Парасоль: як молода дівчина допомагає невиліковно хворим через мистецтво

by Olga Zhurbenko | 17 Жовтня 2017 12:00

Анастасія Євдокимова

Анастасія Євдокимова

23-річна Анастасія Євдокимова з Києва керує мистецьким проєктом «Parasol» на складну і табуйовану тему, про яку в Україні досі мало говорять.

У свої роки дівчина встигла покурувати власною програмою в рамках Книжкового Арсеналу та 4 роки на літературній програмі ГОГОЛЬFEST, попрацювати у видавництвах «Смолоскип» й «Основи», побути у команді організаторів понад 10 фестивалів, працювати в піарі, політичній організації, радіо й писати статті для медіа, а зараз працює вчителькою.

Крім цього, Анастасія очолила створення книги про допомогу невиліковно хворим, яку називають паліативом. Така допомога полегшує останні місяці життя невиліковно хворих. Тому її часто ще називають людяною медициною. Завдяки проєкту в семи регіонах України, серед яких є і Луцьк, організатори хочуть зробити термін паліатив доступнішим для людей і матеріально допомогти виїзним службам паліативної та патронажної допомоги.

В одному зі своїх репортажів Анастасія написала і про виїзну службу паліативної допомоги у Луцьку та виїзну бригаду у Ковелі, яка уже 2 місяці працює на базі місцевої лікарні. Ця історія стала першою із серії публікацій про паліативну допомогу в Україні соціального арт-проєкту Parasol разом із The Ukrainians.

«Всі ці хворі почуваються нікому не потрібними. Четверта стадія, четверта підгрупа: Луцьк виписав, Ковель не бере, дільничного викликали — прийшов/не прийшов. Але їм потрібен не тільки догляд, а й лікування, моральна підтримка, словесна, просто людська», – мовить у репортажі лікар виїзної служби Юліан Іванович.

У всьому світі 14 жовтня відзначають Всесвітній День хоспісної та паліативної допомоги. Про те, як виникла ідея втілити проєкт у такому форматі та чому важливо в українському суспільстві говорити на таку досі табуйовану тему, ми розпитали в самої Анастасії.

– В чому саме полягає ідея проєкту?

– Ідея полягала у тому, щоб під приводом мистецтва заговорити на цю гостру тему для того, щоб відбулась адвокація терміна. Тобто йдеться про те, що термін паліативна допомога стає доступнішим для журналістів, для пересічних людей, зрештою, для тих, хто цього потребує. Тому що в рамках проєкту ми не тільки робимо книжку, яка дуже детально пояснює його, ми своїми словами через проєкт пояснюємо, що таке паліативна допомога.

– Зазвичай за такі проєкти беруться люди, яким не байдуже, яких це «зачепило». Що вас спонукало взятися за проєкт «Parasol»?

– Для мене було дуже логічним продовжувати займатись соціальними темами, гострими й актуальними. З іншого боку для мене важливо говорити на ці складні теми через мистецтво. Як же я ще можу говорити, як не через книжки, якщо я займаюсь, власне, літературою і літературним менеджментом. Восени мене запросили взяти участь у флеш-мобі «Капелюха на вуха». Це щорічний флеш-моб (його проводить Міжнародний фонд «Відродження» і який зараз є донором нашого проєкту), що відбувається в жовтні, у Світовий день паліативної допомоги. Я тоді до цього флеш-мобу не приєдналась, тому що до кінця не розуміла, що таке паліативна допомога, але коли я почала гуглити і побачила, наскільки великий фідбек від цього проєкту, скільки людей долучилось, скільки людей розуміє, що це таке, я зрозуміла, що з цим можна працювати.

23-річна Анастасія Євдокимова з Києва упорядкувала книгу «Parasol»

23-річна Анастасія Євдокимова з Києва упорядкувала книгу «Parasol»
Під час презентації книги у Луцьку.

Під час презентації книги у Луцьку.

– З чого розпочалася робота над проєктом ?

– Ми робимо серію репортажів про сім регіонів. От, власне, робили про Луцьк, Ковель. Звісно. це не всі міста, де є паліативна допомога. Але ці сім міст обрані таким чином, де або вже є і давно функціонує паліативна допомога, або це міста, де її немає, але є люди, які хотіли би її розвинути, як от Кропивницький. В них є окреме відділення, але ще немає виїзних служб.

Читачі гортають сторінки книги

Читачі гортають сторінки книги
Один з лучан, який зацікавився проєктом запитав про те, чи не є паліативна допомога альтернативою ефтаназії

Один з лучан, який зацікавився проєктом запитав про те, чи не є паліативна допомога альтернативою ефтаназії

 Ви пригадали про репортажі у Луцьку та Ковелі ? Нагадайте читачам, в чому полягала їх суть і до кого ви приїздили на Волинь ?

– В репортажі в нас була історія Марії з фонду «СТОПРАК» і пацієнтки Ольги з Ковеля. Завдяки цій книжці, та цьому репортажу зокрема, ми можемо говорити про конкретну проблему в конкретній області, як воно є тут і зараз.

У Луцьк неодноразово приїжджала медіаторка цієї теми Ірма Вітовська, яка є режисеркою вистави «Оскар і рожева пані». Власне, вона каже: «Хто приходить в тему паліативу, потім з неї просто так не йде».

– Розкажіть детальніше, про що йдеться у книжці «Parasol» ?

– У ній є 14 текстів. Не всі тексти про паліативну допомогу. Це книга і про смерть, і про життя, і про прагнення до життя. Тому що там є приклади виліковних хвороб, а паліативна допомога має справу із невиліковними хворобами.

– Більшість історій заснована на реальному підгрунті, так?

– Більшість – так, але не всі. Звісно ж, нам не всі автори зізнаватимуться, які історії траплялися з ними. Тому що традиційно, коли в когось вдома родичі, друзі, близькі знайомі хворіють, не всі про це хочуть говорити, тому ми вважаємо, що все це художні тексти, а де вони не художні, там автори розкажуть про це вголос або ми ці історії знаємо й так. Такою є історія про Олександа Бойченка.

Тема паліативу є небайдужою багатьом лучанам

Тема паліативу є небайдужою багатьом лучанам

 – Як формувався добір текстів ?

– Була концепція, яка є в передмові, яка, по суті, стала анотацією. У пропозиції є два абзаци про те, що таке паліативна допомога й кому вона надається. Менше сторіночки тексту ми надсилали авторам. Хтось за цю тему брався. Якісь автори казали, що їм дуже складно про таке писати, в них не було такого життєвого досвіду або вони не хочуть ділитися реальним життєвим досвідом, а вигадувати не бачать сенсу, тому що це не те, що піддається фікшину, бо це життя.

Тобто були абсолютно різні реакції. І, на жаль, не всі тексти потрапили в нашу збірку, тільки тому що нам важливо було не змішувати поняття. Окей, історія про операбельний рак, про який пише Олександр Бойченко – це історія з хепі ендом, це історія не про паліативну допомогу, але це історія про боротьбу за життя. Але були історії, які зовсім не відповідали нашим запитам, і ми були змушені відмовляти. Це було дуже неприємно стосовно авторів, але ми пояснювали, чому так.

Митці в об'єктиві фотографа Романа Закревського

Митці в об’єктиві фотографа Романа Закревського

– Що відображає ілюстративний матеріал видання ?

– Фотографії на обкладинці Русі Асеєвої. Це одна з ключових фотографів. Вона фотографувала в усіх лікарнях Києва: і дитячих, і дорослих. Це фотографія з десятого відділення дитячої лікарні (показує фото на обкладинці, – авт.). Це найстрашніше відділення, яке взагалі є в Україні.

Перед кожним текстом є картини сучасних письменників. Ці картини не написані для нас, письменники давали їх самі. Відповідно до цього ж опису проєкту. Художникам, як і авторам, давався один і той же ввідний кураторський текст, про що цей проєкт. Потім кожен з них підбирав ті роботи, і ми з робіт відповідно обирали потрібні.

Так як розставлені ці картини, це була робота координатора візуальної частини Андрія Єрмоленка. І от ми з Іваном Рябчієм так само дивились, під які тексти їх ставити (показує ілюстрації, гортаючи сторінки, – авт.)

Те, що в нас є Сергій Сидоренко, це дуже круто. Звісно, кого б ми ще могли поставити перед Жаданом як не Романа Мініна? Тобто це дуже логічно, тому що вони постійно в парі, в принципі як «харківські рібята». В нас навіть тут є найвідоміша на цей момент картина Олександра Ройтбруда «Девочка Петера Кристуса», яка зараз висить в «ART UKRAINE GALLERY» у Наталі Заболотної. Це картини, які також про життя, про любов до життя, про боротьбу за життя. Вони світлі, вони темні, але так чи інакше кожна з картин доповнює тексти або є паралельною з текстами, які є у книжці.

У книгарні «Є» під час презентації книги

У книгарні «Є» під час презентації книги

– Наскільки ця тема висвітлена в українських ЗМІ ?

– Ми говоримо на цю тему, пишемо репортажі, але цього чомусь досі не зробили українські засоби масової інформації. Зробили, але дуже мало. В той час, як реалізовується проєкт, на УП Життя з’явився матеріал про закордонні хоспіси, є окремі інтерв’ю з лікарями, зокрема з Людмилою Андріїшиною, яка 20 років тому відкрила хоспіс в Івано-Франківську. Це ключова людина для паліативної допомоги в Україні. Якісь окремі акції підтримки робить той же фонд «Відродження».

– Чим важлива поява цієї книги в українському книжковому просторі ?

– Насправді, це дуже цінно, що така книжка з’явилася, і що ми маємо змогу почитати на гостру, заборонену тему, тому що люди не люблять говорити про смерть, люди цього бояться. Звісно, дуже мало людей з великим задоволенням дивиться сюжети зі Сходу України, наприклад, чи читають якісь страшні речі.

Символічна парасолька

Символічна парасолька
Кураторка сучасного мистецтва Анастасія Євдокимова

Кураторка сучасного мистецтва Анастасія Євдокимова

– Які подальші плани роботи над темою паліативу ?

– Далі плануємо записувати репортажі. У нас буде 7-8, можливо 10 репортажів про виїзні служби паліативної допомоги в Україні, ми будемо працювати над інформаційними листами, в нас буде самвидавна книжка з картинами художників, підписаних художниками з текстами, від руки написаними письменниками. Ми будемо робити аукціони, на яких збиратимемо кошти на виїзні служби паліативної допомоги в цих семи містах, по яких втілюємо проєкт.

Я впевнена, що цей проєкт не закінчиться навіть після того, як закінчиться грант. Ми будемо його продовжувати, а в яких це буде форматах і як, потрібно ще зрозуміти.

Район. Луцьк[1]

Endnotes:
  1. Район. Луцьк: http://lutsk.rayon.in.ua/topics/1225-parasol-iak-moloda-divchina-dopomagae-nevilikovno-hvorim-cherez-mistetstvo

Source URL: https://naiu.org.ua/parasol-yak-moloda-divchyna-dopomagaye-nevylikovno-hvorym-cherez-mystetstvo/