Звіт по проекту: „Підвищення професійного рівня організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їх сімей”

21 Лютого 2012 Друкувати цю новину

    Завдання проекту: сприяти тісній співпраці між державними та недержавними благодійними, громадськими організаціями та установами з метою забезпечення загальнодоступності послуг для неповносправних дітей та їх сімей; сприяти розвитку послуг командного типу та багаторівневій співпраці у сфері допомоги неповносправним дітям та їх сім’ям; представити існуючі моделі реабілітації неповносправних дітей та їх сімей (на прикладі 9-ти організацій-учасників); створити можливості професійного обміну між організаціями-учасниками, розробити стратегію партнерських стосунків, з метою передачі здобутків та досягнень організацій на державний рівень.

     Стратегія проекту передбачала вивчення досвіду організацій-учасників – 5-ти Центрів реабілітації дітей з особливими потребами різних регіонів України; проведення експертної оцінки роботи реабілітаційних центрів, вивчення професійного потенціалу та потреб.

     В процесі реалізації проекту крім запланованих 5-ти організацій, взяли участь 11. Ще 6 Центрів реабілітації дітей з функціональними обмеженнями виявили зацікавленість та бажання взяти участь у даному проекті.

     Отже, в цілому у проекті працювало 11 організацій, що працюють в інтересах неповносправних дітей та їх сімей:

- Львівський навчально-реабілітаційний Центр “Джерело”;
- Уманський центр медико-соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю;
- Харківський Центр раннього втручання;
- Харківський Центр реабілітації осіб з інвалідністю дитинства „Промінь”;
- Білоцерківський реабілітаційний центр для дітей, хворих на ДЦП “Шанс”;
- Бродівський навчально-реабілітаційний Центр “Струмок”;
- Котовський міський Центр реабілітації дітей-осіб з інвалідністю;
- Відділення ранньої соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю м. Попасна Луганської обл.;
- Донецький Центр соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю та молодих осіб з інвалідністю „Радуга”;
- Спеціалізована дошкільна установа № 591 м. Києва, для дітей з вадами опорно-рухового апарату;
- Івано-Франківський Навчально-реабілітаційний Центр для дітей з вадами опорно-рухового апарату.

     Важливим кроком в реалізації проекту стала Угода про співпрацю Державного Комітету у справах сім’ї та молоді та Національної Асамлеї осіб з інвалідністю України, яку підписано 6 червня 2003 р. Угоду укладено з метою координації зусиль, вироблення програми спільних дій, виконання спільних проектів, спрямованих на підтримку людей з особливими потребами. Угодою було визначено основні напрямки співпраці, такі як організація і проведення конференцій, семінарів, „круглих столів” та інших спільних заходів з питань соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями та сімей, в складі яких є інваліди або виховуються діти-інваліди; проведення наукових досліджень, моніторингів громадської думки, соціологічних опитувань щодо соціального становища осіб з інвалідністю, їх сімей і дітей, пошуку перспективних шляхів вирішення проблемних питань; координація і підтримка діяльності громадських організацій щодо реалізації соціальних програм; розробка комплексу спільних заходів у напрямі інтеграції осіб з обмеженими можливостями; проведення спільних літніх інформаційно-реабілітаційних таборів для лідерів та активістів громадського руху осіб з інвалідністю; сприяння зайнятості осіб з обмеженими можливостями та ін.

     В рамках цієї угоди між Державним Комітетом України у справах сім’ї та молоді і Національною Асамблеєю осіб з інвалідністю України, за підтримки Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ в липні 2003 року в місті Коблево Миколаївської області на базі пансіонату „Чорноморець” було проведено ІІІ літній інформаційно-реабілітаційний табір для представників організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їхніх родин, а також жінок-осіб з інвалідністю. Мета проведення табору - активізація руху людей з інвалідністю, сприяння багаторівневій співпраці державних та недержавних організацій, установ і закладів у сфері допомоги неповносправним дітям, їх сім’ям, а також жінкам-людини з інвалідністюм.

     В роботі табору взяли участь 30 учасників, серед яких представники Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, НАІУ, громадських організацій жінок-осіб з інвалідністю, а також керівники центрів реабілітації дітей-осіб з інвалідністю з різних областей України: Реабілітаційного центру для дітей хворих на ДЦП м. Білої Церкви, Центру медико-соціальної реабілітації м. Умані, Навчально-реабілітаційного центру „Джерело” м. Львова, Реабілітаційного центру „Струмок” м. Броди Львівської області, Центру реабілітації дітей-осіб з інвалідністю м. Котовська Одеської області, Відділення ранньої соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю м. Попасної Луганської області, Навчально-реабілітаційного центру м. Івано-Франківська, Центру реабілітації дітей-осіб з інвалідністю „Промінь” м. Харкова, Центру раннього втручання м. Харкова.

     В рамках літнього табору учасники отримали інформацію щодо участі НАІУ у формуванні та реалізації державної політики щодо соціального захисту та реабілітації осіб з інвалідністю; взяли участь в обговоренні питань можливостей реалізації проектів із соціального захисту дітей і жінок-осіб з інвалідністю, важливості співпраці державних структур, зокрема Державного Комітету у справах сім’ї та молоді, з громадськими організаціями, мали можливість детально ознайомитись з нормативно-правовою базою щодо соціального захисту осіб з інвалідністю, а також мали можливість ознайомитись з діяльністю Миколаївського Державного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю “Надія”.

     Під час табору було проведено “круглий стіл”, в роботі якого взяли участь представники Державного Комітету у справах сім’ї та молоді, НАІУ, а також керівники Центрів реабілітації дітей-осіб з інвалідністю 9-ти міст України.

     В процесі роботи розглядались та обговорювались питання щодо вироблення узгодженого підходу до ранньої соціальної реабілітації з боку громадських організацій неповносправних і в першу чергу з боку існуючих реабілітаційних центрів та установ різного підпорядкування, які вже працюють у цьому напрямку. Учасники висвітлили погляди щодо питань, які потребують принципового вирішення, такі як законодавче забезпечення, підготовка кадрів, вироблення системи чи мережі центрів реабілітації, наукова розробка та обгрунтування моделей центрів реабілітації, розробка підходів щодо залучення батьків та організацій осіб з інвалідністю до процесу прийняття рішень, вироблення механізмів залучення донорських ресурсів.

     Під час роботи “круглого столу” відбулась презентація проекту “Підвищення професійного рівня організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їх сімей”, який підтримано Дитячим Фондом ООН ЮНІСЕФ. Проект було представлено, як можливість для організацій, що приймали участь у даному заході, для обміну професійними знаннями, вміннями та досвідом, що в свою чергу сприяло б розвитку не тільки даних організацій, але й всієї галузі соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю та їх сімей в цілому у країні. Було наголошено на необхідності тісної співпраці між державними та недержавними благодійними організаціями та установами, щоб забезпечити загальнодоступність послуг для неповносправних дітей та їх сімей, сприяти розвитку послуг завдяки мультидисциплінарній груповій роботі, тобто роботі різнопрофільних спеціалістів у команді однодумців.

     Учасники “круглого столу” розглянули можливі шляхи спільних дій в зазначеному напрямку, розробили робочий план та виробили стратегічні напрямки роботи щодо співпраці.

     У ході проведення табору було прийнято рішення створення Ради з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю при Національній Асамблеї осіб з інвалідністю України у складі: Ганни Кукурузи (Харківський Інститут раннього втручання), Володимира Крижанівського (Білоцерківський Центр реабілітації дітей хворих на ДЦП “Шанс”), Миколи Сварника (Навчально-реабілітаційний центр “Джерело”, м. Львів), Наталії Скрипки (Національна Асамблея осіб з інвалідністю України, координатор проекту).

     Створення Ради з питань ранньої соціальної реабілітації не було передбачено проектом, але даний крок став можливістю об’єднати зусилля багатьох організацій „колег” (не залежно від форм власності та підпорядкування), що працюють в інтересах неповносправних дітей; перспективою подальшого узгодження дій спрямованих на покращення та вдосконалення процесу організації реабілітаційних послуг в різних регіонах країни, що в свою чергу сприятиме покращенню становища неповносправних дітей та їх сімей в Україні.

     На першому етапі проекту в результаті спільної роботи групи спеціалістів та експерта проекту, було розроблено анкету, яка містила 28 питань щодо історії розвитку організації, форм та методів роботи, реабілітаційних програм, формування методичної бази, матеріально-технічного забезпечення, штатного забезпечення, фінансування, співпраці з іншими структурами та установами, підтримки з боку держави та ін. За згодою керівників Центрів – учасників проекту, було проведено анкетування 11 організацій, що брали участь у проекті.

     Отримана інформація, після певного аналізу та обробки, стала основою для подальшої реалізації проекту. Тобто на основі отриманої інформації (потенціал організації , потреби) було побудовано план подальших заходів.

     „Потреби” – стали визначальним аспектом при виборі тематик для проведення навчальних семінарів. (Саме фахівці організацій-учасників проекту стали замовниками тем; попередньо перед проведенням кожного навчального курсу, організація- учасник надсилала перелік питань, які на їх думку мають бути розглянуті під час семінару).

     Визначення „потенціалу” – в свою чергу дало можливість скористатись досвідом організацій – учасників. Так, наприклад, свідомо для проведення семінарів було обрано бази Центрів реабілітації саме Харкова (відпрацьована модель командної роботи з сім’єю – семінар на тему: „Командна робота в ранньому втручанні”), Білої Церкви (на Україні всього два Центри , що використовують костюми „Гравістат” для реабілітації дітей з вадами опорно-рухового апарату, даний Центр - один з них. Отже і семінар на тему: „Методи реабілітації дітей з вадами опорно-рухового апарату”), Лютіжа, Донецька.

     Крім того всі навчання проводили тренери – фахівці Центрів- партнерів проекту. Важливо, що слухачам семінарів пропонувався не зарубіжний досвід, а вже адаптований та випробуваний в умовах нашої країни вітчизняними спеціалістами.

     В жовтні 2003 р. На базі Національного Центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації осіб з інвалідністю в м.Євпаторія було проведено Всеукраїнську конференцію „Актуальні проблеми медико-соціальної експертизи та реабілітації осіб з інвалідністю. Активна реабілітація осіб з інвалідністю-спинальників.”

     Організаторами конференції виступили Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, Комісія з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, а також Національна Асамблея осіб з інвалідністю України. В роботі конференції взяли участь близько 180 учасників.

     На конференції працювали чотири секції: “Медико-соціальна експертиза та медична реабілітація осіб з інвалідністю”, “Рання соціальна реабілітація дітей-осіб з інвалідністю” (проведення даної секції було здійснено за підтримки ЮНИСЕФ), “Соціально-трудова та професійна реабілітація осіб з інвалідністю”, а також “Активна реабілітація осіб з інвалідністю з ушкодженням хребта та спинного мозку”.

     Учасники проекту ЮНИСЕФ „Підвищення професійного рівня організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їх сімей” взяли участь саме в роботі секції “Рання соціальна реабілітація дітей-осіб з інвалідністю”.

     Проведення даного заходу не передбачалось робочим планом проекту, але членами Ради з питань ранньої соціальної реабілітації (яку було створено під час проведення круглого столу) було прийнято рішення про важливість та необхідність участі у даній Всеукраїнській конференції.

     Ключове питання, що розглядалось під час конференції – створення моделі ранньої соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю в Україні. На секційних засіданнях учасниками було виділено шість основних аспектів данного напрямку, навколо яких і відбувались дискусії протягом трьох днів:

     Загальна концепція, філософія, головні принципи ранньої реабілітації;
Модель центру ранньої соціальної реабілітації. Організація послуг, програми центру, раннє виявлення та скерування дітей;
Специфіка послуг для дітей з руховими вадами, розумовою відсталістю, порушеннями сенсорики і їх організація;
Команда фахівців, штатна структура ЦРСР, ставки і нормативи. Підготовка спеціалістів;
Робота з сім’єю. Батьки як члени команди спеціалістів. Роль громади і місце раннього втручання в системі послуг. Інтеграція;
Законодавче і фінансове забезпечення, міжнародна співпраця та перспективи залучення коштів.

     Результати роботи секції знайшли своє висвітлення в рекомендаціях щодо написання та прийняття резолюції конференції.

     Рекомендації Секції щодо написання та прийняття резолюції конференції:

     Життєво важливим середовищем для дитини з особливими потребами є її сім’я, тому базовими цінностями діяльності держави і громадськості в цій сфері слід визнати деінституалізацію, інтеграцію, нормалізацію, соціалізацію дітей, індивідуалізацію. Має також відбутись переорієнтація від роботи з дитиною на роботу з сім’єю.

     Термін „раннє втручання” та „рання соціальна реабілітація” слід розділити. Раннє втручання застосовується як правило у віці 0-3 роки, часом до 6 років чи пізніше у випадку першого виявлення чи виникнення патології. Важливі риси раннього втручання – оперативність, сімейноцентричність, полідисциплінарність, командність, базування в громаді, орієнтація на інтеграцію. Рання соціальна реабілітація – це ширший процес, спрямований на розвиток і соціалізацію дитини. Прийнято вважати, що він триває до 7 років. Робота поширюється не лише на дітей з встановленою інвалідністю, але й на дітей „групи ризику” та їх родин.

     Рання соціальна реабілітація для справді ефективної роботи вимагає мережі відповідних програм у сферах охорони здоров’я, соціального захисту, освіти, профорієнтації, які б були наближені до споживачів і не вимушували батьків здавати їхніх дітей до інтернатів. Зокрема одним з найнеобхідніших компонентів є інтеграційні шкільні установи і школи. Це не означає, що їх треба заново створювати. Але необхідний комплекс заходів для більшої відкритості системи освіти, починаючи з фізичної доступності закладів і закінчуючи навчанням педагогів.

     Має бути реально забезпечено право дитини на відповідну до її особливих потреб освіту згідно з індивідуальним навчальним планом, незалежно від фізичної вади чи розумової відсталості, шляхом забезпечення пропорційного у фінансовому і ресурсному вимірі часу навчання, відповідних приміщень, навчальних засобів, методичного забезпечення тощо. Особливо це стосується дітей з помірною і важкою розумовою відсталістю, багато з яких на даний час не отримує освіти взагалі. Має бути категорично виключена практика визнання дітей такими, що не підлягають навчанню.

     Слід змінити інструкції МОН про індивідуальне навчання в бік збільшення годин, які були невиправдано скорочені в останній редакції.

     Підготовка спеціалістів:

     - насамперед потрібна базова підготовка спеціалістів різних професій: лікарів, психологів, логопедів, реабілітологів, соціальних працівників, педагогів до роботи з дітьми раннього віку. Слід констатувати, що жодна з них не є задовільною і достатньою. Як виняток, є окремі вищі навчальні заклади, що працюють у цьому напрямку. Цілком відсутня робота з сім’єю;
- потрібно розробити взаємодоповнюючу програму післядипломної освіти/перепідготовки перелічених спеціалістів на базі кілької існуючих в Україні центрів, які б взяли на себе переліки спеціальностей і профілі, найбільш розвинені у даних центрах, необхідно рухатись до сертифікації таких курсів;
- необхідно провести спеціальний тренінг спеціалістів на їхніх робочих місцях на рівні командної роботи;
- передбачити супервізію програм.

     Пільги для працівників відповідних професій (наприклад, педагогів, лікарів, соціальних працівників) мають бути збережені незалежно від відомчої підпорядкованості закладу, в якому вони працюють. Це значить, що наприклад, педагог, працюючи в закладі охорони здоров’я, має право на пенсію після 25 років стажу, тринадцяту зарплату і відповідну відпустку.

     Слід визнати необхідність існування та бюджетного фінансування різних типів і моделей закладів та програм для дітей з особливими потребами, в тому числі і ще не створених в Україні. Впровадження єдиного стандатру на даному етапі, коли ще не сформувався асортимент необхідних послуг, та враховуючи соціально-економічні, демографічні, регіональні відмінності, слід вважати передчасним. Однак слід схвалити і продовжити роботу щодо збору інформації, опису і формалізації досвіду роботи, програм і методик реабілітаційних закладів. Роботу експериментальних майданчиків, науково-дослідних, пошукових, методичних об’єднань і установ, окремих дослідників необхідно підкрипити ресурсами і фінансуванням.

     Типові положення і штатні розклади жодної з існуючих установ не підходять для програм раннього втручання і реабілітаційних центрів: наприклад, 1 логопед на 100 учнів. Тому штатні структури мають бути опрацьовані відповідно до профілю закладу і структури, переліку та кількості послуг згідно з потребами клієнтів. Це слід доручити провідним закладам у цій галузі. До часу встановлення обгрунтованих нормативів дозволити роботу відповідних закладів в експериментальному режимі з щорічним переглядом штатної структури.

     Потрібно виробити стандарти та правила ліцензування послуг, однак процес і затвердження цих стандартів, а також комісії, які проводитимуть це ліцензування, мають бути утворені провідними представниками самих спеціалістів і споживачів/клієнтів програм.

     В галузі фінансування має бути впроваджений принцип „Гроші за дитиною”. Однак на сьогодні слід терміново внести до переліку закладів у Бюджетному кодексі тип закладів „реабілітаційний центр”, маючи на увазі, що фінансуватись будуть центри різного відомчого підпорядкування, для різних вікових категорій і різного статусу. В принципі всі названі побажання вимагають відповідного фінансового підкріплення.

     Треба активізувати роботу щодо доступності фізичного середовища та інфраструктури, усунення інтелектуальних бар’єрів. Програма доступності середовища має бути наповнена реальним фінансовим змістом.

     З метою наближення послуг до клієнтів необхідно продовжити роботу над створенням/пристосуванням транспортних засобів. Необхідно створити доступний для дітей у візках тип шкільного автобуса. Також міністерству освіти слід видати розпорядження про пріоритетне обслуговування існуючими шкільними автобусами дітей-осіб з інвалідністю, особливо там, де вони вже навчаються в загальноосвітніх закладах.

     Закон „Про соціальні послуги” має бути введений в дію у встановлений термін. Для цього провести інформаційну кампанію для інтенсивного вироблення і збору пропозицій від громадських організацій, спеціалістів—професіоналів, залучення міжнародних експертів щодо всіх необхідних документів – положення про ліцензування, переліку послуг та положення про конкурс. Кількість показників, за якими оцінювалась би робота центрів, має бути мінімальною.

     За результатами конференції була прийнята резолюція, зміст якої було доведено до відома керівництва Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

     В вересні 2003 року в м. Біла Церква на базі Реабілітаційного Центру для дітей хворих на ДЦП “Шанс” відбувся дводенний навчальний семінар “Методи реабілітації дітей з вадами опорно-рухового апарату”. В роботі семінару взяли участь представники 12 державних та громадських організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їх сімей.

     Мета семінару – сприяти розвитку послуг командного типу та багаторівневій співпраці у сфері допомоги неповносправним дітям та їх сім’ям.

     Під час семінару учасники ознайомились з моделлю Білоцерківського Центру реабілітації “Шанс”, та досвідом роботи команди фахівців даної організації. Протягом двох днів навчання було представлено напрямки та програми роботи Центру: послуги стаціонару, амбулаторії та консультування неповносправних дітей та їх батьків в межах педагогічного та медичного відділень; програму раннього втручання.

     Багато дискусій та обговорень серед фахівців викликав показ спеціалістами центру “Шанс” можливостей використання методу біодинамічної пропреоцептивної корекції м’язевого тонусу дитини з допомогою рефлекторно-навантажувального костюму “Гравістат” (за методикою Семенової К.О.).

     Зацікавлення серед учасників семінару викликав Білоцерківський приклад психолого-соціальної адаптації дітей та підлітків з порушеннями опорно-рухового апарату, а також створені можливості у даному регіоні (м. Біла Церква) щодо подальшої орієнтації випускників Центру реабілітації в інші лікувальні та навчальні заклади, зокрема в загальноосвітні школи міста.

     В ході роботи семінару, під час обміну досвідом між учасниками – представниками різних реабілітаційних закладів та установ, було наголошено на важливості проведення такого навчання фахівців, що працюють в інтересах неповносправних дітей, та необхідності продовження серії подібних заходів.

     В листопаді 2003 року в м. Харків на базі Центру раннього втручання відбувся дводенний навчальний семінар “Командна робота в ранньому втручанні”. В роботі семінару взяли участь представники 13 державних та громадських організацій, що працюють в інтересах неповносправних дітей та їх родин.

     Під час семінару учасники мали можливість ознайомитись з діяльністю Харківського Центру раннього втручання; із світовою історією розвитку раннього втручання; до обговорення було представлено сучасний стан раннього втручання на Україні, програми, моделі та підходи.

     Основною темою семінару було – можливості роботи спеціалістів в команді. Увагу було приділено обговоренню моделей командної роботи та можливим труднощам в організації командної роботи. Учасники семінару багато дискутували на теми:
- Що дає робота в команді (фахівцям, дитині, батькам)?
- Досвід командної взаємодії?
- Що необхідно для створення команди?
- Що необхідно для роботи в команді?

     Протягом двох днів семінару учасники не лише отримали нову інформацію, знання, ознайомились з діяльністю Харківського центру раннього втручання, його формами і напрямками роботи; але і представили досвід роботи в даному напрямку своїх організацій та поділились досягненнями та напрацюваннями.

     В листопаді 2003 року в м. Донецьк на базі Центру реабілітації дітей-осіб з інвалідністю та молодих осіб з інвалідністю “Радуга” пройшов семінар “Психосоціальна допомога сім’ям, що виховують дитину з функціональними обмеженнями”. В роботі семінару взяли участь представники 12 державних та громадських організацій, що працюють з дітьми, які мають функціональні обмеження та їх сім’ями.

     Учасники навчального семінару ознайомились з діяльністю Донецького Центру реабілітації „Радуга”, програмами та методами роботи в напрямку соціальної реабілітації дітей та підлітків, що мають порушення психофізичного розвитку, а також мали можливість взяти участь безпосередньо у проведенні практичних занять з неповносправними дітьми та їх батьками на рівні з працівниками Центру.

     Для проведеня даного семінару були запрошені тренери Львівського навчально-реабілітаційного Центру „Джерело”, які запропонували власну модель, тобто модель, що використовують фахівці НРЦ „Джерело” в напрямку психосоціальної допомоги сім’ям, які виховують неповносправних дітей.

     Протягом двох днів було розглянуто мету та завдання організації допомоги сім’ям, що виховують „особливих” дітей; методи, що використовують для досягнення цілей. Багато дискусій виникло навколо питання труднощів саме організації процеса допомоги сім’ям: Якої допомоги потребують батьки? Що можуть запропонувати фахівці? Наскільки раціонально використовуються ресурси? Чи потрібні групи взаємопідтримки для батьків? Хто має ініціювати створення таких груп? Роль фахівців в цій програмі?

     Під час семінару фахівцями обговорювалось багато важливих питань, чимало відповідей було отримано, але багато запитань залишились - відкритими...

     Серед відгуків від учасників семінару, щодо ефективності проведення, були зауваження про недостатність двох днів для розгляду та всестороннього висвітлення даної теми:

     „Важливим, як мені здається, було те, що семінар проводився у формі тренінгу. Завдяки вправам мені вдалося відчути те, що може відчувати мама дитини з проблемами розвитку, і, якщо відверто, мене вразило те, наскільки одиноко та розгублено почувається мама в цій ситуації. Через цей досвід багато непорозумінь в роботі з батьками, а саме мамою „особливої” дитини, для мене, фахівця – перестали існувати. Мені здається, що можна багато говорити про проблеми співпраці батьків і фахівців, але коли сам переживаєш цей досвід – не потрібно багато слів.

     Але мені здається, що два дні семінару – це недостатній термін для повного висвітлення даної проблеми. Деякі питання ми обговорили досить поверхньо, наприклад, питання етики в роботі з сім’єю. Мені, як учаснику не вистачило більш докладної роботи в цьому напрямку. Тому, на мій погляд, подібні семінари-тренінги краще проводити прогтягом 3-4 днів.”

     (учасник семінару, фахівець Харківського Центру раннього втручання )

     В грудні 2003 року на базі Національного Центру професійної реабілітації людей з інвалідністю м. Лютіж, було проведено дводенний семінар на тему „Організація реабілітаційних послуг для дітей з функціональними обмеженнями та сімей, що їх виховують”. В роботі семінару взяли участь 22 учасники, серед яких 9 – керівники Центрів реабілітації – партнерів проекту. Метою даного семінару було дати можливість представнику кожної організації запропонувати до обговорення власну модель роботи з сім’єю, яка виховує дитину з функціональними обмеженнями.

     Важливим результатом даного заходу стало те, що учасниками було вироблено єдину стратегію щодо підходу реабілітації неповносправних дітей, щодо участі громадськості та представників державної влади у цьому процесі, щодо потреб та можливостей співпраці громадських організацій з державними структурами.

     Крім того важливим стало обговорення можливих шляхів подальшої співпраці організацій-учасників (після закінчення проекту), та вироблення концепції та кроків цієї взаємодії. Було окреслено коло питань, що будуть розглянуті в наступному 2004 році, та розроблено проект плану спільних дій та заходів на 2004 рік.

     В жовтні 2003 року в рамках проекту ЮНИСЕФ вийшла книга методичних рекомендацій та порад Т.Д.Ілляшенко, А.Г.Обухівської: “Як навчати дітей з порушеннями психофізичного розвитку”. В методичних рекомендаціях висвітлено зміст та методи педагогічної роботи над загальним психічним розвитком дітей з психофізичними обмеженнями. Розглядаються питання сенсорного виховання, розвитку сприймання, мислення, мовленн, формування знань про навколишній світ, зокрема елементарних математичних уявлень, у процесі спілкування з дорослими, у виконанні завдань та вправ.

     Видання рекомендовано Міністерством освіти України, Академією педагогічних наук України, Українським науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи для педагогічних та соціальних працівників, практичних психологів дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, реабілітаційних центрів, батьків, студентів відповідного фаху.

     Ця книга – необхідний методичний посібник як для фахівців, що працюють в сфері реабілітації „особливих” дітей, так і для батьків, які виховують „особливу дитину”.

     В грудні 2003 року в рамках проекту ЮНИСЕФ було надруковано брошуру „Проект Національної Асамблеї осіб з інвалідністю України - „Підвищення професійного рівня організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їх сімей”.

     Дана брошура містить інформацію щодо проведених заходів в рамках проекту ЮНИСЕФ, аналіз їх результативності. В даному виданні також представлено моделі Центрів реабілітації – учасників проекту; порівняльна характеристика; аналіз професійного потенціалу та потреб; пропозиції щодо покращення діяльності та можливостей організації реабілітаційних послуг.

     Це видання – інформаційно-аналітичний матеріал, необхідний новоствореним Центрам та відділенням реабілітації дітей для усвідомлення можливих форм та підходів роботи з сім’єю, формування достатнього обсягу реабілітаційних послуг, дотримання належної якості цих послуг, та забезпечення їх доступності.

     Реалізацію даного проекту було підтримано:
- Державним Комітетом України у справах сім’ї та молоді;
- Тренінговим Центром Української Асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів;
- Київським міським Центром соціальних служб для молоді;
- Українським науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи;
- Національним Центром паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації осіб з інвалідністю м. Євпаторія;

- Всеукраїнським Центром професійної підготовки та реабілітації осіб з інвалідністю м. Лютіж;
- Львівською обласною Асоціацією фахівців фізичної реабілітації;
- Львівським Фондом сприяння правам дітей з особливими потребами.

     Протягом реалізації проекту для висвітлення діяльності та результатів було залучено ЗМІ:
- Всеукраїнська благодійна газета для осіб з інвалідністю „Повір у себе”;
- Всеукраїнський часопис для осіб з інвалідністю „Благовіст”;
- Всеукраїнська газета осіб з інвалідністю Чорнобиля „Чорнобильска газета”

     Які перспективи подальшої реалізації проекту?

     4 грудня 2003 року відбулась зустріч Прем’єр Міністра України В. Януковича з представниками Національної Асамблеї осіб з інвалідністю України. Серед представників НАІУ був представник і Ради з питань ранньої соціальної реабілітації.

     За результатами цієї зустрічі Прем’єр Міністр видав окреме доручення, в якому наголошено на участі представників НАІУ при підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань соціального захисту осіб з інвалідністю.

     Даний крок є лише першим в роботі створеної Ради з питань ранньої соціальної реабілітації.

     Загалом проект, який було реалізовано в 2003 році можна назвати пілотним. Це була спроба, вдала спроба об’єднати зусилля кількох державних та громадських організацій для досягнення спільної мети. Як виявилось, і державні реабілітаційні центри, заклади, установи, і громадські, що працюють в інтересах неповносправних дітей та їх сімей – мають багато спільного, і що найголовніше мають потребу взаємодії та співпраці в аспекті професійного обміну та передачі досвіду; науково-методичних розробок в галузі освіти та реабілітації неповносправних дітей; участі у формуванні та вдосконаленні законодавчого забезпечення та ін. Головне те, що усі учасники проекту, а це 11 організацій зі всієї України готові до співпраці, вони відкриті для тих, хто сьогодні лише розпочинає роботу в цьому напрямку.

     В наступному 2004 році, Національна Асамблея осіб з інвалідністю України планує продовжити розпочату діяльність:

     Планується залучення представників ще 5 організацій м. Суми, м. Ужгород, м. Київ, м. Маріуполь, м. Запоріжжя (3 – державні, та 2 - громадські) до Ради з питань ранньої соціальної реабілітації.

     Заплановано зустріч лідерів та керівників близько 20 організацій України (державних та громадських), що працюють в інтересах неповносправних дітей та їх сімей, для представлення Ради з питань ранньої соціальної реабілітації, обговорення можливостей спільних дій, та вироблення концепції співпраці.

     В наступному році заплановано серію тренінгів та стажувань для фахівців Центрів реабілітації (державних, громадських). Усі навчальні курси будуть вузько профільними (фізична реабілітація дітей з вадами опорно-рухового апарату; психосоціальна підтримка сімей, що виховують неповносправну дитину, комунікативні можливості для дітей, що не розмовляють; та ін. ).

     Заплановано випуск методичних посібників та матеріалів (більшість з них, це напрацювання фахівців Центрів – партнерів проекту 2003 року).

     Заплановано випуск збірки законодавчо-нормативних документів, що регламентують функціонування Центрів реабілітації неповносправних дітей різних форм власності та підпорядкування.

     Заплановано створення каталогу підприємств України, що розробляють та виготовляють компенсаторну техніку, пристосування, спеціальні меблі та реабілітаційне обладнання.

     Чи був даний проект успішним?

     Наприкінці реалізації проекту на адресу нашої організації від учасників надійшло багато відгуків та пропозицій щодо подальшої діяльності:

     „Хочу написати кілька слів про програму загалом. Мені здається визначним те, що в цій програмі (проекті) з’явилась можливість більш близько познайомитись з колегами зі всієї України. Не лише познайомитись, а ще й і обмінятись досвідом роботи. Зазначу, що ми знаходимось приблизно в однакових умовах, так як живемо в одній країні. Звісно, багато хто з нас вчився у закордонних колег, але тепер знання та досвід є адаптовані до умов нашої країни і нашого менталітету. Це, з одного боку, народжує почуття гордості за свою державу та людей, що в ній працюють, а з другого боку, мотивує до подальшого вдосконалення.

     Щодо проведення семінару, для мене важливим був досвід побудови цілісної програми підтримки та супроводу сімей, які виховують дитину з порушеннями розвитку. В мене з’явилось реальне відчуття, що батьки дійсно можуть бути повноправним членами команди фахівців. В нашому Центрі також є тенденція включення батьків до процесу допомоги дитині. Але у Львівських колег – це не тенденція, а чітко розроблена система, яка працює. Після семінара у мене і моїх колег з’явилось бажання розпочати формування власної повної і непротирічливої системи підтримки сім’ї.

Звіт по проекту: „Підвищення професійного рівня організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їх сімей”

  Категорія:
написати коментар

0 коментарів

Поки немає коментарів

Ви можете бути тим, хто розпочне розмову.

Додати коментар

Напишіть відгук