Слабкість – це не про волинських пауерліфтерів з інвалідністю

Слабкість – це не про волинських пауерліфтерів з інвалідністю
26 Січня 2017
Друкувати цю новину

У Луцьку безплатно тренують людей з порушеннями здоров’я. Важкі силові вправи волиняни з інвалідністю виконують в одному залі разом з усіма жителями міста. Сила їхнього духу вражає та надихає, а ще, кажуть спортсмени, – змінює погляд на життя.

Слабкість – це не про волинських пауерліфтерів з інвалідністю

«Зайшовши в спортзал, всі стають рівними, не залежно від твого соціального статусу чи фізичних можливостей. Тут ми всі – одна команда», – розповідає Заслужений тренер України з пауерліфтингу, старший тренер мережі фітнес-центрів «Інтер Атлетика», тренер-викладач Волинського регіонального центру інвалідного спорту «Інваспорт» Олег Хом’як.

Серед його підопічних є чоловік, який втратив руку, волинянин із хворобою Дауна, жінка, яка з народження без ніг, незрячі та слабозорі. Поряд з людьми з фізичними порушеннями в спортзалі тренуються й інші жителі Луцька.

СПОРТ ВЕЛИКИХ ДОСЯГНЕНЬ ДЛЯ СИЛЬНИХ ДУХОМ

Олег Хом’як розповідає, що працює в залі з 2005-го року, тоді й з’явилися перші люди з інвалідністю, це були батько та син – Анатолій та Вадим Гречко, вони мають інвалідність внаслідок порушення зору, які сьогодні є чемпіонами світу.

«Відтоді минуло чимало часу, й сьогодні Анатолій Гречко – дворазовий чемпіон світу, призер чемпіонату Європи, Всесвітніх Ігор, заслужений майстер спорту, одинадцятиразовий чемпіон України, рекордсмен України та Світу. Сьогодні йому майже 49 років, і він далі тренується.

Так, у мене є сім спортсменів, які мають фізичні порушення. Серед них є один хлопчина з синдромом Дауна. Зауважу, що в мене тренується і незрячий Сергій, який часто грає на баяні у центрі міста та біля «Там Таму».

Він дуже сильний та завзятий», – розповідає тренер.

АБИ БУЛО БАЖАННЯ – ВСЕ МОЖНА ЗДОЛАТИ

Серед особливих спортсменів – волинянка Богдана Караванська, яка розпочала заняття спортом у 2008-му у Ковелі.

Богдана – без обох ніг. «Пригадую як мій перший тренер запропонував мені просто прийти і спробувати важку атлетику. Так я лягла на жим лежачи і мені сподобалося. Вже з травня 2013-го розпочала тренуватися в Олега. Головне – вірити в свої сили, прагнути чогось кращого та працювати над собою. Зараз я тренуюсь тричі на тиждень. Це дуже тішить, бо ти відчуваєш, що дещо можеш і бачиш як твої результати ростуть, це надихає. Головне, аби було бажання долати перешкоди. Це важливо, бо в нашій країні майже нічого не пристосовано для людей з фізичними порушеннями, навіть бордюри всюди високі. А взимку їздити самому нереально. Тому, прийшовши в зал, я відчуваю себе щасливою», – каже Богдана Караванська.

ТУТ НЕМАЄ ІНВАЛІДІВ – УСІ РІВНІ

Тренер Олег Хом’як каже, що найголовніше у тренуванні таких спортсменів не вважати їх людини з інвалідністюми.

«Ми тут всі рівні, як одна команда. Дуже часто жартуємо, й жарти бувають «чорними». Типу такого: Богдано, ти знову не перезулася або до Олексія кажу: щось ти розгубився, а він: вже давно розгубився, коли руку відірвало. Це дозволяє розкомплектуватися, не відчувати себе іншим, а навпаки, таким як всі. Або ж кажу: Олексію (в якого тільки ліва рука), що чого праву не качаєш, а він: та щось затерпла. Це все нормально сприймається, головне не вважати таких спортсменів людини з інвалідністюми, адже вони сильніші за багатьох здорових людей. Спортсмени знають ціну життю», – наголосив пан Олег.

Та додає, що спорт – це не лише фізичне тренування, а й загартування сили духу, моральної стійкості.

«Пригадую як тільки прийшов до нас Олексій, після аварії пройшло лише кілька місяців, то було видно, що в людини сильна депресія. Мені навіть складно уявити, як це йому. Втім, він подолав свої страхи і зараз є взірцем у залі, він душа компанії. Не так давно попросив його зняти мотиваційний ролик, аби люди теж долучилися до спорту та боротися зі своїми страхами та слабостями. І він погодився», – пишається вихованцем тренер.

«ОСОБЛИВІ» СПОРТСМЕНИ – ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Зі своєї практики, розповідають спортсмени, до «особливих» спортсменів нові відвідувачі ставляться з обережністю. А це говорить про те, що суспільство не завжди готове сприймати не таких як воно – рівними.

«Ті, хто приходить до фітнес-центру вперше, з обережністю дивляться на людей з інвалідністю, але проходить час і новачки розуміють, що тут своя приємна та дружня атмосфера, й не соромляться говорити про те, що турбує, бо ж це як сім’я. Всі рівні – це головний принцип, який потрібно завжди пам’ятати, знаходячись тут. Більше того такі спортсмени надихають тих, хто не має фізичних вад. От, минулого тижня Богдана віджалася на брусах 51 разів, усі за неї пораділи, оскільки не кожен таке повторить, а Богдана без ніг з народження.

Тому до нас в зал я запрошую усіх охочих, адже будь-яке порушення чи інвалідність не стане на заваді займатися спортом, вдосконалюватися, ставати сильнішими як фізично, так і психологічно», – закликає тренер.

ТАКІ ЛЮДИ ЗМІНЮЮТЬ СВІТОГЛЯД

Лучанин Андрій Томашевич у цьому спортзалі тренується з весни. Каже, що це цікавий досвід, коли поряд тренуються люди з інвалідністю.

«Тут вони знаходять для себе віддушину, адже спорт – це хороша мотивація, яка надає сили жити. Ми намагаємося їх підтримувати, це не лише підстрахувати зі штангою, а й морально. Це нормально, адже ми спілкуємося, жартуємо. Цей спортзал виховує усіх нас, вчить бути добрими, чуйними, терплячими та трохи по-іншому дивитися на світ. Коли бачиш людину, яка немає рук чи ніг, вона поряд тренується, намагається досягати чогось, і ти починаєш розуміти, що якісь життєві дрібниці, клопоти турботи – усе неважливо. Тут більше починаєш цінувати життя і те, що маєш. Наші спортсмени розповідали, що коли після травми вони отримували інвалідність, то були випадки, коли від них верталися друзі, а так не має бути.

Я довгий час навчався та жив за кордоном і бачив, що для людей з інвалідністю дуже багато роблять, аби їхнє життя було максимально комфортним, починаючи від дороги і до використання різних машин. У нас у державі турбота про людей з інвалідністю на низькому рівні, тому ми намагаємося бути як друзі, одним єдиним колективом – підтримувати та допомагати, разом тренуватися та радіти за успіхи кожного», – каже Андрій.

БРАТИ ЗА СПОРТ ГРОШІ – НЕ ПО-ЛЮДСЬКИ

Заняття у залі абсолютно безкоштовні для людей з фізичними порушеннями. Не важливо, чи людина хоче бути професійним спортсменом і виступати на змаганнях, чи просто вдосконалити себе та подолати свої страхи, депресії, комплекси.

«На Волині дуже мало місць, де люди з інвалідністю можуть вільно тренуватися, тому таку можливість надаємо ми, і підтримує нас керівництво мережі фітнес-центрів «Інтер Атлетика». Більше того був такий випадок на Волині, коли людина з інвалідністю приїхала у спортзал у візку, а йому відмовили надати послуги, мовляв він своїм візком наслідить, повимазує. Це – абсурд! До нас приїздить Богадана, (досить часто і в дощ), і нічого, головне бажання розвиватися.

Зауважу, що я маю свою команду «Volyn Strength», якою ми виступаємо на змаганнях від «Інтер Атлетики». Це гуртує людей, адже, незважаючи чи ти здоровий, чи маєш вади, ми всі – команда. Зауважу, торік ми виступали на 14 різних змаганнях всеукраїнського та міжнародного рівнів. І ми не беремо з людей з інвалідністю кошти, адже держава і так не особливо дбає про них, а ще й брати гроші – це не по-людськи. Ми намагаємось підтримати їх», – каже Олег Хом’як.

І насамкінець додає, що, незважаючи на фізичні порушення, ці люди неймовірно сильні та добрі. І нам треба в них вчитися!

Вадим ПАНАФІДІН

Волинські новини

  Категорія: