Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези
2 Липня 2018
Друкувати цю новину

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези

Надсучасні спортивні протези, біопротези – це продукція, яку виготовляють техніки Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування. Щоправда, заслуги самого підприємства тут не багато. Все почалося з благодійних фондів і бажання допомогти тим, у житті яких з’явилася межа «до і після».

Освоїти нові технології і втілити їх у життя взявся технік Юрій Яськів.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

«Якщо говорити про спортивні протези, які ми почали виробляти, то почалося усе не із заводу і навіть не із Мінсоцполітики, а почалося все з-за кордону. Був створений Канадсько-український міжнародний фонд підтримки протезування, який очолює Антоніна Кумка. Йшлося про протезування бійців АТО високофукціональними протезами, до яких якраз і належать спортивні. 2017 року у Дніпрі відбулися перші курси зі спортивного протезування за підтримки цього проєкту. Там було створено одне бігове стегно, три бігові гомілки і різні гаджети на верхні кінцівки для занять спортом, тобто для їзди на велосипеді для хлопчини, в якого не було плеча. Це таке пристосування, яке йому допомагало і керувати, і витискати гальма. Ще для одного хлопчини – для занять важкою атлетикою. Тобто гаджетне передпліччя, щоб він міг піднімати вагу, підтягуватися», – розповідає пан Юрій.

Однак на підприємстві до подібної ініціативи поставилися швидше з прохолодою.

«Коли треба було їхати на курси, то довелося довго просити кошти, щоб мене відпустили. Зацікавленості я не бачу ніякої. Далі розмов про новітні технології не заходить», – каже протезист.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

Сьогодні Юрій Яськів зробив два спортивні протези – стегно для Андрія Усача без колінного механізму і для Володимира Вишневського – бігову гомілку. Обидва ветерани АТО служили у 80-ій бригаді. Для Володимира зібрав кошти проєкт «Переможці», керує яким Соломія Вітвіцька. Жертводавцями були Луценко і Шовковський. А на протез Андрія Усача виділило кошти консульство Австралії.

Лишень комплектація для спортивної гомілки коштує десь 260 тисяч, а загалом вартість виходить близько 300 тисяч.

«Багато що ще залежить, які саме ставити для занять спортом стопи тощо, тобто начинку. Є дешевші, є дорожчі. За бренд доводиться платити. Це щось на кшталт Dolce&Gabbana тільки серед протезів. Доводиться платити за сам бренд», – пояснює пан Юрій.

За бренд доводиться платити. Це щось на кшталт Dolce&Gabbana тільки серед протезів

Проєкт підтримки протезування започаткували саме тому, що Україна виявилася неготовою до того, що молоді хлопці втрачали руки та ноги.

«Якщо молода людина втрачає кінцівку, а вона звикла до активного життя, виходить, що треба відмовитися від усього. Тому саме ця категорія потребує високофункціональних протезів, щоб їх максимально повернути до того життя, яке вони вели раніше – ходити, бігати, їздити на велосипеді тощо. Україна не була до цього готова, тому усіх АТОвців спочатку відправляли за кордон, замість того, щоб вчити техніків з України. Ось, власне, створений проєкт почав вчити українських протезистів. У рамках цього проєкту п’ятеро фахівців з України, зокрема і я, поїхали до Канади на стажування», – розповідає Юрій Яськів.

Фахівці дивуються, в Україні є всі ті ж технології, що й за кордоном, навіщо людей кудись відправляти і витрачати невиправдано великі кошти за державними програмами.

«У протезування за кордоном входить саме протезування, перебування, лікування і реабілітація. Українські протези часто дешевші завдяки значно нижчій оплаті праці, бо якщо на Заході технік – це високовкаліфікований і високоплачуваний фахівець, то в Україні ледь не чорнороб», – дивується пан Юрій.

Українські протези часто дешевші завдяки значно нижчій оплаті праці, бо якщо на Заході технік – це високовкаліфікований і високоплачуваний фахівець, то в Україні ледь не чорнороб

На Львівському протезному сьогодні працює четверо техніків, кожен з яких виготовляє в середньому по вісім виробів на місяць, щоправда, йдеться і про новий виріб, і про ремонт. Тобто на рік це загалом понад 380 протезів. При цьому заробітна плата техніка становить приблизно 6-9 тисяч гривень на місяць. Вона теж залежить від кількості виготовленої продукції. Стегно оплачується окремо, гомілка окремо тощо. Але розцінки з ремонтних робіт збереглися на рівні 1996 року, по виробах – теж не цьогорічні і навіть не торішні.

Індивідуальні технології

За сучасним стандартами, протези виготовляються виключно індивідуально. Це раніше їх робили за готовими штампами.

«У кожної людини все індивідуально – кістки, сухожилля тощо. Від штампів відмовилися і перейшли на індивідуальне протезування. Потрібен дуже тривалий час на відтворення моделі: щоб відтворити кінцівку і зробити її комфортною, щоб людина могла стати на протез, дати на нього навантаження. Бо якщо протез тисне чи натирає, пацієнт потрохи починає від нього відмовлятися. Протез – це дуже складна штука. Все залежить від складності кукси. Якщо вона деформована або проводилася пересадка шкіри тощо, потрібно більше часу. Молода людина вчиться швидше. Пам’ять, м’язова пам’ять, вона все ще зберігає, і організм швидко адаптується. Інколи, щоб стати на протез, вистачить тижня. Якщо ампутації парні, то це складніше – потрібен центр маси тіла, щоб тримати рівновагу. Зрозуміло, що більше часу потребують люди похилого віку – 2-3 тижні», – пояснює пан Юрій.

Але протез – це тільки початок на дуже довгому і важкому шляху.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

«Коли ставиться перший протез – кукса ще не сформована, є набряк, згодом розмір кукси змінюється. Відповідно все це треба міняти. Саме з цих причин протезування за кордоном – це не дуже добре. Куксоприймач, сама гільза – це основне. Що там поставити далі – це вже таке діло. Приїхав додому, поправився і вже починає натирати, треба знову їхати за кордон, а відтак шукати нові кошти», – продовжує технік.

Зараз бігає на прототипі спортивного протезу капітан Володимир Вишневський – ветеран АТО і викладач Львівської академії сухопутних військ. З бійцем Юрій Яськів познайомився у Львівському госпіталі.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

«Зараз Володя ще на прототипі, бо спортивний протез за виготовленням є набагато складніший за звичайний протез, тому що при бігу маса пацієнта при опорі на протез множиться у декілька разів, оскільки нема фази опори, а йде фаза польоту і приземлення на одну кінцівку. Тобто протез має бути підігнаний так, щоб пацієнт міг дати повністю навантаження. На прототипі він вже бігає з кінця місяця. Протез призначений для бігу і стрибків у довжину, але виявляється це не тільки так», – посміхаючись, пан Юрій починає шукати у телефоні відео, де Володимир Вишневський неабияк радить собі із м’ячем.

Потреба у розвитку технологій з виробництва сучасних протезів є не лише тому, що в Україні вже четвертий рік точиться війна. З кожним роком всі захворювання молодшають, відповідно молодшають і пацієнти, пояснює Юрій Яськів.

Протези для чемпіонів

«Моя найбільша гордість – чемпіон Паралімпійських ігор Віктор Дідух. Професійний спортсмен, а тут у нього сталася закупорка судин, і він втратив кінцівку. Освіта спортивна, людина вміє тільки грати у настільний теніс. Він прийшов у депресії. Спочатку ми почали зі звичайного протезу. Потім Віктор привіз відео, щоб показати, як грав у теніс, будучи здоровим. Згідно із відео, ми почали придумувати спортивний протез для занять тенісом. Ось і придумали, що в результаті здобув золото на Паралімпійських іграх», – не без гордості в голосі каже фахівець.

Пан Юрій пояснює, що депресивний стан – це майже норма, особливо у молодих людей, які звикли вести активний спосіб життя, але якщо пацієнт бачить свої успіхи і досягнення, то депресія швидко минає.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

А як із жінками? – цікавлюся.

«У жінок, крім функціональності протеза, ще все має бути гарненько, акуратненько, бо ж хочеться одягнути спідничку. Тобто з протезом доводиться довше гратися. Жінки більш вибагливі», – пояснює технік.

Фахівці без заробітку

Сьогодні Львівський протезний переживає не найкращі часи. І здавалося б, що із зростом попиту на продукцію, навпаки, все мало б налагодитися, однак тут діються якісь незрозумілі речі. Тому, незважаючи на весь ентузіазм і запал, Юрій Яськів думає про зміну роботи, адже 2018-го ще не отримував зарплатні.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

«Фінансові проблеми на заводі почалися ще торік, нам з серпня по грудень боргували зарплатню. З чим було це пов’язано, невідомо. У грудні виплатили усю заборгованість. Можна сказати, що 2018 року я грошей ще не бачив. Завод належить до Мінсоцполітики. Цього року почали втілювати нову задумку, щоби гроші почали ходити за пацієнтом. Все це тягнулося до травня і тільки у травні були підписані угоди. Пацієнт має йти соцзабез і оформляти тристоронні угоди. Виникає багато помилок на кшталт – не ті прізвища керівників, не ті райони тощо. І зараз все глухо.

Раніше була така процедура – пацієнт отримує групу інвалідності і на засіданні лікарської комісії – індивідуальну програму реабілітації. Це така книжечка, де написано, що пацієнту належиться – крісло колісне, взуття тощо. Далі соцзабез дає скерування, з яким пацієнт може йти на будь-яке державне підприємство чи приватну фірму. Це дає право протезуватися по усій Україні безкоштовно. Тепер пацієнт має звернутися у соцзабез, отримати договір, з тим договором приїхати на підприємство, де йому мають розповісти, що можуть запропонувати. Далі він йде у соцзабез і підтверджує, що саме на цьому підприємстві людина буде протезуватися і тільки тоді підписується угода.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

У нас були дільниці, у яких, окрім протезів та ортезів, робилося взуття. Тепер цього нема. Закрилася дільниця у Мукачево, бо нема ні протезиста, ні взуттєвика. Це пов’язано із фінансуванням. Бо ніхто не готовий так довго сидіти без зарплатні.

Люди самі звільняються. Тобто намірено, начебто, ніхто не скорочує виробництво, але фахівці йдуть. Ось не було угод на коляски, і людей попросили йти у відпустки за свій рахунок, вони пішли, але вони ж не будуть сидіти вдома. І якщо зараз виникне потреба робити коляски, не відомо, хто їх майструватиме. Візків виробляли багато і багато їх зараз є на складі, не можемо їх реалізувати, бо нема цих тристоронніх договорів. Зараз почали укладати», – пояснює ситуацію на підприємстві пан Юрій.

Для дівчат потрібні гарніші

У медчастині підприємства є шість чоловічих палат, одна жіноча і одна для приїжджих. Вони стандартні і постійно заняті. Наприклад, на жіночу палату черга і досить на тривалий час, бо є тільки 4 місця.

Поки розмовляємо у тренажерному залі попри нас проходить молода дівчина на двох протезах.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

«Це наша Таня», – каже пан Юрій.

Невдовзі дізнаюся, що дівчину звати Тетяна Іриця – вона з Тернопільщини, ветеран АТО, ноги втратила внаслідок нещасного випадку – коли йшла на роботу, її затягнуло під потяг. Сьогодні вона далі служить.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

«Звичайно, звикла до протезів. Вибору нема. Мені подобається, легенько ходити», – каже Тетяна.

«Таня дуже вибаглива у плані краси», – кепкує Юрій.

«Вибачте мене, я ж дівчинка», – починає сміятися Тетяна.

«У неї були косметики на шнурівочки – на одному був шеврон, а на іншому ангелик і чортик. Цього разу буде ще краще», – розповідає протезист.

«Воно буде гарно, але робити йому буде важко», – хитро киває у бік Юрія Тетяна.

Дівчина – військовий фельдшер.

«Продовжую лікувати людей. Все, що робила до того, роблю і тепер. Хіба в АТО не їжджу. Спокійно їжджу на машині. Відчуття є, можу вчасно зупинити машину чи погазувати. Педалі не плутаю (знову сміється – ред.). Все нормально. Тільки періодично треба сюди приїжджати і міняти протези. Перший раз мене протезували півтора року тому. На протезному я вже вп’яте. Культі худнуть, бо багато ходжу, рухаюся і протези починають злітати. Навіть якщо вони на замках, не зручно ходити», – пояснює Тетяна.

І каже, що спочатку їй пропонували їхати за кордон, але відмовилася – товариш відрадив, який потрапив в аварію в зоні АТО і йому відірвало ногу.

«Протезували його в Чехії, потім – у Польщі, а в кінцевому результаті – все зробили тут. Одружився, дитина народилася, нормально ходить. А після закордонного протезування  – була гомілка, а стало стегно, і потім тут робили дерев’яний протез. Він мені так сказав: «Не купуйся на ті дурниці, що закордонні протези кращі», – каже Тетяна.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

«За кордоном перевага в рекреації – басейни, сауни. У нас цього нема, але воно ж протезуванню не допомагає. Закордонні спеціалісти ставилися до нас як до рівних, а інколи і ми їм дещо підказували. Адже без інструменту нам вдається робити дуже складні речі», – веде далі Юрій.

За кордоном перевага в рекреації – басейни, сауни. У нас цього нема, але воно ж протезуванню не допомагає

Він переконаний, що кошти треба вкладати у вітчизняні протезні заводи, а не посилати людей світ за очі. Це економічно невигідно. Так само державні підприємства мають переваги перед приватними фірмами, які не мають стаціонарів.

«Там не вчать користуватися протезом. Нема реабілітолога. Зробили протез, пояснили принцип одягання та ходьби і вчися сам. Навчився, то навчися, ні – твої проблеми», – резюмував пан Яськів.

Як вчаться користуватися протезом

Натомість у стаціонарі підприємства є палати, кабінет фізіотерапії, тренажерна зала, тренажери, на яких навчаються водінню, боксерська груша, тенісний стіл, кабінет трудотерапії, де пацієнти з протезами верхніх кінцівок, у тому числі з біопротезами вчать заново користуватися замками, натискати на клямки, різати ножем, тримати у руках мишку.  Усе це тут з’явилося завдяки благодійникам, зокрема американцю Марку Паславському, псевдо Франко, який загинув 19 серпня 2014 року поблизу Іловайська.

У кабінеті трудотерапії висить фото з пацієнтом з біопротезом.

«Це біопротези, які започаткували з проєктом підтримки протезування в Україні. Це найбільш високофункціональний протез, тут повна електроніка, але він керується імпульсом від м’язів. Рухається кожен пальчик окремо. Є багато програм з різними захватами – для мишки, телефону тощо. У куксоприйомник ставиться датчик, який реагує на напруження м’язів», – пояснює технік.

Поки йдемо до майстерні, Юрій розповідає, що сьогодні на Львівському протезному залишився єдиний фахівець на усю Україну, який виготовляє дерев’яні протези.

«Дерев’яні протези досі є, бо є пацієнти, які більше нічим не можуть користуватися через алергічну реакцію. Виготовити такий протез дуже складно. Це така болванка, яку треба виточити всередині», – продовжує Юрій.

У майстерні, де виготовляють протези, на двох стінах десятки дипломів та сертифікатів. Збоку – спортивний протез, який робили у Дніпрі, точніше прототип із скляною гільзою для Андрія Усача. Жіночий протез, уже в панчосі – один в один як ніжка манекенів, що красують у вітринах бутіків.  А ось і знамениті Тетянині косметики з янголом і чортиком. Доки його розглядаю, приходить його власниця, щоб Юрій підігнав їй протез і вона могла їхати.

Як на львівському заводі, де з початку року не платять зарплату, виробляють надсучасні спортивні протези (фото)

До речі, наймолодшій пацієнтці Юрія Яськіва було всього лише вісім місяців – у дівчинки не було руки. Протезист знову шукає відео у телефоні, щоб показати ще одного дуже юного пацієнта.

«Хлопчику десь півтора рочку було, коли я робив для нього протез. У дитинки ще внутріутробно пуповина обмоталася навколо ніжки і перетисла судини, не було кровопостачання, і коли дитина народилася, ніжку довелося ампутувати. Дітям часто треба міняти протези, бо вони ростуть. Зараз він бігає і ще м’ячик копає», – з гордістю демонтує відео пан Юрій.

Раніше дітей протезували не раніше трирічного віку, але сьогодні підхід до протезування змінився як до дитячого, так і дорослого. Протез більше не є перепоною для ведення активного способу життя…

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

Дивись.Інфо

  Категорія: