Інклюзивне навчання в Ужгороді, або як здобути шкільну освіту на інвалідному візку

Інклюзивне навчання в Ужгороді, або як здобути шкільну освіту на інвалідному візку
13 Січня 2014
Друкувати цю новину

Інклюзивне навчання в Ужгороді, або як здобути шкільну освіту на інвалідному візку

“Рівні можливості, рівні права” – так звучить гасло на підтримку осіб з інвалідністю. Говорячи про особливих дітей, вкотре порушується питання їх освіченості. Будучи шкільного віку, від них не вимагають повної освітньої програми. Але, вже у працездатному віці їх треба працевлаштовувати.

У 2010 році в Україні запровадили поняття інклюзивної освіти. Згідно з ЮНЕСКО інклюзивна освіта – це процес звернення та відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади. Метою інклюзивного навчання є покращення навчального середовища, де гарантується забезпечення потреб учнів і повага до їх здібностей та можливостей бути успішними. Так пояснюють це поняття в офіційних документах. А простіше кажучи, школа повинна відповідати на потреби всіх учнів без винятку. Адміністрація закладу має вносити необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів. А все заради забезпечення рівності можливостей.

Ужгородські діти з особливими потребами, яким медики дозволили проходити звичайну шкільну програму, мають таку можливість на базі багатопрофільного ліцею “Лідер” ЗОШ І-ІІІ ступенів № 20. Тут клас школярів об’єднаний в один – групу соціальної реабілітації. Із ними щоденно займається вихователь Крістіна Кончаська. До слова, в інклюзивному класі кількість учнів не має перевищувати 20. Деякі школярі, що мають не надто важкі фізичні вади, займаються у звичайних класах. У стінах школи дітки знаходяться до 16-ї години щоденно, каже соціальний вихователь Крістіна Кончанська.

“Це діти з особливими можливостями. І, звичайно, навчити, привчити – це доволі важкий процес. Інформацію постійно треба повторювати, ми часто повертаємось до того, з чого починали урок. Це справді дуже важко, бо це особливі діти. Але…ми намагаємося. Звичайно, є результати. Чи не тому ці діти у звичайній школі, вони вчаться і можуть це робити. І ми це бачимо, і так визначила спеціальна комісія”, – розповідає пані Крістіна.

Освітяни упевнені, дитина має проводити свій час з однолітками. І нехай це особлива когорта, але будучи поміж інших учнів, діти з інвалідністю розвивають комунікативні і соціальні навички, тим самим готуючи собі підґрунтя для подальшого освітнього процесу. “Щодня на навчання до нас привозять 18 учнів. Позаминулого року у нашій школі відкрили два класи із інклюзивним навчанням. Ми уклали угоду із “Дорогою життя” про безкоштовні освітянські послуги на базі школи. Також їм допомагає місцева влада. Для спеціального навчання ми виділили 4 класи, де дітки перебувають із своїми вихователями, реабілітологами. Приходять відповідні лікарі, що займаються з ними і, звичайно, вчителі які проводять індивідуальне навчання” – Мар’ян Комарницький, директор багатопрофільного ліцею “Лідер” ЗОШ І-ІІІ ступенів № 20.

За офіційними повідомленнями, інклюзивна освіта – це сучасний метод надання якісних освітніх послуг. Ще на початках провадження спеціального навчання, управлінці бідкались через гостру нестачу роз’яснювальної роботи з громадою, педагогічною та медичною громадськістю. Ще однією проблемою вважали не сприйняття інклюзивного навчання батьками як здорових дітей, так і дітей з інвалідністю. Адже інклюзивне навчання не розділяє учнів у класі. Утім, немало важливим є порозуміння інших школярів. Як розповідає соціальний вихователь, у 20-й школі діти із повагою ставляться до особливих учнів: “Тут з цим проблем немає. Діти абсолютно нормально реагують на “не таких як всі”. Навпаки, тут виховується зріле суспільство, яке завжди готове допомогти: відкрити двері, допомогти дитині на інвалідному візку. З цим проблем нема. Моя особиста думка, – дуже добре, що у звичайних школах є такі класи. Це виховує нашу громаду, із самих її початків”, – продовжує Крістіна Кончанська, соціальний вихователь.

В цілому ж, говорячи про адаптацію дітей з особливими потребами, не варто забувати про виховну функцію населення. Водночас, мова йде не про виключно дію державних програм, а про особистий погляд на особливих осіб, що є часткою всього суспільства. “Якщо ми з самого дитинства будемо рости з такими дітьми, коли вони виростуть, адаптаційних проблем у них майже не буде. За моїм спостереженням, наше суспільство зараз не дуже охоче приймає цих дітей. Ми ще “не доросли” до цього, не можемо ментально… Але такі діти є. І це потрібно бачити, і це потрібно визнати”, – наголошує соціальний вихователь.

Наразі освітяни переконують – інклюзивна освіта набуде сталого розвитку, якщо найперше, свою думку про спеціалізовану освіту змінить суспільство. Звичайно, якщо матеріально-технічна база шкіл теж суттєво покращиться. Та зрештою, якщо батьки особливих дітей перейматимуться питанням відкриття інклюзивних класів на базі загальноосвітніх шкіл.

Минулого року у державному бюджеті України видатки на інклюзивну освіту збільшили у 2,5 рази, до 48 млн. грн. Це спонукало створення відповідних класів при загальноосвітніх школах, а також окремих груп при дошкільних закладах. 10 млн. грн. чиновники передбачили на підручники.

Інклюзивне навчання в Ужгороді, або як здобути шкільну освіту на інвалідному візку

Євгенія Фанта для Ужгород.net

  Категорія: