Інклюзивна освіта в США

29 Грудня 2011 Друкувати цю новину

Інклюзивна освіта в СШАІнклюзивна освіта в Україні почала заявляти про себе не так вже давно. Для нас це своєрідний революційний прорив, який поки що реалізується частково. Мені досить часто доводиться відвідувати навчальні заклади по всій Україні, і сьогодні майже неможливо побачити там дитину, яка пересувається на інвалідному візку, не кажучи вже про нечуючих або незрячих учнів чи студентів.

Інклюзивна освіта залишається більшою мірою «ексклюзивною». Адже від радянських часів ми успадкували принципово іншу модель навчання дітей з інвалідністю. Утримаюсь від однозначної оцінки цієї системи навчання, оскільки в ній були окремі «плюси», і вона абсолютно відповідала реаліям і рівню свідомості тогочасного суспільства. Наразі розуміння необхідності нових підходів до організації інклюзивного навчання є загальнодержавною проблемою.

Кажуть, що не дуже розумний вчиться на своїх помилках, а розумний – на помилках інших. Тим більше, що помилками можуть стати покалічені долі дітей, яким і так вже чимало випало на їх життєвому шляху. Щоб не вигадувати велосипеда, варто скористатися напрацьованим позитивним досвідом організації інклюзивної освіти в інших країнах. Таким досвідом радо і щиро ділилися американські колеги з групою українських фахівців під час їх десятиденної подорожі у вересні 2011 року до Сполучних Штатів Америки в рамках програми «Інклюзивна освіта для осіб з обмеженими можливостями».

Брати краще в інших

Мене як фахівця, який щоденно має справу із законопроєктами з питань вищої освіти, цікавило, в першу чергу, як ця проблема вирішується там на законодавчому рівні, і що треба змінити в наших нормативно-правових актах для того, щоб нарешті конституційний принцип громадян України щодо їх права на освіту став реальністю.

Треба віддати належне організаторам поїздки, які розробили програму таким чином, щоб вона максимально охопила всі рівні організації, управління та підтримки інклюзивного навчання як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. В результаті кожен з нас отримав цілісне розуміння системи інклюзивної освіти в США, починаючи від законодавчої бази з реалізації завдань інклюзивної освіти під час зустрічей в Міністерстві юстиції США та в Міністерстві освіти США, знайомством з інноваційними практиками організації інклюзивної освіти в школах та університетах та закінчуючи діяльністю громадських організацій.

Важливі деталі

Хотілось би зробити акценти на окремих моментах, які видаються мені важливими і вартими уваги. Уявлення про США як про країну великих можливостей для самореалізації за принципом «зроби себе сам» стає зрозумілим, коли спілкуєшся з нечуючою від народження людиною без сурдоперекладача, яка до того ж володіє кількома іноземними мовами і має змогу працювати професором в Галаудетському університеті (м. Вашингтон), навчаючи інших глухих студентів.

Навряд чи кого здивуєш в США високопосадовцем, який користується інвалідним візком. Це один із стандартів життя, коли люди, які мають фізичні або психічні вади, повноцінно інтегруються в соціум і відповідно до своїх можливостей і здібностей реалізуються як особистості, і тим самим приносять користь суспільству. Життєвою нормою це стало лише після її законодавчого закріплення, починаючи з 70-х років у цілій низці нормативно-правових актів про заборону дискримінації осіб з інвалідністю та про захист їх прав, про безкоштовну освіту для дітей-осіб з інвалідністю. Ще живі та болісні спогади людей з інвалідністю, які на собі відчули принизливу залежність від інших людей, виникнення в них почуття меншовартості. Сьогодні це успішні люди, які своїм прикладом підтримують і надихають інших.

Зрозуміло, що людина з інвалідністю може стати соціально успішною людиною лише, якщо в державі створені для цього відповідні умови, в першу чергу, питання вирішене на законодавчому рівні. А кількість таких успішних, «self-made» людей – це показник громадянської зрілості суспільства.

Небайдуже суспільство

Ще одним таким показником є активна участь пересічних громадян у вирішенні проблем людей з інвалідністю. Різноманітні соціально-реабілітаційні установи, центри, де готують собак-поводирів для незрячих, великою мірою існують за рахунок приватних коштів або просто безоплатної участі людей, які жертвують своїм вільним часом, аби допомогти людям з інвалідністю. І масштаби такої допомоги вражають. Одне з найбільших вражень – це зустрічі в центрі під назвою «A. Collier Sensory Complex», який знаходиться в структурі школи, де навчаються діти з інвалідністюи.

На базі цього закладу створено один з перших в світі мультисенсорних центрів, обладнаний із врахуванням потреб дітей з різними вадами розвитку та побудований за сприяння і на кошти, зібрані федеральним суддею п. Лейсі Колліром. Одразу екстраполюючи цю ситуацію на Україну, хотілось би і в нас мати якомога більше таких небайдужих високопосадовців.

Свідоме ставлення пересічних громадян до проблем людей з інвалідністю в Сполучних Штатах Америки сформувалося під впливом іміджу державної політики інклюзії, яка, на жаль, відсутня в Україні.

Обрати правильний шлях

Формування гуманного ставлення громадян до людей з інвалідністю починається з раннього віку – з дитсадка та школи. Адже школа є не тільки центром, де здобувається освіта, але й центром побудови суспільства.
Розвиток руху за впровадження інклюзивної освіти в США почався в другій половині 20 століття. Очевидно, що за такий відносно короткий проміжок часу, країна зробила величезний крок у напрямку інклюзивної освіти, подолавши бар’єри свідомості та довівши переваги такої освіти. За цей час відбувся перехід від механічного поєднання в одному класі дітей з інвалідністю та дітей із звичайним розвитком до створення оптимального навчального середовища для дітей з вадами, яке передбачає їх повноцінну участь у житті колективу. 
Учителі та вихователі шкіл і дитсадків, в яких ми побували, розповідали, що діти, які навчаються в інклюзивних класах, краще і терплячіше ставляться до «несхожих на них людей». У них формується вища соціальна відповідальність за того, хто поруч з тобою і слабший за тебе.

Складовими формули успіху навчання таких дітей є інклюзивне оцінювання, яке ґрунтується на результатах моніторингу прогресу дитини, практика виховання позитивної поведінки у дітей і спільна робота вчителів у класі, які намагаються зрозуміти проблему дитини, щоб їй допомогти.

І ще одне. Мені пощастило під час подорожі познайомитись із непересічними, небайдужими людьми, нашими співвітчизниками, – піонерами розбудови інклюзивної освіти в Україні, як наприклад, з деканом філологічного факультету Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Ольгою Крсек, з психологом реабілітаційного центру у Львові «Джерело» Євгеном Суковським та іншими. Кожен з них на своєму робочому місті, в університеті, соціальному-реалібітаційному центрі, які знаходяться в різних куточках країни, робить, без перебільшення, благородну справу. Такі зустрічі дають надію, що ми рухаємось в правильному напрямку, і нам лише бракує швидкості, щоб подолати довгу дорогу стереотипного та байдужого мислення до створення суспільства рівних можливостей.

Козієвська О.І.,
головний консультант Комітету Верховної Ради України
з питань науки і освіти, к.н. з державного управління

Газета «Без Бар’єрів» №24 27.12.2011 р

  Новина має такі "мітки":
  Категорія:
написати коментар

0 коментарів

Поки немає коментарів

Ви можете бути тим, хто розпочне розмову.

Додати коментар

Ваші дані будуть надійно збережені! Вашу e-mail адресу не буде опубліковано. Також інші дані не будуть передані третій особі.
всі поля обов'язкові до заповнення.