Машошина Аліна

28 Жовтня 2016 Друкувати цю новину

Машошина АлінаМоя історія починається з того часу коли все пішло на перекосяк.

Проживаємо ми в селі Пилипівка, Чуднівського району Житомирської області. Жили ми, як для мене в хорошому будинку, мама, вітчим, брат, сестра і я. Але дім наш згорів разом з вітчимом, як нас усіх не було вдома, нам прийшлось жити в літній кухні цілий рік, а потім коли мама трішки назбирала гроші, купила будинок, дуже холодний на мою думку, особливо взимку, тому що мама говорить, що він схожий на фінський будиночок і утеплити ми досі його не можемо, тому що через рік після того, майже не обірвалося три життя…

2 серпня 2001 року, брат, сестра і я пішли на піщанний кар’єр, який знаходиться не далеко від дому. Нам тоді було по 13, 11 та 9 років, ми хотіли набрати піску, щоб гратися біля будинку, ми залізли якби під козирок цього піску, набирали і він на нас обвалився…

Спочатку вибрався брат, допоміг сестрі і вони почали вигрібати мене, тому що мене саме більше засипало, ставили мене на ніжки, але я не могла стояти, бо в мене був зламаний хребет, як потім було відомо. Мене завезли в лікарню, на другий день зробили операцію, але виявилось що зробили її не правильно, тай іще защемили спинний мозок. Потім 8 числа, інші лікарі зробили та поставили пластину в хребті і все пройшло добре, а проблеми залишаються… Мама, як ми приїхали додому з лікарні, в якій пролежали майже 2 місяці, знову мене, як при народжені, вчила сидіти спочатку, потім повзати, стояти і ходити. Я по трішки ходила з ходулями, мама при можливості возила 2 рази мене в санаторії, їздили кожних пів року проліковувались, але після 3 операції, яку зробили через 2 роки після перших двох операцій, зняли пластину, сказали що вона не потрібна так як хребет загоївся, але ж залишили там скоби, які кріпили ту пластину, тому що вони приросли до хребта. І я знову перестала ходити після цього. Після цього сиділа вдома постійно, тому що наша дорога дуже погана, особливо після дощу і взимку взагалі не виходила. Просили в сільській раді, щоб нашу вуличку зробили хоч якось, а вони її так розчистили, що зробили ще гірше ніж було.

В 2010 році я поїхала на навчання в Лютіж. Там зустріла свого чоловіка, тобто уже колишнього чоловіка, але про це пізніше, ми покохали один одного, потім я завагітніла, родила самого незвичайно прекрасного хлопчика, синочка. Все було дуже добре і я вже майже не зважала на те що не ходжу, а на інвалідному візку. Коли моєму синочку було майже вісім місяців, йому стало дуже зле. Ми завезли його в лікарню, лікарі сказали, що в нього заворот кишечок, це буває в діток, але рідко. Синочку зробили операцію і сказали, що все буде добре, але… Через місяць йому так само стало знову погано, забрали в лікарню і 2 злощасного грудня ми його втратили, він помер… Лікарі не пояснювали причину цього, від чого моя дитина померла, моє Янголятко, можливо моєму чоловіку сказали чи моїй мамі, а мені нічого ніхто не говорить, тому що мене не було в лікарні, мене не пускали туди, ми поховали його, мого Ангела і життя обірвалось для мене…

Через не довгий час ми розійшлись з чоловіком, так як ми мали зблизитись більше, ми віддалились. Я думала життя закінчилось для мене взагалі, дуже важко було це все пережити і я просто сиділа в своїй кімнаті дуже довго. Мама вмовила мене вступити в училище в Житомирі, я погодилась і почала навчатись, після занять займалась спортом, паверліфтингом, армреслінгом, їздила на змагання і не тільки по цьому спорту, а іще на такі змагання для людей з обмеженими можливостями як боча, дарц, їзда на візках і т. д. Вигравала багато грамот, дипломів, медалей, були треті місця, другі і навіть перші. По паверліфтингу я кандидат в майстри спорту, по армспорту два роки є  дворазовою чемпіонкою України, 2015-2016 роки. відвідувала протягом навчання ще вокал та танці на візках, з нашим хореографом та партнером  з танців придумали багато танців, їздили на концерти різні та фестивалі. І цього всього я добилась за 3 роки і я цьому рада, що це все спробувала і мені все дуже подобалось, але ж …

Зараз я хочу стати на свої ніжки, я знаю, що втратила дуже багато часу, понад 15 років, але у мене є всі шанси на це. На це потрібні гроші!!! Гроші, яких у мене немає і я не знаю де їх взяти, тому що мама не працює давно, в брата та сестри свої сім’ї, а в мене не дуже велика пенсія, щоб цього добитися.

Мені потрібні три операції, одна на хребті і дві на ногах, прибрати мій кіфо-сколіоз і вирівняти хребет, так як мої ніжки за цей довгий час стали кривенькі, їх також потрібно вирівняти і це потребує оперативного втручання, потім на реабілітацію і я зможу ходити. Я також хочу бути повноцінною людиною, знайти роботу, знайти свою другу половинку та народити діточок в майбутньому, але щоб це здійснилось мені дуже потрібна Ваша допомога!!! Дуже прошу відкликнутися, це мій останній шанс!!!!!!! Ось мій мобільний телефон 80985265127. Буду чекати на відповідь. Лист відправляю з електронної адреси подруги, бо у мене немає інтернету.

 ДУЖЕ ДЯКУЮ

Виписка

Виписка2

написати коментар

0 коментарів

Поки немає коментарів

Ви можете бути тим, хто розпочне розмову.

Додати коментар

Напишіть відгук