У Вінниці працює перший касир на візку. Його перевірив таємний покупець

27 Листопада 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Після навчання у міжрегіональному центрі професійної реабілітації осіб з інвалідністю «Поділля» Мар’яна Процайло шукала роботу за спеціальністю. Вона адміністратор. На жаль, куди б не зверталася, скрізь їй відмовляли.

-Робили це по-різному, – згадує співрозмовниця. – Хтось одразу припиняв розмову після слів про те, що я на візку. Хтось запитував, як я собі це уявляю, коли, наприклад, треба буде переходити з поверху на поверх. Дехто намагався бути ввічливим, говорив, що порадяться, подумають, а тоді нададуть відповідь. Але це так, для годиться

І все-таки її взяли на роботу…

Вона погодилася працювати касиром. На роботу взяли в магазин торговельної мережі «Грош». Мар’яна була упевнена в собі, бо раніше мала роботу. Працювала в одному з інформаційних видань на комп’ютері. Комунікабельна. Легко сходиться з іншими людьми. Вміє підтримувати стосунки в колективі. Однак про це не знали у магазині. Не знали: справиться нова працівниця, чи ні?

-Це перший випадок у моїй практиці, коли за один вечір претендент на роботу касиром вивчив усі стандарти і вимоги, – каже директор магазину Людмила Брояк. – Причому, зробив це самотужки. Іншим на це відводимо тиждень, а декому ще й цього часу замало. Для цього у нас діє тренувальний центр.

Так само оперативно постаралися у магазині пристосувати робоче місце для касира на візку, а також частково переобладнати вбиральню. Пандус при вході до магазину зроблений давно.

-Працівник на візку у колективі з’явився уперше, – продовжує пані Людмила. – Це було незвично і для нього, і для нас. У Мар’яни – мінімум побажань. Вона скромна, уважна. Не дивно, що з першого разу витримала іспит таємного покупця. У нього не виявилося претензій. Інші покупці Мар’яні усміхаються і не забувають подякувати.

-Найбільше хвилювалася, коли перший раз до каси утворилася немала черга, – ділиться думками пані Мар’яна. – Бували деякі помилки, дякую колективу, мене підтримували, допомагали вийти з ситуації.

Жодного разу не запізнилася. А добирається півтори години

В іншому магазині цієї ж мережі працює шестеро касирів, які мають вади слуху.

-Запрошуємо на роботу ще більше нечуючих людей, – каже Вікторія Седлецька, начальник відділу по роботі з кадрами.– Вони вразили нас насамперед своєю відповідальністю і скрупульозністю в роботі. Мотивовані і спрямовані на бездоганне виконання своїх обов’язків. Коли брали їх на роботу, ніяк не сподівалися на такий результат.

-Маряна на візку, а жодного разу не запізнилася на роботу, – каже пані Вікторія. –Маємо намір допомогти їй з орендою житла поблизу робочого місця. Магазин знаходиться у провулку Карла Маркса. Проживає дівчина електромережі, там знаходиться згаданий центр реабілітації «Поділля». Каже, на роботу добираюся приблизно півтори години. На візку доїжджає до зупинки «Лікарня імені Ющенка». Якщо в цей час нема низькополого тролейбуса, що йде на Чехова, сідає на автобус. Виходить на «Урожаї», а тоді їде далі. Потім у провулку Карла Маркса знову її бачать на інвалідному візку.

Мене забрали на другу операцію, а він зібрав речі і пішов з дому

Мар’яна Процайло привітна, усміхнена, ввічлива у спілкуванні. Навіть на інвалідному візку почувається упевнено. Тільки при згадці про те, що сталося з нею, усмішка змінюється смутком.

-Впала з другого поверху, – розповідає вона. – Побутова травма. Лікарі взагалі казали, що навіть сидіти не зможу. Але з їх же допомогою це вдалося. Можу не тільки сидіти. Руками працюю. Щоб візок їхав, треба допомагати руками.

Запитує про електричний візок. Їх вибір нині надто широкий.

-Купити за свої гроші не можу, бо для мене це дуже дорого, – відповідає. – Щоб його отримати від держави, треба мати скалічені аж три кінцівки. Так мені пояснили у службі соціального захисту. Якщо руки здорові, то можна сподіватися хіба що на механічний інвалідний візок. Мені його видали, ним і користуюся.

Коли скалічену жінку забирали на другу операцію, від неї пішов чоловік. До того разом прожили три з половиною роки.

-Він мені одразу сказав, що жити з жінкою-інвалідом не збирається, – згадує пані Мар’яна. – Мене забрали на другу операцію, а він зібрав речі і пішов з дому.

Мар’яну застали в кімнаті, де проживає, за вивченням англійської мови. Опановує її за однією з комп’ютерних програм.

Вчить англійську: “Може, вийду заміж за іноземця”

На столі у кімнаті Маряни ноутбук, книги, зошити. Вона опановує англійську. вчить за однією з комп’ютерних програм, а також на заочних курсах. Для чого? На це питання усміхається: “Може, вийду заміж за іноземця, то ж треба буде з ним спілкуватися”

З комп’ютером вона на «ти». Працювала в Києві в одному з інформаційних видань. Дуже хотіла здобути ще одну спеціальність – адміністратора. Дізналася, що це можна зробити у Вінниці. Каже, зупинятися на досягнутому не збирається.

Не лякайтеся таких людей, вони дуже відповідальні

Директор міжрегіонального центру професійної реабілітації осіб з інвалідністю «Поділля» Роман Штогрин:

-В Україні тільки одна торговельна мережа в Києві працевлаштовує людей з вадами слуху. У Вінниці повторили приклад столиці. Тут теж погодилися взяти на роботу і нечуючих, і на візку. Приємно дізнатися, що вихованці нашого центру так гарно зарекомендували себе. Це буде прикладом для інших. Людина з інвалідністю може працювати у колективі поруч з іншими, хто не має фізичних обмежень. Щороку до нас на навчання приходить 250 людей з інвалідністю. Частина тих, хто має третю групу, знаходять роботу. У кого 1 чи 2 група не можуть працевлаштуватися. Тим часом державні органи тотально не виконують вимоги закону про працевлаштування осіб з інвалідністю. Підприємства частково беруть на роботу. Інколи, щоправда, влаштовують не людей, а їхні трудові книжки.

-Не треба боятися таких людей, – наголошує Роман Штогрин, – Приклад Мар’яни, а також тих нечуючих, яких взяли касирами, свідчить про те, що вони дуже відповідальні і надійні в роботі. Хіба не з такими якостями шукають працівників роботодавці?

20 хвилин