Перша частина інтерв’ю з Антоном про зустріч з учасниками АТО, переїзд до Львова, травму, мрії дитинства, підтримку, вплив Андрія Демчука та особливість Паралімпіад – за посиланням.

Про віру

Для мене віра була великим мотиватором, хоча я не є догматичний християнин. Але коли читав Біблію, то віра мені подобалася як самомотивація. Один одному ми допомагаємо, і якась внутрішня віра в вищу силу, мусить бути щось таке. І це дає певну впевненість. Коли церква говорить, що теперішнє життя – це не є щось кінцеве, то ти з того не робиш велику проблему. Ти живеш за совістю. І якщо у твоєму житті ти потрапиш в аварію чи щось станеться, то ти не маєш ніякої втрати, бо це не є щось кінцеве. Але заодно мотивація, що твоє майбутнє залежить від тебе. Те, що ти будеш робити, від твоїх вчинків, від твоєї мотивації залежить те, що будеш мати завтра.

Це не треба доводити, бо те, що ми зараз думаємо, те, що ми зараз вирішуємо, воно впливає на наше майбутнє. І я такий мав характер, що не зважав на думку інших людей. Мені не було важливо, що на мене дивляться, що на мене щось сказали. І я поїхав на рекреаційні ігри і відчув, що, займаючись спортом, я стаю сильнішим, мені стає краще, тому для мене заняття спортом – це як мотивація, як повітря, як те, що потрібно. Коли я лінуюся, але лінуюся день, два і відчуваю, що мені стає погано – це мотивує вставати і йти в басейн. Але якщо ти можеш щось сьогодні зробити, то чому це не зробити? Треба йти до того.

Про харчування та веганство

Роки три тому я подивився один відеосюжет, в якому досить критично було показано наше життя. Під іншим ракурсом. Зокрема були сказані тези, що м’ясо взагалі для людського організму шкідливе. І це змусило задуматися і, мабуть, стало якоюсь переломною точкою. Раніше чув про різні моделі харчування, цікавився роздільним харчуванням.

В мене друг вже 10 років не їсть м’яса. Я сприймав це якось по-іншому. М’ясо – це для мене був образний продукт, воно мені як для спортсмена потрібне. Але на цей момент, коли я почув цю інформацію, в мене був такий період у стані здоров’я, що я відчував якийсь дискомфорт. Мені було важко. Після тренувань почав повільніше відновлюватися, кріпатура почалася, загальна втома, яку я відчував довший період. Не знав, що з цим робити. Були думки про те, що мені вже 33 роки, це вже, напевно, старість.

Після 30 років, дехто з моїх друзів спортсменів казав, що це вже друге життя починається. І ти повинен з тим змиритися. Мені було досить важко. А коли я почув цю інформацію, то задумався, що може дійсно варто спробувати, щось в тому є.

Вирішив, що спробую цілий рік їсти лише рослинні продукти, відмовлюся від всіх продуктів тваринного походження. Це не тільки м’ясо, це і молоко, яйця, все. Буду їсти овочі, фрукти, злаки, цільні зернові продукти. Мені дуже сподобалося.

Про те, що змінило харчування

Розкажу про еволюцію у своєму житті. Коли мені було 16 років, я був високий, вигнався вверх, за якесь там літо дуже сильно виріс. Грудна клітка в мене не встигла, нестандартно деформувалася. Ріст тоді був 183 см, вага близько 50 кг. Ну і тоді я комфортно почувався, все було нормально. Пізніше була травма. У 2008 році, коли я їхав на свої перші Паралімпійські ігри, я займався спортом вже 5 років, відносно не багато, то я важив 70-72 кг. Почав займатися, розвиватися. Звичайно, спорт дуже багато дає для людини, тому що ти набираєшся з кожним разом багато енергії.

На тих Паралімпійських іграх я зайняв 7 місце на рапірі, 10 на шаблі, але я постановив собі мету, що я можу більше. І мені треба працювати. Хотів досягнути кращих результатів, ніж 7 місце. Почав більше тренуватися, і до 2012 року, на наступних Паралімпійських іграх, я вже важив 67 кг. Організм сам підлаштовується під ті умови, в які ти його ставиш. Якщо я почав більше рухатися, енергійніше займатися, організм автоматично скинув тих 5 кг. І що б не робив, що б я не їв, організм сам скинув ті кілограми, які йому були зайвими.

З 2012 року по 2016 рік важив стабільно 67 кг, щоб я не робив. І от у 2016 році я вже зрозумів, що мені важко займатися спортом і треба щось робити: треба або кидати спорт, займатися фізкультурою або міняти щось. В 2017 році я переходжу на вегетаріанську дієту. Які зміни відбуваються в моєму житті? Я розумію, що після переходу в мене вистачає енергії.

До того як сісти на цю дієту, я займався раз в день тричі на тиждень. Але один день я був у Буську, один день я їхав до Львова, тренувався, вертався і на другий день я відпочивав, гуляв. Після того, як я змінив дієту, навпаки, збільшив свої тренування. Тепер тренуюся кожен день. І зранку ще ходжу на плавання або в зал, а ввечері в мене ще тренування. І мені це подобається. І організм скинув ще 5 кг. Зараз десь 60-62 кг. І я себе добре почуваю.

Наразі я їм яблука. Кожен день маю їсти фрукти. Не снідаю. О 12 годині їм фрукти, о 13 годині кашу або бобові чи овочі. Перший прийом їжі – це завжди фрукти. Другий прийом їжі – це може бути все, що завгодно, але стараюся їсти продукти рослинного походження. Ввечері після другого тренування – трохи фруктів, каші. Стараюся, щоб о 8 годині був останній прийом їжі, але жорсткого обмеження нема.

Наразі ще можу собі дозволити каву з солодощами, якщо дуже хочеться. Звичайно, стараюся не їсти щось з яйцями чи ще з чимось, але якщо там буде частина чогось, то нічого страшного. Після переходу на вегетаріанство стала кращою шкіра, зуби. Ця дієта мені дуже підходить. Більшість людей мають проблеми зі здоров’ям саме через неправильне харчування, особливо на свята.

Про свій день

Тренувальний день в мене зараз дуже класний, мені подобається. Прокидаюся, розрухуюся, і в мене о 9 годині басейн, зазвичай це виходить о 9:30. Хочу навчити себе прокидатися о 7 годині ранку, але не дуже це виходить. І тому замість 9 години, я о 9:30 іду в басейн. Якщо це не басейн, то я трошки довше відпочиваю і йду в зал о 12 годині. До того часу ще можна почитати, YouTube подивитися, відпочити. Пізніше в мене невеличка перерва після першого тренування. Це перекусити, погуляти, з кимось поспілкуватися, щось почитати і друге тренування, вже фехтувальне, о 4 годині вечора. Я тренуюся, це індивідуальний урок, робота в парах, мішень, фехтувальні бої. І все. Вечір, знову ж таки, вільний.

Перед змаганнями, особливо відповідальними, у нас навчально-тренувальні збори в Києві. І там все змінюється: в нас дворазові тренування, централізоване харчування і, в принципі, все те саме, тільки вже централізовано.

Про тренування в залі

Зі мною займається Сергій Колосов. Тренуємо верхній плечовий пояс, біцепси, трицепси. Коли він дає вправи, я не питаюся, що там качаю. Довго не займаюся, не можу сказати однозначно який вплив має на фехтування, став я повільніший чи ні. Але дуже великий позитивний момент, що укріплюється плечовий пояс і це дає витривалість під час поєдинків. Знову ж таки, те, що я закачую в залі, я компенсую перекладиною: підтягуюся і вишу на перекладині, й воно все розтягується. Ввечері є фехтувальне тренування, де всі швидкісні властивості м’язів відновлюються. Так воно компенсується: закачав, потім розтягнув. Я вважаю, що те, що я в залі качаюся, мені йде тільки на користь.

Про зміну тактики фехтування

Фехтування – це такий вид спорту, коли ти постійно пробуєш щось нове. Кожне тренування є індивідуальним, і в цьому тренери порівнюють фехтування з мистецтвом: ти постійно творчий. А коли суперники є сильніші за тебе, це вимагає від тебе подвійних зусиль. Коли ти твориш і тобі все виходить, то у своїй фантазії ти є більш впевненішим. А коли ти вже програєш, ти повинен підлаштовуватися під суперників і дійсно робити те, що буде ефективним в бою.

Про нестабільність у виступах

Це звичайна практика, коли ти тренуєшся, йдеш до вершини. В спорті є підйоми та є спади. Коли фехтуєш з кимось на рівних, то одного разу ти можеш виграти, іншого разу ти можеш програти. У спорті все може бути. Й чим ти професійніший, тим ти стабільніше виступаєш. Тому логічно, що на початку кар’єри я був нестабільний, а от з досвідом, з певним професіоналізмом, це все вирівнялося. І з 2010 року був такий період, що кожні мої змагання були з нагородою.

Зараз трошки спад, бо змінюється харчування, підхід, зброя. Але я думаю, що мій зоряний час ще настане.

Про тренування

У нас є Андрій Демчук, Валера Галій, він лівша, так само з Буська, Наталя Морквич, вона дуже швидка. У нас у Львові дуже гарне поєднання: 4 людини, й для повноцінного тренування це більш, ніж достатньо. Щоб організувати тренування з фехтування, треба чотири спортсмени. І то в нас зараз така ситуація, що Андрій травмований, він тренується тільки на шаблі. Наталка травмована, вона уроки бере в Андрія Віталійовича. Я не травмований, але оскільки Валері вирізали апендицит, то в нас була така ситуація, що вчора Наталка прийшла пів четвертої на тренування, отримала урок в Андрія Віталійовича. Я прийшов в четвертій, отримав урок в Світлани Миколаївни. Андрій прийшов в п’ятій годині – отримав урок в Віктора Миколайовича. Ми ніби всі разом, але й всі окремо.

Про створення баскетбольної команди

В нас проблеми з баскетбольною командою. Там був певний конфлікт інтересів, і команди нема, команда закрита. Дуже шкода, з задоволенням приходив декілька раз на тренування з баскетболу. Мені дуже подобалося. Тому що баскетбол – це динамічний вид спорту і в ньому ти більш розвиваєшся. Фехтування більш одностороннє, а баскетбол – двосторонній.

Про користування громадським транспортом

Мені подобається користуватися громадським транспортом. Звісно тобі треба знайти якихось дужих хлопців, які допоможуть сісти в автобус, які є не зовсім доступними. Але коли ти вже сів, ти ні про що не думаєш і насолоджуєшся подорожжю. Ти не прив’язаний до машини. Тому що пересування по місту створює певні обмеження: ти мусиш слідкувати за рухом, ти мусиш припаркуватися в певному місці. Це тебе ставить в певні рамки. В громадському транспорті ти більш розслаблений, більш вільний. Ти зайшов в один заклад, перейшовся до другого, взяв таксі якщо треба.

Про роботу на швейному підприємстві

Працював на львівському швейному підприємстві “Силует”, за машинкою шив, робив певні операції. Десь рік я працював на цьому підприємстві, мені не дуже виходило, але це дало мені можливість закріпитися у Львові на певний час, коли мені треба було тренуватися.

Я спершу хотів поступати на менеджера по туризму в Кам’янець-Подільський технікум, але не вистачило мені такого стрижня. Мама сказала, що в Самбір ближче, тому я погодився. Туризм залишився в хобі, і я виношую плани розвиватися в цій сфері.

Про вплив Світлани Колесникової

Для спортсмена не є новиною, що участь тренера є дуже важливою. Сам по собі спортсмен не може досягнути успіху. В нашому спорті без тренера, якщо, наприклад, взяти людину з вулиці, їй дуже важко буде досягнути якогось результату. Щоб досягнути чогось, тебе хтось мусить навчити. І якщо ти приходиш і тебе ніхто не навчить, то те, що ти самостійно вивчишся за 20 років, то тренер тебе може навчити за півроку.

Тому якщо ми говоримо про результат, то не можна говорити лише про роботу спортсмена. Результат спортсмена – це також і результат тренера, бо спортсмен сам по собі нічого не може досягнути.

Про змагання зі здоровими спортсменами

В нас кожного року, завдяки Андрію Демчуку, є можливість поїхати на турнір у Франції. Там проводять такий комерційний турнір. Але основна ідея в тому, що фехтування є єдине, і там кожен бажаючий може сісти на фехтувальний візок та позмагатися за перше місце. Щоб якось зацікавити країни, бо це не офіційний турнір, там є певна матеріальна винагорода, щоб зацікавити інших фехтувальників. За перше місце дають 400 євро.

Але для мене, щоб виграти в такому турнірі, це майже нереально тому, що в класичному фехтуванні є два класи: А та B. B-клас – це такі як я, на візку, з травмою хребта, які погано володіють спиною. Клас А – це з ампутацією, ДЦП, які здоровіші, і в них може не бути ноги, може бути координація порушена. З ними змагатися мені набагато важче. Вони навіть чисто фізично багато хто мене переграють. Але на цих змаганнях всі зрівняються. І це додає додаткового шарму в змагання, царює дружня атмосфера. І ти змагальним азартом запалюєшся.

Зазвичай в Франції є здорові спортсмени, є дуже багато початківців. І з більшістю з них в мене проблем нема. Вони аматори, вони приходять на ті змагання, платять вступний внесок, щоб просто фехтувати з професійними спортсменами. Але для професійного здорового спортсмена, який топ-рівня, він сильніший за нашого топа. Конкуренція в здоровому спорті набагато вища. Тому для адаптації їм треба дуже мало часу. І, в принципі, були такі випадки, коли приїжджали здорові спортсмени і вони вигравали цей турнір. Але дуже часто виграють і паралімпійці.

Про виступи перед дітьми

Коли ти розказуєш цікаво про якусь річ, особливо, коли розказуєш про змагання, про нагороди чи країни, то діти дуже з захопленням ставляться. Діти запалюються, ти можеш передати їм частинку натхнення. Тому що будь-яка зустріч з молоддю – це мотивувати дітей щось робити. Мотивувати дітей займатися спортом, займатися мистецтвом, займатися якимось хобі. І в кінцевому результаті стати професіоналами в певній сфері. Це гарна ідея, з молоддю потрібно працювати, потрібно показувати їм приклад. І вони зможуть чогось досягнути і стати тими, кого від них очікують.

Про фільми, книги та музику

Люблю українську музику. Музика “Антитіл” дуже подобається зараз, пару пісень послухав і сподобались. Вони зараз стадіони збирають, у Львові не потрапив на їх концерт, може в Харкові вдасться піти послухати.

Мені подобаються фільми, наближені до реальних подій. Подобається дивитися те, що засноване на реальних подіях. Свого часу дивився серіал “Вікінги”, історичний. Пізніше вийшли “Гра престолів”. Але там вже закручено, тому щось таке фантастичне вже менш цікаве. Подобається подивитися на гру акторів, переживання, стосунки. Але, на жаль, зараз немає багато часу, тому нових серіалів мало дивлюся.

Зараз мене дуже вразили книжки Арнольд Ера “Живое питание”. Мені важлива суть. Якщо є якась книжка, де розповідається, що треба робити, то мені важлива суть. Тому книжка Арнольда Ера “Живое питание” мені дуже зайшла. Зараз читав про ГМО, трошки там пропаганди є, щось повторюється, тому ще читаю, ще в процесі.

Про шаблі для нагород

В липні у Варшаві традиційно відбувається кубок світу “Шабля Квінського”. Основною ідеєю та родзинкою турніру є те, що всім переможцям вручають шаблю Квінського. І от чотири рази я вигравав цей турнір, і в мене є чотири шаблі. Три з яких висять в мене вдома, одну я в залі залишив.

Про вищу освіту

Досягнув мети, яку ставив перед собою – закінчив бакалаврат. Щоб тренувати дітей, потрібна вища освіта. І в законі не говориться про те, це має бути бакалавр чи магістр. Мені бакалавра вистачає.

Вчився в Миколаєві. В мене був тренер з цього міста, який допомагав на шаблі. У 2012 році знайомий сказав: “Чого в Миколаїв? Іди до Львова”. Я кажу: “Ну давай, але я знаю, що там не приймають людей на візках”. Ми пішли в приймальну комісію університету, де нам сказали що приймати в університет фізкультури людей на візках – слід створити спеціальну програму, яка має бути затверджена Міністерством освіти. Але тоді цієї програми не було, і людей з інвалідністю не приймали. А в Миколаєві тренер пішов в приймальну комісію і йому сказали: “Та звичайно, нехай вчиться, приїжджайте, в нас є одна бюджетна ставка”.

Про роботу тренером

Пробував займатися тренерською діяльністю, але, на жаль, не можу в повній мірі поєднувати. Пробував в Буську секцію відкрити. Було дуже складно поєднувати. Бо ти набираєш дітей, і щоб досягнути успіху, ти повинен весь час вести ту дитину. Навіть якщо ти на місці, то приходять діти, і якщо ти їх не зацікавлюєш, то вони відсіюються. А якщо ти пропадаєш на місяць, відповідно, вони відсіюються вдвічі швидше. І тому щоб вести повноцінну тренерську кар’єру, мені треба мати компаньйона на місці, щоб на час відрядження він займався б моїми спортсменами.

За кілька днів читайте третю частину інтерв’ю з Антоном Дацком.

Спілкувались Станіслав Безушко і Христина Кобак. Публікація підготовлена за сприяння ГО “Освітній центр з прав людини у Львові”

Спорт 24