися люди на візку, в супермаркетах технічний персонал використовував, як комірчину для свого робочого приладдя.

Чи замислювалися колись, як склалося б Ваше життя, якби не травма?

Хтось може здивуватися, але моє життя зараз сповнене багатьох сенсів. Я чітко знаю – чого я хочу, в мене є мета. А думати, як могло б бути, гадаю, не варто. Треба жити тут і зараз.

Зараз ви уже співорганізаторка конкурсу «Краса без обмежень». А починали як учасниця?

Так, мені дуже приємно, що в Україні і саме на Донбасі є спеціальні конкурси для людей з інвалідністю – жіночий конкурс краси “Краса без обмежень”, переможницею якого я стала в 2016 році, і чоловічий конкурс “Мужність без обмежень”. Я пишаюсь тим, що моє співробітництво з цими конкурсами продовжується вже на зовсім іншому рівні, як співорганізатора. Це надихає і дає сили рухатись далі.

Зараз ви підтримуєте та мотивуєте інших, а чи трапляються хвилини розчарувань? Що тоді робите?

Знаєте, мене дратує, коли трапляється неприйняття від оточення, жаль. Це помітно одразу. Ідеш по вулиці, а тебе розглядають, неначе мавпу в зоопарку, показують пальцем, обертаються. Але ж ніхто не знає, що з кожним з нас буде завтра, і чи не будуть завтра на тебе так само озиратися, як ти сьогодні обертався на мене?

Гадаю, що особливі потреби є в кожної людини: особлива потреба в подорожах, грошах, їжі, приємному спілкуванню. Мої можливості обмежені тільки фізично, ніяк інакше.  Я бачу багато прикладів того, коли людина на візку досягає багато. І хочу, щоб це розуміли інші.

Назвіть 3 головні речі, які всім варто знати про людей з інвалідністю.

Найголовніше те, що незважаючи на інвалідність, ми люди, які мріють, створюють сім’ї, досягають успіху, народжують дітей, подорожують.

Коли Ви намагаєтесь допомогти людині на візку, спочатку спитайте – чи потрібна ваша допомога. Якщо потрібна – уважно вислухайте прохання. Наприклад у візку є зйомні частини, зачепивши які, можна легко нашкодити. Тому важливо цікавитися, без сорому, не відводячи очі.

Мала кількість людей на візках на вулиці не тому, що їх мало в країні, а тому, що не розвинена інфраструктура і люди сидять замкнені в чотирьох стінах.

Про що Ви мрієте?

Я мрію про те, що моя країна буде цілком пристосована для потреб людей з інвалідністю, мрію про мир, про свою фізичну та матеріальну незалежність, про велике кохання.

Що б ви порадили нашим читачам?

Головне не втрачати оптимізму, бажання жити. В будь-якій складній ситуації можна знайти щось позитивне та гарне. Живіть і насолоджуйтеся!

Оксана Кононець.

Світлина героїні матеріалу

Rivne.online

  Категорія:
написати коментар

0 коментарів

Поки немає коментарів

Ви можете бути тим, хто розпочне розмову.

Додати коментар

Ваші дані будуть надійно збережені! Вашу e-mail адресу не буде опубліковано. Також інші дані не будуть передані третій особі.
всі поля обов'язкові до заповнення.