У вересні цього року виповнюється 10 років, як Україна підписала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, яка передбачає захист й забезпечення повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав й основоположних свобод, а також формування поваги до людської гідності цих громадян.
Більше 3 млн. громадян з інвалідністю України протягом цих років сподівалися і вірили у реальні кроки Держави, направлені на покращення їхнього становища і забезпечення прав. Проте пройшло 10 років, а люди з інвалідністю досі залишаються заручниками соціальної, політичної, економічної, інформаційної та культурної дискримінації.
Ми усвідомлюємо складну економічну, соціально-політичну ситуацію в країні, пов’язану із зовнішньою агресією та необхідність захисту української держави, що це ускладнює забезпечення прав і соціальної захищеності осіб з інвалідністю. Водночас, громадяни з інвалідністю вкрай занепокоєні тим, що в результаті децентралізації влади і передачі повноважень місцевим органам влади, Уряд втратив контроль щодо забезпечення соціального захисту та прав осіб з інвалідністю на регіональному рівні відповідно до Конституції України і законів України.
Громадські організації осіб з інвалідністю відмічають відсутність значимого прогресу у визнанні Державою їх повноправними незалежними соціальними партнерами у вирішенні проблем людей з інвалідністю. Як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні продовжують ухвалюватися рішення, що стосуються осіб з інвалідністю, без їхньої участі, що обмежують і порушують їхні права.
Сьогодні процес пов’язаний з імплементацією положень Конвенції в Україні фактично є стагнацією і, навіть, регресом по реалізації основних положень цього надважливого міжнародно-правового документу.
Як наслідок:
– зростання соціальної незахищеності і, навіть, ЗУБОЖІННЯ людей з інвалідністю;
– НЕ ДОСТУПНІСТЬ для осіб з інвалідністю на рівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку (стаття 9 Конвенції);
– НЕ МОЖЛИВІСТЬ отримання доступу до якісних медичних та реабілітаційних послуг, НЕ ДОСТУПНІСТЬ ліків та виробів медичного призначення (стаття 25,26 Конвенції);
– НЕ МОЖЛИВІСТЬ заробляти собі працею через недоступне середовище (стаття 27 Конвенції); НИЗЬКИЙ рівень пенсій та соціальних допомог (стаття 28 Конвенції);
– НЕНАЛЕЖНЕ забезпечення технічними засобами реабілітації (стаття 20 Конвенції) та санаторно-курортним лікуванням;
– ВІДСУТНІСТЬ реального соціального захисту жінок та дітей з інвалідністю (стаття 6,7 Конвенції)!..
МИ – не просто особи з інвалідністю, МИ – громадяни України.
МИ – не джерело проблем, МИ – не витрати,
МИ– ресурс, необхідний для розвитку країни.
МИ ПРАГНЕМО повноцінного життя в нашій державі, яку ми повинні зробити цивілізованою європейською країною миру, благополуччя та достатку, де всі громадяни суспільства мають рівні права та рівні можливості!
МИ не можемо допустити, щоб КОНВЕНЦІЯ, на яку ми чекали і на реалізацію впровадження якої сподіваємося, залишилась декларативним документом, який ігнорують в Україні.
Саме тому, і враховуючи багато чисельні звернення людей з інвалідністю та їх громадських організацій з усієї України, та з метою привернення уваги до ситуації із соціальною незахищеністю людей з інвалідністю та проблем забезпечення їхніх прав та невиконанням зобов’язань держави щодо реалізації положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, Національна Асамблея людей з інвалідністю України ініціює проведення
В програмі заходу:
12:00-13:00 – Хода (маршрут вул. Хрещатик: від Бессарабської площі – до Майдана Незалежності).
Рекомендований час прибуття: 10:30-11:30, місце збору: вул. Хрещатик (від Бессарабської площі до вул. Богдана Хмельницького).
13:00-15:00 – проведення Форуму на Майдані Незалежності.
(044) 279-61-82 (044) 279-61-74
Долучайтеся до нашої події на Facebook та покажіть всім свою громадську позицію!