Моя сестра — сонячна людина

by Olga Zhurbenko | 15 Грудня 2015 10:58

Нещодавно був глибоко вражений, побачивши на одному з бучанських сайтів фотографію моєї рідної сестри Лілії з підписом під нею (вона через трагічний випадок стала інвалідом ще в дитинстві). Прочитав про неї багато добрих слів. Її назвали сонячною людиною.

[1]

Взятися за перо і розповісти про нелегку долю сестри підказало щире ставлення до неї — людини з особливими потребами. А це свідчить, що на світі добрих людей багато. І вони не байдужі до цієї категорії співгромадян. Завдяки допомозі Бучанської міської ради, зокрема відділу соцзахисту, Ліля разом з іншими людьми з особливими потребами може безкоштовно щодня (крім вихідних) снідати. А за нинішнього нелегкого часу з її мізерною пенсією це дуже суттєва допомога. Особливо тепер, коли вона стала круглою сиротою.

Наш батько помер у 1999 році, мати – у 2012-му. На їхню долю випало чимало випробувань і поневірянь. Слід віддати належне батькові: він не кинув дружину напризволяще з донькою, до останнього ділив з нею це горе. Так, горе було на двох. На жаль, навіть найближчі родичі ігнорували нашу сім’ю, щоб бодай їхні сусіди зайвий раз не запитували, а чому Ліля не така, як усі.

Мати так і не змогла собі вибачити, що коли сестрі був рік, вона лише на кілька хвилин залишила її одну на ліжку в кімнаті, а дитина випала з ліжка у вікно. Скло травмувало голову. А згодом з’ясувалося, що пошкоджено мозок. Спочатку ще сподівались на одужання. Та потім батьки дізналися, що їхня дитина на все життя залишиться інвалідом.

Здавалося б, найближчі родичі мали морально підтримувати нашу родину. Але ми відчували їхнє нехтування, інколи навіть презирство. Годі й казати про чужих людей, які за першої-ліпшої нагоди намагалися зачепити за живе, за найболючіше.

У 1967 році ми переїхали до Бучі. Тоді у нашому під’їзді мешкала жінка, яка постійно вчиняла скандал на подвір’ї, коли бачила мою сестру. З цинізмом і злобою кричала: «Їй місце у психлікарні!» Друга сусідка не раз заявляла матері: «Краще б дочки взагалі не було». Минули роки, і доля нагадала їм про ці образи.

Часто згадую слова матері: «Найгірше те, що примхлива доля відіграється не на винуватому, а на його дітях чи онуках». І розповіла таку історію. Ще з медичного училища вона дружила з однією дівчиною. Минули роки. Обидві вийшли заміж. У моєї матері — дочка-інвалід. У подруги — відмінниця, комсомолка, спортсменка і просто красуня. Вона знайшла собі гідного хлопця, за якого вийшла заміж. А потім у них народилася дівчина з хворобою Дауна. Їхня рідня була шокована цим горем. А мамина подруга часто ходила до нас і вибачалася, що позаочі насміхалася і потайки злословила над нашим горем. І подібних ситуацій було чимало.

Так, моїй сестрі випала нелегка доля. Але, попри життєві обставини, вона — щира й відверта людина, не вміє брехати й ображати людей. Вільний свій час присвячує вихованню маленьких дітей. Сусіди по будинку знають, як вона допомагає їм наглядати за дітьми. Одна сусідка так і сказала: «Я більше довіряю глядіти дитину Лілії, аніж своєму чоловікові». Сестра позбавлена радощів материнства, але завдяки постійному спілкуванню з людьми і їхніми дітьми та онуками відчуває себе потрібною суспільству. І в цьому сенс її життя.

Лілія надійна людина, завжди з відкритим серцем до людей. І мені пощастило мати таку сестру.

Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра[2]»

Endnotes:
  1. [Image]: http://naiu.org.ua/wp-content/uploads/2015/12/famile.jpg
  2. Урядового кур’єра: http://ukurier.gov.ua/uk/news/moya-sestra-sonyachna-lyudina/

Source URL: https://naiu.org.ua/moya-sestra-sonyachna-lyudina/