Незламні духом

11 Березня 2020 Друкувати цю новину

Незламні духомНе секрет, що кожна людина прагне реалізувати себе у тій професійній галузі, яка приносить задоволення, стимулює до подальшого розвитку, підтримує фінансовий рівень, мотивуючи таким чином до особистих перемог та вихованню в собі тих якостей, які ведуть до поставленої мети!

Психологи стверджують, що часто люди недооцінюють себе і бояться повірити у власний успіх. Крім того, здебільшого люди свої здобутки або високі показники у професії не вважають досягненням.

В такому випадку, HR-менеджери радять навчитися помічати свої результати, дарувати собі невеличкі подарунки за кожну (сходинку), яку ви так боялись подолати, звичайно, відпочивати після напруженої роботи, яка принесла високий результат.

Пропоную вам познайомитися з вельми цікавою людиною, фахівцем своєї справи, майстром слова і просто чарівною жінкою – Ольгою Тільною.

Пані Ольга – поетеса, прозаїк, перекладач, викладач, магістр гуманітарних наук, кандидат педагогічних наук, лауреат премій «Нові імена України», «Гранослов», з 2003 р. член Національної спілки письменників України.

- Ольго, розкажіть як ви обирали свій майбутній фах, коли закінчували школу?

- Я навчалась у Харківській  гімназії ім. В. Г. Короленка в математичному класі у буремні 90-ті роки.

Мої батьки дуже хотіли, щоб своє життя я пов’язала з економікою, мене це цілком влаштовувало. Але в якості запасного варіанта я розглядала програмування. Я навчалась у математичному класі, мені дуже подобалися природничі науки і я вважала, що це моє.

Зауважу, що у Харківській гімназії я вивчала українську, російську, англійську, німецьку та латинську мови, що свідчить про доволі високий рівень підготовки як для шкіл взагалі, так і для шкіл для дітей з порушенням зору, зокрема. Здобуті знання стали в нагоді, потім у процесі навчання в університеті.

Також ще під час навчання в школі я відвідувала підкурси в інженерно-економічному університеті, в якому я збагнула, що математика шрифтом Брайля дуже відрізняється від математики (справжньої). Адже Брайль – рельєфно-крапковий шрифт є лінійним, а справжня математика зовсім не є такою. Вона містить в собі надрядкові та підрядкові символи, і, залежно, від того, де міститься символ, можуть змінюватись значні концепти.

Одним словом, я зрозуміла, що треба обирати не на ту професію, яку хочеш ти або твої рідні, а ту, якій відповідають твої здібності, завдяки чому ти можеш себе в ній реалізувати.

Я жодної хвилини не шкодую, що вступила на українсько-англійську філологію Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Мені подобалось навчатися, незважаючи на те, що у нас було по 5 – 6 пар на день, що на той час не було доступу до мережі інтернет, навіть мій персональний комп’ютер з’явився лише на третьому курсі. Тому, звичайно, доводилось просити про допомогу у прочитанні матеріалів, користуватися касетними диктофонами, конспектувати лекції за Брайлем, та все це не перешкоджало прагненню до знань.

- Відомо, що ви навчались у Великій Британії, у місті Лідз. Як ви туди потрапили?

- Я пройшла конкурсний відбір в магістратуру за стипендіальною програмою (Chevening) – ЧІВНІНГ від Міністерства закордонних справ Сполученого королівства та Британської ради і, таким чином, на 14 місяців поїхала до Великої Британії. Там у мене була подвійна спеціалізація - науки про розвиток та інвалідність. Науки про розвиток – це і економіка, і публічне адміністрування, і соціологія, а про інвалідність – це, фактично, спеціальна педагогіка та спеціальна психологія.

Власне, потім у Києві я вступила до аспірантури Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України, що тепер носить ім’я Миколи Ярмаченка, і в 2011-му році захистила там кандидатську дисертацію.

Про стипендіальну програму я дізналась наступним чином. Під час написання дипломної роботи я частенько ходила до харківського представництва Британської Ради, оскільки мені потрібна була література, бажано мовою оригіналу. Там я натрапила на рекламний проспект, в якому йшлося про цю стипендіальну програму. Мені допомогли заповнити всі анкетні дані, чимало часу тривав конкурсний відбір і, зрештою, серед 52-ох претендентів з усієї України, обрали лише 9, до числа яких, потрапила і я.

- Порівнюючи навчання в Харкові та у Лідсі, звичайно, відчувається колосальна різниця! Так?

- У Британії в мене не існувало проблем із доступом до інтернету, в бібліотеках було повно книжок, які можна було взяти та відсканувати.

Між іншим, на тиждень у мене було тільки 4 пари і, в порівнянні зі звичним для мене університетським навантаженням, можна сказати, там я перебувала, ніби на канікулах.

Але!!! Потрібно було дуже і дуже багато читати і все англійською мовою. А також всі роботи потрібно було здавати у письмовій формі. А в нашій країні від нас такого не вимагають і, зазвичай, всі іспити та заліки студенти з порушенням зору складають усно, і я теж звикла до такої форми контролю. Можна чудово володіти англійською мовою, але писати нею у науковому стилі, все одно важко.

Система навчання передбачала, що я могла обрати будь-який курс, який мене цікавив і я його відвідувала. Таким чином, не було однієї якоїсь спільної групи, з якою ти навчався, бо кожен відвідував той курс навчання, який хотів.

Британська Рада мені оплачувала 15 годин супроводу на тиждень і цього цілком вистачало. Супроводжуючі особи – там вони називались персональними асистентами - мусили мати рівень освіти не нижчий від бакалаврату. І, що важливо, асистенти не можуть виконувати замість людини з інвалідністю академічних видів роботи, вони лише надають супровід на належному фаховому рівні.

- Цікаво, що за кордоном, при університетах існують центри підтримки студентів з інвалідністю.

- У таких центрах студенти з будь-якою формою інвалідності можуть скористатися необхідними для них пристроями, наприклад, брайлівським принтером, принтером, що друкує збільшеним шрифтом, є можливість інформаційний матеріал переконвертувати в аудіо або електронний варіант. Також доступними є всілякі інші засоби, що допомагають під час навчання студенту з інвалідністю.

Коли студент або студентка з інвалідністю вступає до Вишу, в якому є такий структурний підрозділ, із ними проводиться комплексна оцінка особливих освітніх потреб. Мається на увазі, що студент з інвалідністю разом із працівником центру детально обговорює, яка саме допомога потрібна студенту. З’ясувавши, що саме є необхідним із технічних засобів для студента, ці технічні девайси надаються студентові в оренду на час навчання.

До кожного підхід дуже індивідуальний! Створюються всі необхідні умови для якісного навчання, враховуються навіть ті умови, коли для студента потрібно збільшити час на іспитах.

При цьому варто зауважити, що, коли студент друкує на власному комп’ютері відповіді до тесту чи контрольної роботи, позаду стоїть людина, яка стежить за тим, щоб студент не користувався жодними підказками – словником, орфографом чи будь-яким іншим джерелом підказок. Віддаючи файл контрольної роботи викладачу, студент видаляє його зі свого комп’ютера, щоб не залишилось жодних копій. Тобто, не виникає жодних преференцій студенту з інвалідністю і цілком відсутня позитивна дискримінація.

- Ви тісно пов'язані із питанням впровадження інклюзивної освіти в Україні. Розкажіть, як в інших країнах відбувається процес інклюзивного навчання?

- У 2017-му році я була на стажуванні щодо інклюзивної освіти у Сполучених Штатах. Ця поїздка відбулась також завдяки одній із стипендіальних програм. Її учасниками були представники 4-ох країн світу – Вірменії, України, Індії та Казахстану.

Стажування тривало 6 тижнів. Ми мали можливість подивитися на цілу систему освіти, як вона впроваджена у загальноосвітніх та спеціальних школах, університетах, інститутах.

Основною моєю базою, де я проходила стажування був приватний університет, в якому також є центр підтримки студентів з інвалідністю і його керівником була незряча жінка із порушенням слуху. Також мені цікаво було відвідати дві спецшколи, об'єднані в один навчальний заклад, у якому навчаються діти з глибокими порушеннями зору та слуху, але окрім цього, всі вони ще мають і додаткові розлади: опорно-рухового апарату, мовлення, інтелекту тощо.

Взагалі, зараз у всьому «цивілізованому» світі, якщо дитина має якесь просте порушення, наприклад, просто відсутність зору чи слуху, то це не вважається настільки серйозним розладом, щоб поміщати її до спеціалізованого закладу. Це пояснюється тим, що для такої дитини можна адаптувати середовище і забезпечити її особливі потреби прямо на місці.

Серйозними вважаються порушення опорно-рухового апарату плюс порушення зору або слуху та інтелекту, тобто, множинна чи комбінована форма інвалідності. От для таких дітей існують спеціальні школи, в яких вони, власне, і навчаються. Але такі учні мають можливість за домовленістю відвідувати деякі дисципліни і в загальноосвітніх школах, якщо, наприклад, у них є бажання скласти незалежний іспит і вступити потім до вишу.

- На вашу думку, які відбулись зрушення в Україні за останні 10 років між людьми з інвалідністю та суспільством?

- Звичайно, зрушення відбулись і продовжують відбуватися щодня. Люди з інвалідністю почали більше виходити з домівок, вони здебільшого говорять про себе спокійно, відверто та із почуттям самоповаги, а це сприяє інтеграції у соціум.

Велике значення, також, відіграє та просвітницька робота, що зараз проводиться в соцмережах і ЗМІ. Бо люди, помічаючи особу з інвалідністю, тепер уже значно рідше тікають від неї якомога швидше і якомога далі, натомість, підходять і пропонують свою допомогу, таким чином у свідомості суспільства змінюється ставлення до людей з інвалідністю.

На мою думку, також дуже велику роль у цьому процесі відіграє безвізовий режим. Він дозволяє багатьом людям подорожувати до інших країн, в яких ставлення до людей з інвалідністю є толерантним і, повертаючись на батьківщину, люди привозять з собою частинку цього світогляду, їхнє ставлення вже докорінно змінюється.

- Розкажіть, про вашу перекладацьку діяльність. Як давно займаєтесь перекладами, яка ваша перша перекладена книга?

- Перекладами я займаюся дуже давно! Власне, ще з 1-го курсу університету.Спочатку я перекладала «казки північного народу», потім – вірші тих поетів, яких мусила заучувати за навчальною програмою в університеті.

У мене була мрія видати перекладну антологію, яка б містила вірші, як українською, так і англійською мовами. Ця мрія потихеньку реалізовується, але поки що на це немає достатньо часу.

Перекладами романів я почала займатися з 2016-го року.

Першим моїм перекладеним романом була книга «Сливове дерево» письменниці Елен Марі Вайзман. Звідтоді уже вийшло друком 12 книг у моєму перекладі.

- Звичайно, як кажуть, далі буде!

- Зараз я працюю над дуже цікавою серією книг Едварда Сент-Обіна, що мусять вийти у видавництві «Фабула» вже в цьому році.

Я перекладаю книги складні, в яких трапляється багато іншомовних вкраплень. Мені це приносить величезну насолоду, я збагачую свій світогляд, розширюю межі своєї культурної обізнаності, не даю своєму мозкові закам’яніти.

Звичайно, дуже приємно, коли  твоя робота визнається і помічається. Власне, за переклад книг ірландського письменника Колма Тойбіна, я отримала почесну відзнаку від ірландського літературного товариства.

- Розкажіть трохи про технічний бік справи.

- Щодо технічної складової під час перекладу, то я вже цілком звикла працювати на слух із програмою екранного доступу. Звичайно, існує чимало нюансів і технічних труднощів, зокрема, в читанні двомовних текстів, один із яких обов’язково, читатиметься більш або менш некоректно. Це дуже уповільнює роботу, та я вже звикла працювати із тим, що є.

- Окрім перекладацької діяльності, ви ще й викладаєте у Харківській гуманітарно-педагогічній академії. Які дисципліни ви читаєте?

- Я викладаю на кафедрі корекційної освіти і спеціальної психології. Ми готуємо бакалаврів і магістрів спеціальної освіти, це широкий спектр спеціальностей. Власне, я читаю такі предмети, як «Вступ до спеціальності», «Інклюзивна освіта», «Логодидактика», «Основи науково-педагогічних  досліджень у спеціальній освіті» тощо.

- Ольго, що вас надихає у вашій творчій та професійній діяльності?

- Мене надихають люди, природа та подорожі. Так складається, що інколи доводиться працювати 15 – 16 годин на добу, але потім випадає можливість забути про всі роботи і гайнути кудись на два тижні, де я можу просто відпочивати, не думаючи ні про що.

Я задоволена тим, що завдяки багатьом міжнародним проектам, у яких мені пощастило взяти участь, я познайомилася з багатьма надзвичайно цікавими людьми, яким також цікава і я. Ми підтримуємо зв'язок і по завершенню проектів, підтримуємо одне одного, співпрацюємо,  тобто, це знайомство і спільна діяльність продовжується роками.

Я дуже люблю живу природу, це можуть бути гори, ліс, море… По-справжньому відпочиваєш і надихаєшся тільки в оточенні чогось живого та справжнього. Для мене велике значення має натуральність, природність, оточення і спілкування.

- Ваші поради для досягнення успіху?

- Треба бути реалістично-прагматичними. Треба робити і мріяти не про те, чого начебто хочеться, а те, що в тебе найкраще виходить. І тоді, коли з’являться перші успіхи, коли відчуєш свої професійні досягнення, коли звідаєш це задоволення від чудово зробленої роботи, ти полюбиш обрану професію.

Якщо маєш чудові навички комунікації, розвивай їх в собі і обирай професію, у якій ти можеш їх застосовувати, наприклад, менеджер із продажу.

Маєш вправні руки, тобі подобається займатися творчою працею, наприклад, виготовляти якісь Handmade речі, виготовляй – це буде твоїм заробітком і самореалізацією.

На мою думку, вища освіта потрібна далеко не кожному. Важливіше знайти своє «місце під сонцем» і почуватися щасливою людиною. А коли знадобиться університетський диплом, вищу освіту можна буде здобути й потім.

Тому, керуйтесь принципом: «Дай мені, Боже, не того, що я хочу, а того, що мені треба». А щоб знати, що людині треба насправді, для цього потрібно знати себе, бути із собою чесним, відвертим, знати свої сильні й слабкі сторони і розвиватися в тому, що є слабким, спираючись на свої сильні сторони.

Не бійтеся! Дорогу і життєвий шлях може здолати тільки той, хто йде. А якщо не рухатись уперед, так ніколи й не дізнаєшся, чи вийде у тебе чи ні!

Підготувала Леоніда Пономарьова

  Категорія:
написати коментар

0 коментарів

Поки немає коментарів

Ви можете бути тим, хто розпочне розмову.

Додати коментар

Ваші дані будуть надійно збережені! Вашу e-mail адресу не буде опубліковано. Також інші дані не будуть передані третій особі.
всі поля обов'язкові до заповнення.