“Інклюзивна освіта – це добре. Але нам потрібне інклюзивне суспільство” – фахівець із запровадження інклюзивної освіти на Полтавщині

“Інклюзивна освіта – це добре. Але нам потрібне інклюзивне суспільство” – фахівець із запровадження інклюзивної освіти на Полтавщині
11 Липня 2017
Друкувати цю новину

Закон “Про внесення змін до Закону України “Про освіту” щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг” днями підписав Президент України Петро Порошенко. Ми запитали в Ірини Калініченко, доцента кафедри педагогічної майстерності Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, яка спеціалізується на навчанні для дітей з інвалідністю, що зміниться у полтавських школах після появи документу.

Ірина Калініченко

Реакція на появу цього Закону дещо здивувала. Багато ЗМІ писали, що завдяки йому інклюзивна освіта в Україні нарешті з’явиться і повноцінно запрацює. Насправді у державі про необхідність ведення інклюзивної освіти почали говорити 7 років тому. Щороку з’являються все нові документи, накази, розпорядження та інші нормативні документи, які зробили її запровадження можливим: з 2011 року – у школах, а з 2015 року – і в дитячих садочках. Нічого принципово нового  – такого, що б не робилося рік чи два тому – цей Закон не започатковує. Його гучне підписання, та ще й в інклюзивній школі – скоріше, іміджевий момент. Однак все-таки сам по собі Закон був потрібний. Він наче узаконив усі ці підзаконні акти, що діяли раніше. 11 липня депутати мають голосувати за повністю новий ЗУ “Про освіту”, в якому поняття інклюзивної освіти присутнє. А завдяки внесеним змінам – й узаконене. Глобально, новий закон зробив три речі:

а) узаконив поняття “інклюзине навчання”;

б) ввів термін “діти з особливими освітніми потребами”;

в) дозволив фінансувати з державної субвенції психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу таким дітям.

Що таке інклюзивна школа?

Найважливіше, що змінюють усі ці закони, – те, що, фактично кожна школа в Україні на сьогодні може стати інклюзивною. Для цього не потрібні окремі сертифікати, розпорядження чи накази, рішення директора чи педагогічного колективу.

– Щойно батьки привели у будь-яку, ними обрану школу – найближчу чи найзручнішу – дитину з особливими потребами – все, ця школа стала інклюзивною. Жоден директор не може відмовитися від дитини з інвалідністю, мотивуючи, що “наша школа не така”. Його задача – взяти документи і створити для такої дитини зручний освітній простір. Це значить, що у класі повинен з’явитися асистент вчителя, який допомагатиме цій конкретній дитині долати навчальну програму, перебуватиме поряд на перерві, стане “місточком” між батьками і вчителем. Якщо потрібно, у школі мають також переобладнати туалет (наприклад, для дитини на інвалідному візку), зробити пандус, покласти спеціальні пластикові накладки на східці (щоб дитина могла піднятися на вищі поверхи) або дати їй таку можливість іншими чином. Загалом, простір повинен бути пристосований для того, щоб дитина з особливими навчальними потребами отримувала знання без особливих проблем. Такі діти вчаться за звичайною, але дещо спрощеною програмою.

Раніше діти з особливостями розвитку або з інвалідністю навчалися здебільшого у спеціальних школах та спецінтернатах.

– Сьогодні особливих дітей побільшало. Часто вони народжуються у нормальних, заможних родинах. І батьки навіть не розглядають можливість віддати своїх дітей в інтернат, не бачитися тижнями і місяцями. Загальнодержавна позиція – конкретна: такі дітки повинні максимально зростати в родині, доступними для них мають бути кожна школа і кожен садочок. Інклюзія – це право вибору, де навчатиметься твоя дитина. Раніше ні в дітей, ні в батьків його не було.

Однак самого лише навчання для корекції поведінки, покращення розвитку недостатньо. Саме тому потрібні психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові заняття, які проводять фахові психологи, логопеди, дефектологи. Раніше вчителі і директори побоювалися брати дітей з особливими потребами, бо розуміли, що не здатні дати їм все, що потрібно: деяких ставок взагалі не передбачено у школі, а загальношкількний психолог, зазвичай, і так перевантажений.

– У 2017 році з’явилася державна субвенція на кожну таку дитину – по 23 тисячі гривень на рік. Полтавщина отримала гроші в повному обсязі. З них можна оплачувати години роботи дефектологів та психологів, придбати – за згодою батьків – необхідне обладнання та навчальні матеріали. Це – нормальний європейський досвід. Знаєте. як кажуть вчителі у Швеції? “Ми знаємо, що, коли до нас прийдуть”незручні дітки”, то за ними прийдуть і фінанси”.

Держава намагається відійти від практики відокремлених спецшкіл та інтернатів, принаймні, для дітей з нескладними порушеннями.

– З 1 вересня заборонено здійснювати набір дітей з затримкою розумового розвитку у спецшколи та спецінтернати. Вони мають бути інтегровані у звичайні школи. Існує ще поняття навчально-реабілітаційних центрів – у них зараз реорганізується багато спецшкіл, дітей там і навчають, і реабілітують з дошкільного віку. А також спецкласів у звичайних школах. В Полтавській області таких 12, і всі – в школі №6 м.Горішні Плавні. У таких класах до 15 дітей з однаковою нозоологією, наприклад, знижений слух чи поганий зір. Навчаються вони за адаптованою загальною програмою, а соціалізація відбувається на перерві, під час шкільних свят через спілкування зі здоровими дітьми.

Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта

Інклюзивне лідерство

Полтавщина сьогодні – серед лідерів за кількістю інклюзивних шкіл. Перед нами – лише Київ та Київська область. Ще 3 2001 року деякі навчальні заклади: НВК №№26 та 45 і школи №№18 та 34 – брали участь в експерименті із запровадження інклюзивної освіти. Тому, коли цей процес в Україна став масовим, нам було вже не важко. Зараз маємо 19 інклюзивних груп у дитячих садках. 108 дітей – у спецкласах, 268 дітей з особливими навчальними потребами ходять у школи разом зі здоровими однокласниками. У новому році їх буде більше 300. Найчастіше це діти із затримкою розумового розвитку, порушеннями зору та слуху, хворобами опорно-рухового апарату, з розладами аутичного спектру.

– Дітей з особливими потребами у навчанні, насправді, у наших школах мало б бути ще більше. Однак для цього вони мусять пройти психолого-медико-педагогічну комісію. Вона дає рекомендації для навчання, а не “забирає мою дитину у якийсь спецзаклад” або “навішує ярлики”, як досі думають деякі батьки. І відмовляються її проходити. Але тоді про жодну інклюзію мова, на жаль, не йде. Директор школи просто не має правових підстав на зміни у закладі, яких потребує така дитина для справжнього розвитку. А не для того, щоб вона просто “відбувала час” десь на задній парті. До речі, новим законом також передбачено, що така дитина може навчатися індивідуально або дистанційно.

Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта – добре, але мало

Ірина Калініченко добре знає, про що говорить. Вона – не лише кандидат педагогічних наук, яка однією з перших в Україні захистила дисертацію про інклюзивну освіту. Її син-шестикласник також має особливі потреби. І Ірина робить все можливе, щоб хлопчик жив повноцінним  життям.

– Освітня інклюзія – це добре. Але Україні конче потрібна інклюзія соціальна. Чому наші діти дивуються, коли вперше бачать однокласника на інвалідному візку? Та тому, що їм майже не трапляються такі люди на вулицях. не тому, що їх мало, а тому, що простір, послуги, все життя в суспільстві не враховує їхніх потреб. Вони сидять вдома – і дорослі, і малі – і почуваються зайвими, непотрібними у цьому світі. Зараз ми адаптуємо школу, садочки – а на вулицях, в державних установах,  магазинах, розважальних закладах все лишається неадаптованим. Це в той час, коли за кордоном вчителі на інвалідних візках продовжують вести уроки, люди з синдромом Дауна працюють в готелях, супермаркетах та ін., а в Нідерландах вже навіть іграшки випускають без однієї кінцівки, наприклад. Щоб діти змалечку сприймали це нормально. Виходить, інклюзію в Україні почали впроваджувати з освіти. Почесна і відповідальна місія. Однак не хотілося б, щоб з дружнього до них шкільного простору діти потім потрапляли в абсолютно недружній соціум. Процеси інклюзії в освіті і соціальної інклюзії повинні відбуватися паралельно.

Інклюзія (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку.

Трибуна

  Категорія: