МОЗ анонсує реформу реабілітаційної медицини в Україні

8 Лютого 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

В Україні діє пострадянська система реабілітації, яку треба перебудувати. Сучасна реабілітація повинна мати в центрі уваги пацієнта і його потреби, кажуть у Міністерстві охорони здоров’я. Водночас у комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров’я стверджують: без ухвалення законопроєкту, зареєстрованого в парламенті торік навесні, реформи не буде. Лікарі ж кажуть: варто прискорити реформу, бо від цього залежать життя пацієнтів.

Ветеран бойових дій Дмитро Краслянський був поранений на Донбасі. Серйозне поранення обернулося ампутацією правої ноги, роздробленою кісткою на лівій нозі та черепно-мозковою травмою. Поїхав на лікування у Німеччину в рамках програми гуманітарної допомоги українським військовим у лікарнях Бундесверу (Збройні сили Німеччини – ред.).

Дмитро Краслянський (фото зі сторінки у Facebook)

Військовий мав змогу порівняти систему реабілітації за кордоном та в Україні.

«Протягом усього часу, що я лікувався, до мене кожен день приходили фізіотерапевт, ерготерапевт (вчить особу, як вона має поводитися в побуті, допомагає людині після травми заново навчитися користуватися базовими навичками), і логопед. На той час, коли я до них потрапив, я не міг сидіти, в мене була порушена координація рухів, дуже багато функцій я не міг виконувати сам, у мене дуже слабкі м’язи були. Фізіотерапевт допомагав «розпрацьовувати» ногу, вправи робили. А ерготерапевт – я плів корзинки, брелки різні, координацію рухів відновлював. І психолог там був, але він німецькою спілкувався…» – розповів Дмитро Краслянський про перебіг реабілітації у німецькому військовому шпиталі Кобленц.

Дмитро Краслянський на лікуванні

Нині ветеран закінчив другий етап своєї реабілітації – вже в Україні. Понад місяць Дмитро провів у реабілітаційному центрі при Львівському протезному заводі, який відкрився 5 серпня 2016 року.

«Мене навчили дуже добре ходити по східцях, зараз м’язи повністю відновлюються. Я був в Австрії у Школі ходи, то я можу сказати, що тут дотримуються європейських стандартів. Тут спеціалісти найвищого класу», – запевняє Дмитро Краслянський.

Біопсихосоціальна модель реабілітації проти медичної моделі обмеження інвалідності

В Україні поняття та розуміння «інвалідності» не відповідає сучасному та міжнародно узгодженому розумінню обмежень життєдіяльності та функціонування. До такого висновку ще у грудні 2015 року дійшла оцінювальна місія з питань реабілітації Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Тоді учасники місії відвідали у Києві низку медичних закладів та центрів соціального захисту, щоб зрозуміти систему надання реабілітаційної допомоги, соціальні аспекти реабілітації та умови життя осіб з інвалідністю в країні.

Крім того, оцінювальна місія у звіті констатувала, що послуги реабілітації в Україні традиційно надаються в курортному середовищі, а законодавство щодо реабілітації в Україні фрагментоване й позбавлене координації між уповноваженими міністерствами та організаціями. Крім того, спеціалісти ВООЗ дійшли висновку, що українське кадрове забезпечення реабілітації не досягає світових та європейських стандартів.

Про те, що принципи реабілітації потребують системних змін, каже й позаштатний фахівець з реабілітації Міністерства охорони здоров’я та директор школи реабілітаційної медицини Українського католицького університету Володимир Голик. За його словами, в Україні існує так звана «медична модель обмеження життєдіяльності або інвалідності», в основі якої лежить традиційна схема: лікар – медсестра – пацієнт. Цю систему координат треба змінювати на біопсихосоціальну модель реабілітації, в основі якої має бути не лікар, а пацієнт, каже Володимир Голик.

Володимир Голик

«Ми не маємо за ціль збільшити силу м’язів, ми маємо за ціль дати можливість особі щось робити функціонально. Питання не в тренуванні м’язів, а в тому, щоб ця особа могла взяти чашку, ложку, застебнути ґудзик, далі вже відбувається перехід до м’язів і до певного плану дій. Є особа, яку треба навчити ходити, поводитися в зовнішньому середовищі, навчити розмовляти, психологічно до цього мотивувати. Тоді у нас формується колектив фахівців (лікар не зможе це зробити один), які об’єднані навкруги одного хворого, які вирішують його завдання кожен зі свого боку», – каже Володимир Голик.

Кадри

За словами Голика, в одній бригаді, яка опікується пацієнтом, мають бути лікар фізіотерапевтичної медицини та функціональні спеціалісти, як-то: фізичний терапевт, ерготерапевт, логотерапевт, а також спеціаліст протезування, соціальний працівник, реабілітаційна медсестра, психолог та спеціаліст з харчування.

Тим часом в Україні немає відповідних професіоналів із реабілітації, які є у всьому світі. Через це складно організувати адекватне надання реабілітаційних послуг пацієнтам, запевняє Володимир Голик. Насамперед мова йде про фізіотерапевтів та ерготерапевтів. Якщо у 35-мільйонній Канаді є 25 тисяч фізичних терапевтів і 9 тисяч ерготерапевтів, то в Україні – 160 фізичних терапевтів та двоє сертифікованих за кордоном ерготерапевтів, каже позаштатний фахівець з реабілітації МОЗ.

Як у лікарні

Про те, що відсутність ерготерапевтів є проблемою для всієї української реабілітаційної медицини, зауважує й виконувач обов’язків начальника лікарні відновного лікування МВС України Олександр Курильчик. За його словами, відомча система готова взяти будь-яку участь у навчанні таких фахівців, як тільки будуть відповідні постанови від МОЗу.

Водночас із серпня 2016 року в національному класифікаторі професій з’явилися нові назви професій, як-то: «лікар фізичної та реабілітаційної медицини», «ерготерапевт» та «фізичний терапевт». А в листопаді минулого року МОЗ уже затвердило кваліфікаційні характеристики до професій. Зараз відомство займається практичним внесенням цих фахівців у медичну сферу, каже Голик.

На думку Олександра Курильчика, не обов’язково вигадувати щось принципово нове у системі реабілітації, достатньо перебудувати на новий лад уже наявну систему.

«Якщо щось міняти, – то систему надходження таких пацієнтів, які потребують реабілітації відразу. Наприклад, у країнах Європи постінфарктні пацієнти починають реабілітацію безпосередньо зі стаціонару. Три-п’ять днів їх починають садити, починають з ними ходити від палати до туалету, потім їх одразу відправляють на лікування в реабілітаційне відділення, а потім у санаторно-курортні заклади. У нас, на жаль, за наказом, ми маємо право брати таких пацієнтів не раніше ніж через два місяці після гострого інфаркту міокарду. Дні втрачаються, два місяці – досить тривалий строк», – каже в. о. начальника лікарні відновного лікування МВС України.

Законодавство

Для того, щоб реформувати систему реабілітаційної медицини в Україні, потрібен не рік і не два. Про це каже заступник головного лікаря з амбулаторно-діагностичної допомоги Київської обласної клінічної лікарні Андрій Турчин. За його словами, тільки для того, щоб налагодити систему навчання нових спеціалістів, може знадобитися чимало часу. Крім того, окремого вирішення потребує й законодавче врегулювання питань реабілітації.

«Спочатку має бути законодавча база: визначення протоколів реабілітації пацієнтів при тих чи інших захворюваннях, травмах, операціях; підготовка фахівців – це справа не одного року, поки налагодиться система навчання. Також основне – це матеріальна база. Відділення реабілітації має бути відповідно оснащене», – зауважує він.

З використанням сучасних методик пацієнти можуть бути функціональні у перші дні після оперативних втручань, каже Олександр Турчин. Тож слід змінювати застарілі підходи до реабілітації, щоб пацієнти скоріше адаптувалися до соціального життя після серйозних травм чи хвороб.

Про недосконалість чинного законодавства щодо реабілітації каже й заступник голови парламентського комітету з питань охорони здоров’я, депутат від «Самопомочі» Ірина Сисоєнко. Зокрема, вона говорить про відсутність координації міністерств і відомств та єдиної державної програми про реабілітацію. Виправити ситуацію, за її словами, може законопроєкт про запобігання інвалідності та систему реабілітації в Україні, ініціатором якого вона є. Він передбачає формування єдиного органу державної влади, який має координувати всі міністерства і відомства з питань реабілітації. Крім того, за її словами, законопроєкт передбачає створення державної програми про реаблітацію.

«Цим законопроєктом подається визначення створення мультифункціональних бригад медичних працівників, які мають займатись реабілітацією, також є вимоги створення реабілітаційних центрів в Україні, створення реабілітаційних відділень у медичних закладах», – розповіла народний депутат у коментарі Радіо Свобода.

Вона також додає, що законопроєктом передбачене створення навчальної програми для нових фахівців.

Проєкт закону зареєстрований у парламенті з квітня минулого року, а зараз його вже тривалий час розглядає комітет у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю. За словами Ірини Сисоєнко, через те, що законопроєкт ще не ухвалений, бюджетні кошти, виділені на реабілітацію, використовуються неефективно, тому що лікувальні заклади перебувають у підпорядкуванні різних міністерств і відомств.

Водночас законопроєкт свого часу критикував Володимир Голик, наголошуючи, що закон не реформаторський, а дублює статті з чинного закону про «реабілітацію осіб з інвалідністю», які представлені в іншому порядку або частково змінені. Крім того, там не прописані принципи роботи та повноваження мультидисциплінарної команди в лікувальних та реабілітаційних закладах. Про це Володимир Голик разом із колегою Наталією Зарецькою писали у статті для видання «Дзеркало тижня».

Реформа МОЗ

Міністерство охорони здоров’я України ініціювало впровадження Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я в українську реабілітацію. Як повідомляє відомство, новий підхід потребує тісної взаємодії з Міністерством соціальної політики України та Міністерством освіти та науки України.

Щоб провадити реформу системи реабілітаційної медицини в Україні, МОЗ цього року планує перебудувати деякі заклади охорони здоров’я у реабілітаційні структури. За словами Володимира Голика, в рамках реабілітаційної реформаторської діяльності МОЗ відбувається реорганізація Республіканської клінічної лікарні у сучасний реабілітаційний центр.

«Наше завдання – зробити взірцевий зразок, який потім можемо тиражувати всією територією України», – зауважує він.

Він також додає, що мова не йде про створення єдиного сучасного закладу на всю Україну – МОЗ планує впровадження таких центрів по всій країні, щоб реформа дала системний ефект.

Наразі відбувається погодження юридичного статусу цього закладу і вже створена концепція та структура майбутнього реабілітаційного центру. За словами позаштатного фахівця з реабілітації МОЗ, центр може відкритися до кінця 2017 року.

Радіо Свобода